Регіональна економіка
Глава IІ
ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ
1. Регулювання розвитку обласного регіону в умовах переходу до ринку
Об’єднання об’єктів матеріального виробництва і невиробничої сфери в єдиний територіальний комплекс є об’єктивною передумовою розвитку народного господарства всіх країн. Кожен регіон, незалежно від його розміру і рівня, можна представити у вигляді територіальної соціально-економічної системи, що характеризується складною структурою, яка включає в себе всі види продуктивних сил
Термін “територіальна система” застосовується для різних просторових соціально-економічних явищ. У даній праці цей термін використовується для позначення утворень (областей, адміністративних районів, міст), що об’єднують на певній території (в рамках встановленого адміністративно-територіального розподілу) об’єкти матеріального виробництва, невиробничої сфери та людські ресурси. Під територіальною системою в монографії будемо розуміти цілісну сукупність різних видів продуктивних сил і виробничих відносин,
Щоб встановити характер і закономірності формування і розвитку територіальної системи, необхідно визначити набір її функціональних підсистем і окремих виробничих і соціально-економічних елементів. Існують різні пропозиції щодо цього. Так, інколи виділяють чотири територіальні підсистеми. Це – матеріальне виробництво, виробнича інфраструктура, населення і зв’язана з ним соціально-побутова інфраструктура, природні ресурси і їх територіальні структури. В інших випадках виділяються три територіальні підсистеми: виробництво, обслуговування, розселення. При цьому територія розглядається як особлива категорія, яка забезпечує просторову спільність підсистем. Обгрунтовується також виділення синтетичних територіальних структур, без їх адміністративно-територіальної прив’язки. Для рішення конкретних задач керування розвитком територіальних систем прийнятнішим є розчленовування їх на підсистеми та складові елементи. Однак до складу територіальних підсистем мають ввійти в нових умовах господарювання не тільки виробництво, населення, соціально-побутова інфраструктура, але й ринкова інфраструктура.
У рамках підсистем (виробництво, обслуговування, розселення) протікають взаємопов’язані процеси виробництва, накопичення, обміну і споживання (фази єдино відтворювального процесу) і соціально-демографічного розвитку. Дослідження їх має велике значення для керування комплексним розвитком територіальних систем.
Основна особливість відтворювального процесу може бути сформульована як необхідність задоволення двоєдиної функції регіональної економіки. Відповідно до цієї функції територіальна система має функціонувати як складова частина народного господарства країни. З іншого боку, вона повинна забезпечувати розвиток своїх внутрішніх елементів як цілісної взаємопов’язаної системи.
Соціально – і техніко – економічний аналіз стану і розвитку територіальних систем свідчить про наявність низки проблем (наприклад, міжгалузевої ув’язки розташованих на території області підприємств і виробництв з різними видами діяльності: виробничого, інвестиційно-будівельного, економічного, науково-технічного, соціального, санітарно-гігієнічного тощо; міжвідомчої координації розв’язання найскладніших соціально-економічних і природно-екологічних проблем), вирішення яких має важливе значення для регулювання єдиного відтворювального процесу і соціально-демографічного розвитку, яке поки що належно не виконується. Це призводить до відчутних негативних економічних і соціальних наслідків: структурно-галузевих диспропорцій; неузгодженості і затягуванні інвестиційно-будівельного циклу; відставання і не комплексності формування виробничої, соціальної і ринкової інфраструктури; неефективної організації науково-технічної діяльності і підготовки кадрів; відчутних екологічних наслідків. Обгрунтоване розв’язання цих проблем, на нашу думку, може ефективно вплинути на функціонування всього народногосподарського комплексу територіальної системи без значного залучення фінансових, матеріальних, трудових ресурсів, та нарощування нових виробничих потужностей. .
Траєкторія перспективного розвитку, що задається для регіональних систем, повинна визначатися, по-перше, із врахуванням функцій, що виконуються регіоном у суспільному розподілі праці, по-друге, з урахуванням оптимальних способів задоволення внутрішніх регіональних потреб з позицій всього народного господарства, по-третє, з урахуванням узгодженості в розвитку всіх стадій відтворювального процесу. Неодмінною умовою такої узгодженості є встановлення для кожного етапу розвитку оптимальної взаємозалежності як між самими підсистемами, так в їх всередині. Це і передбачає, зрештою, необхідність і важливість багаторазових узгоджень міжпідсистемних пропорцій.
Актуальність даного визначення не втратила свого значення і на сучасному етапі розвитку господарства області. Однак зараз докорінним чином міняються методи цього узгодження. Замість дискретних методів найбільшого поширення набирають економічні методи, засновані на договірних відносинах.
Розвиток товарно-грошових відносин, заснованих на поєднанні інтересів господарюючих суб’єктів на даній території, дозволяє повною мірою різним підсистемам і окремим об’єктам господарського комплексу територіальних систем використати весь потенціал горизонтальних зв’язків, бо інтереси всіх об’єктів і підсистем територіальних систем тісно переплітаються по багатьох параметрах відтворювального процесу. Це вже вимагає не тільки регулювання розвитку міжпідсистемних пропорцій, але й розгляду всієї економіки конкретних територіальних систем як єдиного цілого.
Цілісність територіальної системи проявляється у взаємній обумовленості розвитку її функціональних підсистем та конкретних формах її просторової організації. Конкретні форми просторової організації територіальних систем визначають функціональні відносини між окремими елементами і підсистемами. Ці відносини характеризуються спільним використанням природних і трудових ресурсів, виробничої, соціальної і ринкової інфраструктури тощо. Взаємообумовленість розвитку функціональних підсистем дозволяє певній території стати єдиним господарським організмом. Виключення або включення в даний організм будь-якого нового елемента, нового виробництва або групи виробництв можливе тільки тоді, коли це не суперечить оптимальній траєкторії розвитку даної системи.
Комплексний розвиток має місце, коли зберігається пропорціональність між природними ресурсами і добувними галузями, між всіма галузями виробництва, між зайнятістю як чоловіків, так і жінок; коли забезпечується народногосподарська потреба і попит населення на товари і послуги; коли підвищується життєвий рівень народу; вирівнюється життєвий рівень підрайонів; досягається соціально-економічна однорідність населення; повністю використовуються потужності підприємств; залучається до суспільного, виробництва вся територія району тощо.
Комплексний розвиток регіонів можна трактувати як такий їх поступ, який передбачає комбінування і кооперування на певній території різних виробництв з метою раціонального використання всіх видів ресурсів, виробничої та соціальної інфраструктури в інтересах найповнішого задоволення потреб населення з урахуванням його оптимального розселення.
На наш погляд, основними вимогами комплексного розвитку територіальних систем є: взаємозв’язок і взаємозалежність елементів і функціональних підсистем комплексу; пропорціональність виробництва, ресурсів, ринкової інфраструктури і споживання; збалансованість об’ємів випуску продукції і споживання матеріальних, природних, трудових і фінансових ресурсів, основного виробництва і виробничої інфраструктури, матеріального виробництва і сфери обслуговування; раціонального використання природних і економічних умов.
Зміна тих чи інших параметрів у взаємопов’язаних процесах виробництва, накопичення обміну і споживання веде до численних варіантів розвитку територіальної системи. Кожному варіантові відповідає можливість отримання певного значення кінцевого ефекту. Максимальне значення ефекту має той варіант розвитку системи, який характеризується оптимальними пропорціями між господарськими і соціальними елементами територіальної системи, раціональною галузевою структурою, ефективним використанням всіх видів ресурсів і найповнішим задоволенням матеріальних і духовних потреб населення. В отриманні максимального значення кінцевого ефекту і полягає об’єктивна необхідність комплексного розвитку.
З урахуванням сказаного розглянемо питання аналізу регіональних проблем формування і розвитку ринкових відносин. На наш погляд, реалізація і розвиток ринкових відносин в умовах різних форм власності мають здійснюватися на основі аналізу таких ключових питань, як:
– оцінка загальногосподарської кон’юнктури ринку, тобто оцінка господарської ситуації виробництва (товарного ринку), що склалася на території області у відповідності з попитом і пропозицією;
– товарно-грошова збалансованість між фінансовими ресурсами і матеріальним забезпеченням (виробнича сфера), збалансованість споживчого ринку (невиробнича сфера);
– фінансовий аспект регіонального розвитку, тобто аналіз сфери попиту фінансової, грошової, кредитної і ціноутворення;
– розвиток науково-технічного прогресу, його вплив на зміну попиту і пропозиції;
– вплив і оцінка соціальних чинників на розвиток ринкових відносин;
– зовнішні економічні ринкові зв’язки у формуванні ринку.
Умови функціонування ринку, його структура визначаються масштабами всього суспільного виробництва, мірою задоволення суспільних виробничих і невиробничих потреб. Тому для оцінки загальногосподарської кон’юнктури ринку, тобто господарської ситуації виробництва, яка склалася і характеризується діяльністю всіх підприємств і організацій, функціонуванням всіх галузей народного господарства на обласному рівні, мають аналізуватися дані динаміки і структури споживання всіх видів товарів (продукції) в узагальненому вигляді. Це матеріальні блага і послуги, засоби виробництва (товари виробничого призначення), споживчі товари і послуги (споживчий ринок), динаміка їх оптової і роздрібної торгівлі (відповідно до попиту і пропозиції). Причому попит визначається з позицій суспільної потреби в матеріальних благах і послугах, у засобах виробництва і предметах споживання. Зазначимо, що він визначається рівнем економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку держави, структурою суспільного продукту, розмірами національного доходу, характером його розподілу, механізмом розподілу продукції і послуг, рівнем життя населення.
Акцентування нашої уваги на питанні збалансованості попиту і пропозиції, пояснюється тим, що при ринкових відносинах найголовнішим є задоволення суспільних виробничих і невиробничих потреб.
Отже, необхідно дослідити наведені вище аспекти збалансованості, які мають загальне походження і тісно взаємопов’язані. Так, наприклад, незбалансованість між фінансовими ресурсами і можливістю їх матеріального забезпечення або призводить до підвищеного попиту на матеріальні ресурси, або викликає неощадливе витрачання ресурсів, що використовуються у виробництві (а підвищений попит на матеріальні ресурси вимагає жорсткої системи їх розподілу). Наслідком незбалансованості між попитом і пропозицією на матеріальні ресурси є диктат виробника, що може призвести до виробництва застарілої і неякісної продукції, до ігнорування досягнень науково-технічного прогресу тощо.
Види незбалансованості можна дослідити на взаємозв’язках народногосподарських показників суспільного виробництва області. Зокрема, ріст товарно-грошової незбалансованості супроводиться збільшенням матеріальних витрат на одиницю випуску продукції, що негативно впливає на ефективність використання основних виробничих фондів.
Призначення оптової торгівлі – створення матеріальних передумов і умов для ефективного розвитку господарства області, раціонального розміщення її продуктивних сил, при яких споживачі одержують продукцію без лімітів і фондів у організацій матеріально-технічного постачання відповідно до договорів, що укладаються, на основі широкого використання товарно-грошових відносин при широких горизонтальних взаємовигідних торгівельних зв’язках.
Створення ринкової інфраструктури області передбачає перехід від централізованого матеріально-технічного постачання до оптової торгівлі засобами виробництва, включаючи прямі комерційні зв’язки між підприємствами області і широкі економічні зв’язки з іншими регіонами. Причому оптова торгівля – економічно складніша форма забезпечення, ніж постачання по фондах і лімітах, і без неї неможливі перебудова матеріально-технічного забезпечення галузей економіки області та посилення впливу споживача на якість продукції. Тому аналіз функціонування регіонального ринку потребує, щоб в інфраструктурних показниках регіонального розвитку області були відображені дані про динаміку оптової торгівлі засобами виробництва.
Основним в аналізі регіональних проблем розвитку ринкових відносин є дослідження процесу формування фінансового ринку. Зазначимо, що фінансовий аспект раніше ніколи не був центральним у проблемах регіонального розвитку. Тоді фінансово-кредитний механізм слабо впливав на комплексний розвиток області. При переході до ринкової економіки, фінансовий чинник має стати домінуючим, оскільки балансування попиту і пропозиції буде визначатися виходячи з фінансових можливостей області і ринкових цін рівноваги.
Розвиток фінансового ринку, всієї сфери обігу або ринку капіталу має бути направлений на те, що форми і методи розвитку фінансової системи повинні забезпечувати перехід від бюджетного принципу фінансування до госпрозрахункового. Це передбачає зміну об’єму і складу прибуткових джерел обласної фінансової системи. Фінансова база буде грунтуватися на платежах підприємств і організації (на території області) різних видів власності, податках, частині прибутку підприємств держави, відрахувань від платежів за ресурси (трудові, природні, інфраструктурні), від податку з обороту і державних податків з населення тощо.
Створення фінансового ринку визначається передусім функціонуванням ринкової фінансової інфраструктури. Тому необхідний аналіз діяльності всієї сфери обігу, що включає в себе акціонерні товариства, фондові біржі, банки, кредитну систему, а також оцінка необхідного інвестиційного або грошового забезпечення цільових програм, що включають конкретні заходи. Оцінка інвестиційного забезпечення з позиції аналізу збалансованості і еквівалентності процесів товарного обміну дозволить визначити ефективність використання ресурсного потенціалу області по забезпеченню комплексного соціально-економічного розвитку.
Оскільки ціноутворення в нових умовах має реалізувати принцип балансування попиту і пропозиції при відсутності монополії (як виробника, так і споживача), то необхідно в моделях функціонування ринкової економіки передбачити вплив змін цін рівноваги або ринкових цін. Це дозволить врахувати чинник насиченості ринку товарами і послугами, вплив керуючих цін, що приймаються на плановий період, і тарифів на об’єм і структуру попиту по групах товарів, що дозволить, зрештою, оптимізувати реальну ситуацію, яка складається на ринку. Все це, на нашу думку, сприятиме отриманню науково обгрунтованих прогнозів оцінки перспектив розвитку кон’юнктури ринку.
В цінах мають бути відображені всі витрати і чистий дохід, особливо виграти живої праці. Якщо в основу ціноутворення закласти принцип відшкодування собівартості продукції, то сформовані на цій основі ціни стануть витратними. Для підвищення стимулюючого значення цін система ціноутворення має грунтуватися не лише на суспільно необхідних витратах, а й враховувати ефективність продукції, яка виробляється. Щоб досягнути цього, господарювання має бути направленим на зниження витрат виробництва, впровадження ресурсозберігаючих технологій з метою економії сировинних і матеріальних ресурсів у процесі виробництва продукції.
Перехід територіальних систем до ринкових відносин вимагає, крім поглибленого аналізу забезпеченості її господарства матеріальними і фінансовими ресурсами, аналізу її економічних зв’язків як з іншими внутрішніми регіонами, так і з зовнішнім ринком. Виробничі і господарські зв’язки зумовлені виробничою спеціалізацією регіонів, що склалася. Але не всі вони досить раціональні. Виробничі зв’язки підприємств формувалися головним чином за ознакою їх відомчого підпорядкування, недостатнього врахування задач комплексного розвитку територій і регулювання економічними, а не адміністративно-командними методами.
Особливості ринкових відносин зумовлені саме тим, що в. них беруть участь товаровиробники з конкретними договірними зобов’язаннями. У зв’язку з цим посилюється необхідність використання реальних показників національного доходу, ввозу і вивозу продукції. Зараз цих показників нема. їх замінили розрахунками різного роду в умовних цінах. А без цих даних в фактичних цінах неможлива практична розробка механізму міжрегіонального обміну та раціоналізації господарських зв’язків. Розрахунки в умовних цінах необхідні тільки для зіставлення: конкретні взаємовідносини, на наш погляд, мають обчислюватися в реальних фактичних цінах, які відображають сукупність витрат на виробництво. Нині існує єдиний показник міжрегіонального обміну, за підсумками якого судять про стан регіонального ринку і про готовність його до переходу на ринкові відносини; це, на нашу думку, методично невірно. Тому необхідно вдосконалювати показники, які характеризують міжрегіональний і зовнішньо-торгівельний обмін. Наприклад, було б доцільно для активізації ринкових відносин ввести регіональний ринок, торгівлю по каталогах, поширену за кордоном. Такий вид торговельних відносин дозволить посилити адресність покупців.
Таким чином, міжрегіональні економічні зв’язки в умовах ринкових відносин визначаються характером виробничих і невиробничих потреб області. В результаті економічні зв’язки активізують свій вплив на регіональний ринок, що зумовлює масштаби його розширення і характер ринкових зв’язків, які формуються.
Отже, можна зробити висновок, що перехід до ринкових відносин формує нові вимоги до аналізу регіональних проблем, передбачає перегляд методичних підходів, що склалися. На наш погляд, основне значення ринку в даному випадку полягає в тому, що за його допомогою створюється система зворотних зв’язків в економії” регіону. Механізм таких зв’язків є неодмінною умовою стійкості і ефективності будь-якої територіальної системи, що розвивається.
Таким чином, вдосконалення методів економічного аналізу ринкових відносин на регіональному рівні відкриває принципово нові можливості для пізнання суті відтворювальних процесів (виробництва і споживання), визначення пріоритетів у перспективній регіональній політиці та виявлення диспропорцій в територіальній організації продуктивних сил.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)