ТЕМА 1 Україна НА ПОЧАТКУ ХХ ст.
§4.Російська революція 1905-1907 рр. в Україні
В Україні застрайкували робітники сотень підприємств Катеринослава, Харкова, Києва, Миколаєва. В Одесі кинуто заклик “Геть самодержавство!”. Політичні гасла висунули й учасники революційних подій в інших містах. Та головними вимогами страйкарів залишалися економічні. У січні лише в Катеринославському гірничопромисловому районі страйкувало 100 тис. чол. У лютому в Україні відбулося 105 страйків, що охопили 70 тис. чол. Урядові війська та поліція придушували
Українське село також охопили революційні події. Упродовж січня – березня сталося 80 селянських виступів, які супроводжувалися захопленням фуражу в поміщицьких маєтках.
Свої вимоги висувала демократична частина української інтелігенції та студентства. Так, учасники мітингу в Харкові 17 січня виступали з вимогою скликати Установчі збори, закликали до загального страйку в державних установах, навчальних закладах і на підприємствах. Близько 700 студентів університету і політехнічного інституту в Києві вирішили сформувати озброєний академічний легіон і приєднатися до робітників, які
У жовтні 1905 р. відбувся всеросійський політичний страйк, у якому взяли участь 120 тис. робітників, селян, службовців України. Головною вимогою страйкарів була зміна політичного режиму в країні, демократизація суспільства. Страйкові комітети й депутатські збори, що займалися вирішенням конфліктів між робітниками й роботодавцями, стали перетворюватися на ради робітничих депутатів. Перша рада в Україні виникла в Катеринославі. Секретарем її виконавчої комісії обрали Г. Петровського. У Києві ради очолив Ф. Алексєєв. У листопаді-грудні ради робітничих депутатів були створені в багатьох українських промислових містах. Поряд із радами повсюди створювалися профспілки. Наприкінці 1905 р. в Києві діяло 18 професійних спілок, у Катеринославі – 11, в Одесі – 40. Революційні настрої швидко поширилися й серед солдатів і матросів. 14 червня 1905 р. почалося повстання на панцернику1 “Князь Потьомкін Таврійський”. Матроси відмовилися вживати зіпсовану їжу, а караульна команда не виконала наказ стріляти в непокірних. Постріл одного з офіцерів спровокував збройний виступ, під час якого було вбито сімох офіцерів. Команда панцерника підняла червоний прапор і підвела корабель до Одеси.
Панцерник “Князь Потьомкін Таврійський”
Документи і матеріали
Тим часом від берега стали проступати до панцерника шлюпки і яхти з найріжноманітнішою публікою: там були мужчини і жінки, старі і підростки, студенти-гімназісти, робітники. Деякі приходили на панцерник, другі тільки причалювали до трапів, треті любовалися незвичайним видовищем сеї пливучої республіки на більш-менш значному віддаленню, не відважуючись підплисти близше. З багатьох шлюпок передавали на корабель усякі приноси: тютюн, цигарети, чай, цукор і навіть цукерки. Біля трапів усе більше зростало оживленнє: одні шлюпки відходили, другі причалювали, вигружались усякі пакети, коробки і просто клунки з жертвами.
Перебування повсталого броненосця (панцерника)
“Князь Потьомкін Таврійський” в Одесі//
Хрестоматія з історії України: XIX – поч. XX ст. – С. 206-207.
1 Панцерник (рос. броненосец) – військовий крабель, покритий панциром (металевою обшивкою, бронею).
Не дійшовши згоди зі страйкарями Одеси про спільні дії, керівники “Потьомкіна”, серед яких був уродженець Харківщини П. Матюшенко, вивели судно у відкрите море. Чорноморська ескадра відмовилася стріляти по бунтівному кораблю. Судновий комітет вирішив іти до румунського порту Констанца, щоб поповнити запаси палива і харчів. Діставши відмову, він рушив до Феодосії, де отримав продовольство. Переправити на судно вугілля перешкодив начальник порту. 24 червня “Потьомкін” здався румунській владі в Констанці. Більшість матросів залишилася у вимушеній еміграції, 117 повернулися до Росії, де зазнали репресій.
У листопаді 1905 р. повстали екіпажі 12 кораблів, що стояли на рейді Севастополя. 6 тис. матросів були підтримані робітниками порту та частиною солдатів місцевого гарнізону. Керувала виступом рада матроських, солдатських і робітничих депутатів, а командування Чорноморським флотом перебрав на себе лейтенант П. Шмідт. У телеграмі на ім’я Миколи II він висунув вимогу скликати Установчі збори й відмовився виконувати вказівки уряду. Військове командування ізолювало повсталі кораблі, обстріляло їх береговою артилерією. Виступ було придушено, П. Шмідт і його помічники О. Гладков, М. Антоненко, С. Частник за вироком військового трибуналу страчені.
18 листопада відбувся виступ саперів київського гарнізону на чолі з поручиком Б. Жадановським. У сутичках з урядовими військами було вбито й поранено з обох сторін близько 250 осіб. Заворушення в армії вказували на те, що режим втрачав довіру всіх верств суспільства. Народ вимагав рішучих політичних й економічних змін. Проте революційні події 1905 р. зовсім мало дали українським політикам, а ті, зі свого боку, майже не долучилися до їхнього розвитку.
17 жовтня 1905 р. під тиском революційних подій цар видав маніфест, у якому проголошувалися всі основні демократичні свободи: недоторканність особи, свобода слова, совісті, друку, зборів, союзів. Фактично були скасовані Валуєвський циркуляр та Емський указ.
Документи і матеріали
Оголошення маніфесту Україна зустріла з ентузіазмом і великими надіями на покращення політичної ситуації. Євген Чикаленко так писав у своїх спогадах: “В цей день… увійшло до мене разом кілька душ: Грінченко, Єфремов, М. Левицький та інші з вигуком: “Христос воскрес!” і почали цілуватися, як на Великдень… Вулиці всі були повні народу, особливо Хрещатик та Володимирська; здавалося, що всі кияни повиходили з своїх помешкань і майже всі поначіпляли на груди червоні значки, і поліція не арештовувала їх і не зривала тих значків…”
Гунчак Т. Україна: перша половина XXстоліття:
Нариси політичної історії. – С. 46.
З’явилася українська періодична преса. У грудні 1905 р. в Києві почала виходити перша щоденна українська газета “Громадська думка”, яку видавав Є. Чикаленко. 1906 р. в українських губернських центрах, а також у Москві й Петербурзі виходило 18 українських газет і журналів. Видавництва друкували книжки українською мовою. В Петербурзі 1907 р. побачило світ повне видання “Кобзаря” Т. Шевченка. У школах дехто з учителів початкових класів переходив на українську мову навчання. В університетах Києва, Харкова, Одеси було запроваджено курс української літератури. Крім того, в Одеському й Харківському університетах було відкрито кафедри українознавства.
Маніфестація 17 жовтня 1905 року. Художник І. Рєпін
Маніфест 17 жовтня 1905 р.
Поновило національно-освітню роботу товариство “Просвіта”, яке мало у Наддніпрянській Україні 9 організацій з 30 філіями. Активно працювали в цьому товаристві Б. Грінченко, М. Лисенко, Леся Українка, М. Коцюбинський, Панас Мирний, Д. Яворницький та інші відомі представники національної еліти. Водночас уряд забороняв проведення культурно – освітніх заходів (лекції, видавнича діяльність, організація читалень).
Відповідно до Маніфесту 17 жовтня 1905 р. в російській державі запроваджувалося народне представництво – Державна дума, до компетенції якої були віднесені законодавчі функції. Деякі українські політичні партії взяли участь у виборах до Державної думи, де їхні представники відстоювали інтереси різних суспільних верств.
Документи і матеріали
Весною 1906 р. в Петербурзі зібралася перша Дума, вибори до якої бойкотували більшість українських партій, що уклали угоду з соціалістичними російськими партіями. У виборах взяла участь лише радикально-демократична партія, а її представники І. Шраг, В. Шемет, П. Чижевський заснували українську Думську громаду, до якої ввійшли 40 депутатів. Значну роль в організації її діяльності відіграв М. Грушевський, який переїхав зі Львова до Петербурга. За його участі було підготовлено Декларацію про автономію України, яку громада мала внести в Думу, однак цар розпустив цей перший парламент Росії.
Білоцерківський В. Історія України. – С. 297. За день до запланованого оприлюднення в Державній думі декларації у справі української автономії – 8 липня 1906 р. – Микола ІІ розпустив “незручний” російський парламент і видав наказ про нові вибори.
До II Державної думи, що почала працювати у 1907 р., від України було обрано 102 депутати, серед яких також переважали селяни – 62 особи. 47 депутатів сформували українську парламентську громаду. Вона вела боротьбу за прийняття закону про українську мову, підготувала проект закону про автономію України. Друкованим органом громади став часопис “Рідна справа – Думські вісті”. Як і в І, у II Державній думі центральним питанням залишалося аграрне. Спрямованість дискусій визначала фракція трудовиків. У своїх промовах селянські депутати з України С. Нечитайло, Ю. Сайко та інші висували вимоги справедливого земельного устрою, пропонували створити з цією метою Крайовий національний земельний фонд.
Українська думська громада виносила на обговорення й інші питання суспільного життя країни. Громади українських депутатів консультувала група експертів з різних проблем на чолі з М. Грушевським. Діяльність депутатів І й II Державних дум дала змогу об’єднати зусилля української громадськості у боротьбі за політичні, соціально-економічні й культурно-освітні права, донести вимоги українського народу до уряду й російської еліти.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)