Розміщення продуктивних сил

Розміщення продуктивних сил – наука, яка вивчає раціональний просторовий розподіл особистісного і речового факторів продуктивних сил та їх територіальну організацію на різних рівнях на підставі різних груп економічних законів. Рівнями такої організації є населений пункт, район, область, автономна республіка та країна. Законами, які регулюють Р. п. с., є такі загальні економічні закони, як закон економії часу (або суспільної праці), зростання продуктивності праці, пропорційного розвитку та ін.; загальні економічні закони – вартості, попиту

і пропозиції тощо; специфічні економічні закони, передусім основний економічний закон. Основними об’єктами Р. п. с. є природоресурсний, трудовий потенціал, економічна та соціальна інфраструктура, галузеві та міжгалузеві комплекси. Найпростішим елементом Р. п. с. є розміщення виробництва, теорію якого обгрунтували М. Вебер та!. Тюнен. Основою раціональної територіальної організації є економічне районування, яке, своєю чергою, базується на територіальному поділі праці, тобто спеціалізації економічних
районів та їх кооперації. Основними принципами Р. п. с. є максимальне наближення виробництва до паливно-сировинних ресурсів, трудових ресурсів, споживачів, збереження довкілля, оптимальна концентрація промисловості в містах, максимальне врахування конкретних умов та ін. До таких умов належать: комплекс природно-географічних, демографічних, економічних, соціальних, правових, геополітичних та ін. факторів. Раціональне використання трудових ресурсів вимагає розміщення виробництва у невеликих і середніх містах; урахування економічних факторів передбачає орієнтацію на досягнення науково-технічної революції, найефективніші типи та форми власності, рівень концентрації та спеціалізації виробництва та ін.




Розміщення продуктивних сил