Загальний курс транспорту
РОЗДІЛ 9 ТРУБОПРОВІДНИЙ ТРАНСПОРТ
9.4. РОЗВИТОК МЕРЕЖІ ТРУБОПРОВОДІВ
Одним із найважливіших напрямків підвищення продуктивності трубопроводів є збільшення в них тиску. В перших магістральних трубопроводах підтримувався робочий тиск 12-25 кг/см2, пізніше будувалися трубопроводи розраховані на тиск 50-56 кг/см2, сучасні трубопроводи працюють з тиском 75-100 кг/см2.
Таким чином і розвиток трубопровідного транспорту пов’язаний зі збільшенням цих параметрів. Беручи до уваги цілий ряд переваг, що їх має трубопровідний
Трубопроводи мають такі переваги в порівнянні з іншими різновидами транспорту при транспортуванні нафти і нафтопродуктів, головним чином газу:
– відстань перекачування, як правило, більш коротка, ніж при транспортуванні річними шляхами або залізницею;
– низька собівартість транспортування (в 2 рази менша, ніж водними шляхами і в 3 рази – ніж залізничними шляхами);
– збереження вантажу завдяки повній герметизації процесу транспортування;
– повна автоматизація операцій з наливу, перекачування
– менші питомі капіталовкладення;
– відсутність, за умов відповідної ізоляції, негативного впливу на оточуюче середовище;
– безперервність процесу перекачування;
– мала залежність від кліматичних умов;
– мала чисельність необхідного персоналу.
До недоліків трубопровідного транспорту слід віднести його вузьку спеціалізацію. Для раціонального використання потрібний стійкий потік рідини. Не повністю вирішено проблему перекачування по трубах згустілих нафтопродуктів (мазуту, мастила).
Отже, розвиток трубопроводу протягом XX століття і базувався на вирішенні певних проблем: найбільш оптимальному використанні переваг, дослідженні умов прокладення трубопроводів в різних географічних, кліматичних умовах. Розвиток трубопровідного транспорту грунтується на принципах магістралізації: концентрація потоків нафти, збільшення діаметрів труб трубопроводів та збільшення їх виробничих можливостей.
До початку Великої Вітчизняної війни в СРСР було побудовано ряд трубопроводів, що поєднали основні райони добування нафти з великими пунктами її споживання: Грозний-Туапсе (644 км), Баку-Батумі (823 км), Армавір-Трудова (880 км), Гур’єв-Омськ (709 км), Ішимбай-Уфа (168 км).
Під час Великої Вітчизняної війни потреби в ресурсах різко зросли, були побудовані нафтопроводи Астрахань-Саратов (650 км), Оха (о. Сахалін) – Софійськ (390 км). На кінець війни загальна мережа трубопроводів СРСР складала 4400 км.
З таблиці 9.1 видно, що основна маса робіт щодо прокладення трубопроводів в СРСР проводилась в другій половині XX століття і під його кінець темпи побудови дещо сповільнились, що пов’язано з проблемами всередині держави, після яких СРСР припинило своє існування.
Таблиця 9.1
Показники | 1913 | 1940 | 1950 | 1980 | 1985 | 1988 |
Вантажообіг нафтопроводів та продуктопроводів, млрд. ткм | 0,3 | 3,8 | 4,9 | 1813 | 2443 | 2918 |
Перекачування нафти та нафтопродуктів, млн. т | 0,4 | 7,9 | 15,3 | 627 | 631 | 663 |
Середня відстань перекачування 1 т вантажу, км | 750 | 1297 | 969 | 1910 | 2195 | 2351 |
Довжина мережі нафтопроводів та продуктопроводів, тис. км | 1,1 | 4,1 | 5,4 | 69,7 | 81 | 86 |
Довжина газопроводів, тис. км | – | – | 2,3 | 131 | 174 | 208 |
Газопроводи, як різновид трубопровідного транспорту, більш молоді. Перші газопроводи в СРСР будувались за років Великої Вітчизняної війни. Восени 1944 року було прийнято рішення щодо побудови першого газопроводу Саратов-Москва, довжиною 800 км, що почав роботу в червні 1946 року. В 1956 році введений в дію газопровід Ставропіль-Москва довжиною 1254 км і з трубами діаметром 720 мм.
Саме в післявоєнні роки темпи добування і перекачування нафти і нафтопродуктів значно зросли, що можна пов’язати з відбудовою держави, з відкриттям і початком освоєння великих родовищ нафти в районах Поволжя та Уралу. Тому проводилися роботи з побудови нових трубопроводів. В 1960-1964 роках в системі трубопровідного транспорту було створено найбільший по довжині та потужності трубопровід “Дружба” з трубами діаметром 1020 мм. Довжина першої черги трубопроводу склала 5116 км. В першій половині 70-х років була введена в дію друга гілка. Таким чином, загальна довжина трубопроводу складає більш ніж 10 тис. км. Він починається в районі Куйбишева, перетинає Волгу, проходить недалеко від Брянська і по території Білорусі до Мозиря. Далі трубопровід розгалужується. Південна гілка проходить через територію України до Словаччини і йде до Братислави з відгалуженням до Угорщини. Північна частина спрямована через територію Польщі до Німеччини, забезпечує деякі заводи цих країн сировиною. Водночас забезпечує Полоцький завод в Білорусі та морські порти Балтики.
Було створено мережу трубопроводів для постачання нафти до Тюмені, Омська, Анжеро-Судженська, Уфи та ін. Слід підкреслити такі з них: Усть-Балик – Апьментьєвськ довжиною 2200 км, введений в дію в 1973 році; Самотлор-Куйбишев, введений в дію 1976 року, довжиною 2263 км. У 1975 році було розпочато і за 3 роки закінчено будівництво газопроводу Оренбург – Західний кордон, довжиною 2750 км і трубами діаметром 1420 мм, для посиленого експорту газу у країни Західної Європи.
Із розширенням добування сибірського газу було збудовано цілий ряд трубопроводів, що мають величезне значення. Серед них найбільші такі, як Медвеже-Пунга-Центр (більш ніж 3000 км), Помари-Центр І (більш ніж 3400 км), Помари-Центр II (приблизно 3400 км), Пунга-Новопськов (3600 км), Помари-Ужгород (4450 км) та ін.
Таким чином, на території колишніх республік СРСР розвиток мережі трубопроводів йде шляхом доставки нафти та нафтопродуктів в Європейську частину для сприяння умов експорту та забезпечення всіх потреб населення, що 79% його проживає в Європейській частині сучасної Росії.
Також трубопровідний транспорт отримав досить великий розвиток в США. Тут він створений для транспортування нафти та нафтопродуктів, що добуваються не тільки в США, але й імпортуються з інших країн. Серед них Канада, Венесуела та ін. Система трубопровідного транспорту тут розвинута дуже добре і виконує величезну роль в економіці країни.
Трубопроводи країн Західної Європи, як правило, подають нафту від морських портів до нафтопереробних заводів, розташованих в районах споживання нафтопродуктів. Після відкриття родовищ нафти в Північному морі, запаси яких оцінюються в 3,5 млрд. м3 нафти, з 1875 року розгорнулося масове будівництво трубопроводів від родовищ до берегових баз з підводним прокладанням. Ціна таких трубопроводів в 10 разів перевищує витрати на аналогічні наземні конструкції, але високі ціни на нафту і невелика довжина трубопроводів робить їх рентабельними.
Високі економічні та технічні показники експлуатації трубопровідного транспорту при переміщенні рідин зумовили розробку трубопровідних систем для транспортування сипучих вантажів у воді або іншій рідині. Загальна довжина таких трубопроводів у світі досягає приблизно 500 км. В основному вони використовуються для транспортування вугілля і рудних концентратів у водному середовищі. Найбільшим серед них є трубопровід Блек-Месса (США) довжиною 437 км. В Україні такий трубопровід використовують в Кривому Розі. Довжина його 3 км, призначений для транспортування залізорудного концентрату.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)