ПЛАЗУНИ
УРОК № 42
Тема. Різноманітність плазунів.
Мета: Ознайомити учнів з різноманітністю плазунів.
Обладнання й матеріали: підручник [1], зошит [3], фотографії, малюнки, плакати, схеми, що дозволяють ілюструвати різноманітність плазунів.
Базові поняття й терміни: різноманітність тварин, охорона тварин.
Тип уроку: комбінований.
Хід уроку
I. Організаційний етап
II. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності
Обговорення проблемної ситуації або питання
Що допомогло плазунам заселити різні середовища існування?
III. Вивчення нового матеріалу
Розповідь учителя з елементами бесіди
1. Різноманітність плазунів
Сучасні плазуни являють собою лише невеличкі залишки багатого й різноманітного світу тварин, що населяли в мезозойську еру не тільки всю сушу, але й всі моря планети. Розквітові давніх плазунів у мезозойську еру сприяли теплий клімат, достатня кількість їжі як на суші, так і у воді, а також відсутність конкурентів. Вони заселили наземне середовище, де панували гігантські динозаври, що досягали довжини 30 м. Серед
Вимирання древніх плазунів пов’язують із похолоданням клімату наприкінці мезозою й нездатністю їх підтримувати постійну температуру тіла. Зниження процесів життєдіяльності, яке відбулося у плазунів, призвело до послаблення їхньої конкурентної боротьби із ссавцями, що з’явилися й швидко прогресували.
У цей час до класу Плазуни належать майже 6,3 тисяч видів, об’єднаних у кілька рядів, серед яких найбільш численними є Лускаті, Крокодили й Черепахи.
2. Основні ряди плазунів
Ряд Черепахи. Панцир, що служить засобом пасивного захисту, дозволяє безпомилково відрізняти черепах від інших тварин. Він складається зі спинного щита – карапакса, і черевного – пластрона. Карапакс складений з кісткових пластинок шкірного походження, з якими зростаються ребра й відростки хребців. Пластинки пластрона утворилися із ключиць і черевних ребер. Обидва щити або з’єднані рухливо сухожильною зв’язкою, або міцно зрощені кістковою перемичкою. Зверху у більшості черепах панцир покритий симетричними роговими щитками. Шви між пластинками й щитками не збігаються, що надає панциру особливої міцності (у однієї групи – м’якошкірястих черепах – кістковий панцир покритий зверху м’якою шкірою). Спереду й позаду панцир черепахи має отвори, через які тварина висуває свої кінцівки.
Щелепи черепах позбавлені зубів і мають гострі рогові краї. Голова розташована на довгій рухливій шиї й зазвичай може втягуватися під панцир.
Головний мозок черепах розвинений дуже слабко й становить менше однієї тисячної частки ваги тіла.
Черепахи ведуть своє походження від пермських котилозаврів і найбільшого розквіту досягали в мезозойську еру. З 26 родин лише 12 дожило до наших днів. Відома велика кількість викопних черепах, серед яких найбільшою була міоланія, довжиною близько 5 м.
Нараховують близько 230 видів сучасних черепах, що об’єднуються в 12 родин. Вони поширені головним чином у тропічних і екваторіальних регіонах. Кожна родина має свої центри поширення й достатку. Так, змієшийні черепахи живуть у Південній Америці й Австралії, прісноводні черепахи найбільш різноманітні й розповсюджені в Південно-Східній Азії, центри поширення сухопутних черепах у Південній і Центральній Африці. Місця існування черепах винятково різноманітні – жаркі пустелі, тропічні ліси, гірські схили, озера, ріки й болота, культурні землі, узбережжя морів і безкрайні простори океану.
Черепахи здавна служать символом повільності, але це можна віднести лише до сухопутних видів. Прісноводні черепахи рухаються швидко й спритно як у воді, так і на суші. Морські черепахи на суші виглядають незграбно, зате в товщі води їхні рухи за красою, легкістю й маневреністю можна порівняти з польотом птахів.
Сухопутні черепи живляться зеленою рослинністю, плодами, зрідка дрібним тваринами. Прісноводні черепахи, навпаки, здебільшого живляться дрібними молюсками, членистоногими, рибами, а рослинність поїдають у невеличких кількостях. Серед морських черепах переважають травоїдні форми, але деякі з них віддають перевагу тваринній їжі.
Ряд Крокодили. Крокодили посідають особливе місце серед сучасних плазунів, будучи більш близькими родичами вимерлих динозаврів, яких пережили майже на 60 млн років, і сучасних птахів, ніж інших рептилій нашого часу.
Ряд особливостей організації крокодилів, і в першу чергу досконалість нервової, кровоносної й дихальної систем, дозволяє вважати їх найбільш високоорганізованими із усіх нині живучих плазунів. Еволюція крокодилів, починаючи з появи цієї групи близько 150 млн років тому, йшла в напрямку все більшого пристосування до водного способу життя й хижацтва. Те, що крокодили збереглися до нашого часу, нерідко пояснюють їхнім життям у різних прісних водоймах тропічного й субтропічного поясів, тобто в місцях, умови яких мало змінилися із часу появи крокодилів.
Загальна форма тіла крокодила ящіркоподібна. Для них характерний довгий, стиснутий з боків, високий хвіст, перетинки між пальцями задніх кінцівок, довга морда й сплющена в спинно-черевному напрямку голова. На передніх кінцівках по п’ять пальців, на задніх – по чотири (немає мізинця). Ніздрі знаходяться на передньому кінці морди, очі підняті й розташовані на верхньому боці голови, що дозволяє крокодилам триматися у воді на її поверхні, виставивши на повітря лише очі й ніздрі.
У головному мозку крокодилів сильно розвинений мозочок, що говорить про високий ступінь координації рухів. Органи чуття досить досконалі.
У ротовій порожнині немає слинних залоз. Шлунок має товсті м’язові стінки, і в ньому майже завжди у дорослих крокодилів перебуває більш менш значна кількість каменів. Вага каменів у шлунку нільських крокодилів досягає 5 кг (1 % ваги тіла). Роль цих каменів не цілком зрозуміла; припускають, що вони збільшують питому вагу крокодила або, що більш імовірно, переміщають центр ваги тварини вперед і вниз, надаючи. більшу стійкість при плаванні.
Сучасні крокодили населяють різні прісні водойми. Відносно небагато видів терпимо ставиться до солонуватої води – африканський вузь – корилий крокодил, нільський крокодил, американський гострорилий крокодил. Лише гребенястий крокодил запливає далеко у відкрите море й був помічений на відстані 600 км від найближчого берега. Більшу частину доби крокодили проводять у воді. На суші крокодили часто лежать із широко відкритою пащею, що, певне, пов’язане з терморегуляцією: деяка тепловіддача відбувається при випаровуванні води зі слизових оболонок ротової порожнини.
Полюють крокодили вночі. Обов’язковим компонентом у дієті всіх крокодилів є риба, але крокодили пожирають будь-яку здобич, з якою можуть упоратися. Тому набір кормів змінюється з віком: їжею молодим служать різні безхребетні – комахи, ракоподібні, молюски, черви; більші тварини полюють за рибами, земноводними, плазунами й водними птахами. Дорослі крокодили здатні впоратися з великими ссавцями.
Рухаються крокодили у воді за допомогою хвоста. На суші крокодили повільні й незграбні, але роблять іноді значні переходи, віддаляючись на кілька кілометрів від водойм. При швидкому русі крокодили ставлять ноги під тулуб (зазвичай вони широко розставлені), що високо піднімається над землею. Молоді нільські крокодили можуть бігти галопом зі швидкістю близько 12 км на годину.
Відомі 22 види сучасних крокодилів (з підвидами число сучасних форм досягає 28), які групуються в 3 родини.
Ряд Лускаті. Ящірки – найбільш численна й широко розповсюджена група сучасних плазунів. Зовнішній вигляд ящірок надзвичайно різноманітний. їхні голова, тулуб, ноги й хвіст можуть бути тією чи іншою мірою видозмінені й значно відхиляються від звичайного типу, добре знайомого кожному. В одних видів тіло помітно стиснуте з боків, у інших – валикоподібне або сплющене зверху донизу, у третіх – циліндрично вкорочене або ж витягнуте в довжину, як у змій, від яких деякі ящірки зовні майже не відрізняються. Більшість видів має дві пари розвинених п’ятипалих кінцівок, однак у ряді випадків зберігається тільки передня або задня пара ніг, причому число пальців може скорочуватися до чотирьох, трьох, двох і одного, або ж вони відсутні зовсім.
У всіх видів верхній роговий шар луски скидається при періодичному линянні й заміняється новим.
Багато ящірок мають здатність до самокаліцтва – обламування хвоста в результаті різкого скорочення мускулів. Розлам відбувається на особливому не скостенілому прошарку поперек одного із хребців, а не між ними, де з’єднання міцніше. Відкинутий хвіст відскакує убік і конвульсивно смикається, зберігаючи рухливість іноді до півдоби. Незабаром хвіст відростає заново, але хребці не відновлюються, а заміняються хрящовим стрижнем, через що новий відрив можливий лише вище попереднього.
Найбільш дрібні з відомих ящірок (деякі гекони) досягають у довжину всього 3,5-4 см, тоді як найбільші – варани – виростають принаймні до 3 м при вазі 150 кг.
Максимальна кількість різноманітних видів ящірок живе в тропічній і субтропічній зонах земної кулі, у країнах з помірним кліматом їх менше, і чим далі на північ і південь, тим більша їх кількість скорочується. До Північного полярного кола доходить, наприклад, лише один вид – живородна ящірка.
Більшість ящірок – хижаки, що харчуються всілякими тваринами, яких вони спроможні схопити й подужати. Основну їжу дрібних й середньої величини видів становлять комахи, павуки, черви, молюски й інші безхребетні. Більші ящірки поїдають невеличких хребетних – гризунів, птахів і їхні яйця, жаб, змій, інших ящірок, а також падаль. Менша кількість ящірок травоїдна. їхню їжу складають плоди, насіння й соковиті частини рослин. Однак навіть у травоїдних молоді особини, як правило, попервах харчуються комахами й лише пізніше починають годуватися рослинами, втрачаючи хижацькі інстинкти. Багато ящірок однаково охоче їдять як рослинну, так і тваринну їжу.
Єдині отруйні й тому небезпечні для хижаків ящірки – північноамериканські ядозуби при небезпеці не ховаються й не тікають, а демонстративно залишаються на місці, покладаючись на своє яскраве попереджуюче забарвлення, що складається із поєднання рожевого, жовтого й чорного кольорів.
IV. Узагальнення, систематизація й контроль знань і вмінь учнів
Робота з підручником
Школярі працюють із малюнками на с. 180-183, ознайомлюючись із різноманітністю плазунів. Потім вони читають текст про плазунів на с. 180-184.
Перевірити свої знання учні можуть, відповівши на запитання 1-5 на с. 184.
Робота із зошитом
Виконати завдання в зошиті [3, с. 62-63],
V. Самостійна робота учнів
Учні ознайомлюються з рубрикою “Запам’ятайте найважливіше” на с. 184, при необхідності записують висновки в зошит.
VI. Підсумки уроку
Школярі самостійно підбивають підсумок уроку, звертаючи увагу на ті нові знання, яких вони набули в процесі цього уроку.
VII. Домашнє завдання
У підручнику [1] прочитати § 42, відповісти на запитання 6 після параграфа на с. 184, ознайомитися зі змістом рубрики “Наука та науковці”.
У зошиті [3, с. 62-63] виконати завдання.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)