Історія економічних вчень
ЕВОЛЮЦІЯ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТЕОРІЇ XX ст.
11.5. Розвиток неокласичних теорій ціни, капіталу і економічної рівноваги (неокласичний синтез)
До початку XX ст. в економічній науці панівне становище зайняли маржиналістські концепції граничної корисності й граничної продуктивності, що лягли в основу так званого неокласичного напряму. У XX ст. розвиток неокласичної школи тривав, головним чином, у тій сфері економічної теорії, яку прийнято називати мікроекономікою.
У рамках самого напряму критиці було піддано уявлення
Перебудова механізму теоретичного аналізу в рамках неокласичного напряму пов’язана з іменами англійського економіста Дж. Хікса (1904-1989) і американського економіста П. Самуельсона (нар. 1915 р.).
Книга Джона Хікса “Вартість і
У своїх побудовах Дж. Хікс, як правило, відштовхується від концепції А. Маршалла. Так, за А. Маршаллом, попит на певний товар не залежить від прибутку споживача. Хікс проголошує “ефект прибутку”, тобто залежність попиту на товар з боку індивідуума від його прибутку. Попит Хікс розглядає як результат “ефекту прибутку” і “ефекту заміни”. “Ефект прибутку” і “ефект заміни” можуть діяти як у прямому, так і у зворотному напрямках.
Ціни в концепції Хікса залежать не тільки від попиту, а й від витрат різноманітних чинників виробництва, що впливають на пропозицію. Ситуація виглядає симетрично. Якщо попит формалізовано описується кривими байдужості, то пропозиція – аналогічними кривими, що відображають однаковий рівень випуску за різних комбінацій чинників виробництва. Якщо на боці попиту діє принцип зростаючої граничної норми заміщення, то на боці пропозиції – принцип спадної продуктивності чинників виробництва.
До Хікса увага маржиналістів концентрувалася на виявленні закономірностей попиту на окремий товар. Хікс здійснює теоретичний аналіз переходу від індивідуального попиту на конкретний товар до агрегованого попиту, тобто сукупного попиту на множину різнорідних товарів. Він доходить висновку, що коли співвідношення цін на окремі товари не змінюється, то агрегований попит має такі ж властивості, як і попит на будь-який товар, який входить до аналізованої множини.
Хікс приділяв багато уваги проблемам економічної рівноваги. Він критикує систему рівнянь Л. Вальраса, які описують умови рівноваги, за надмірну абстрактність, а головне – за статичність: ці рівняння не дають відповіді, що відбудеться з економічною системою, якщо зміниться структура попиту або відбудуться зміни у виробничих умовах.
Хікс розробляє теорію динамічної рівноваги. Він виділяє чотири групи взаємозалежних ринків: готових товарів, чинників виробництва, послуг і проміжних продуктів. Головним джерелом порушення рівноваги, на його думку, є вплив ефекту прибутку на ринок чинників виробництва. Хікс аналізує чинники, які стабілізують і дестабілізують економічні процеси. Так, він вважає стабілізатором високо-еластичні очікування відсоткової ставки. Навпаки, висока еластичність цінових очікувань – дестабілізатор.
Взагалі в концепції Хікса очікування економічних суб’єктів, тобто їх розрахунки на майбутнє, є головною силою, що зумовлює динаміку системи. Зі стану рівноваги економіку неминуче виводять неузгоджені очікування окремих суб’єктів, розбіжність реальних результатів і очікувань, раптова зміна очікувань.
Головна книга Хікса побачила світ на три роки пізніше відомої праці Дж. Кейнса “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”. За всіх розходжень вихідних положень цих робіт їх зближує визнання внутрішньої нестабільності сучасної їм ринкової економіки і навіть подібність низки виявлених причин цієї нестабільності. Подібно до Дж. М. Кейнса, Дж. Хікс вважає не кредитно-грошову, а бюджетну політику найбільш ефективним засобом впливу на економічне життя. У цьому відношенні його погляди розходилися з позицією більшості неокласиків.
Дж. Хіксу було присуджено Нобелівську премію за праці з теорії загальної економічної рівноваги й економіки добробуту.
Як і Дж. Хікс, на позиціях ординалізму стояв інший Нобелівський лауреат – Поль Самуельсон, але він розвиває інший варіант теорії ціни. Замість кривих байдужості Самуельсон пропонує користуватися статистичними показниками, які виявляють переваги споживачів, і на їх підставі будувати функції попиту. Для “концепції виявлених переваг” характерна відмова від спроб будь-якої апріорної оцінки корисності добра. Вона відхиляє як малореалістичне уявлення про те, що покупець приймає рішення, зіставляючи для себе корисності послідовних рядів кількостей декількох благ (а це припущення відбивають “карти байдужості”).
У працях Самуельсона чітко простежується установка на заміну абстрактних теоретичних побудов висновками зі спостережень, одержуваних за допомогою математичних методів. Саме він підтверджував, що математика необхідна для відновлення економічної науки, тому що дає можливість верифікації, перевірки істинності тих або інших гіпотетичних передбачень.
У відомій книзі “Основи економічного аналізу” (1947 р.) Самуельсон висунув тезу про можливість і необхідність створення загальної концепції, теореми, яку можна було б застосовувати у будь-якій сфері економічного життя – у матеріальному виробництві, урядових фінансах, зовнішній торгівлі і т. ін.
В основу всієї економічної науки, за Самуельсоном, покладені дві гіпотези: економічного максимуму й економічної рівноваги. Вони взаємозалежні. Економічна рівновага припускає існування максимуму (або мінімуму), до якого прагне система. Рівновагу Самуельсон тлумачить як стійкий стан, за якого спостерігається тенденція до саморегулювання: усі змінні, зазнавши певної зміни, повертаються до початкової величини. Таким чином, рівновага за сутністю своєю динамічно-стаціонарний стан – це лише спрощена модель, у який час береться за постійний показник. Якщо попередники Самуельсона виводили динаміку з порушення статики, то він проголосив статику рідкісним випадком динаміки.
Закономірності підтримання рівноваги можна виявити лише внаслідок аналізу динаміки. Так, змістовний аналіз взаємозв’язку цін і пропозиції товарів потребує врахування можливих запізнювань у часі. У динамічній системі непостійними є самі темпи зміни змінних. Процеси мають тут нелінійний характер, і їх дослідження потребує використання відповідного математичного апарату.
Самуельсон запропонував класифікацію економічних систем на стаціонарні, каузальні й історичні. У стаціонарних системах значення змінних залишаються незмінними в часі. У каузальній системі стан системи в кожний певний момент залежить від початкових умов і минулого періоду, тому що змінні згодом змінюють своє значення. Історичні системи також нестабільні, але зміни, що відбуваються в них, екзогенні, тобто їх причини лежать поза системами, не пов’язані з внутрішньою закономірною динамікою змінних.
Самуельсон – один із найвизначніших авторів “неокласичного синтезу”. Він зробив спробу поєднати неокласицизм із кейнсіанством, неокласичний аналіз чинників, які зумовлюють оптимальний рівень виробництва, і кейнсіанський аналіз чинників попиту. Відповідно до поглядів Самуельсона такий синтез дає можливість подолати розмежування мікро – і макроекономіки.
Самуельсон широко використовував динамічний аналіз (із застосуванням математичного апарату) для дослідження економічних циклів, співвідношення між зростанням капіталу і потоком прибутків, взаємодії мультиплікатора й акселератора. Подальшого розвитку неокласичні теорії капіталу набули в працях американських економістів І. Фішера (1867- 1947) і Ф. Найта (1885-1974).
Ірвін Фішер відхиляє пояснення відсотка продуктивністю капіталу. Відсоток виникає лише там, де теперішній і майбутній добробут оцінюється по-різному. Фішер розмежовує запас благ і потік послуг, що надаються цим запасом. Потік послуг – це і є прибуток. Цінність капіталу визначається шляхом дисконтування майбутніх прибутків (з урахуванням очікуваної тривалості надходження цих прибутків).
Працю Фішер розглядає як один із різновидів капіталу. У заробітній платі він бачить особливу форму відсотка на цей капітал.
Фішер розмежовує суб’єктивні й об’єктивні фактори, що визначають відсоток. До суб’єктивних факторів він відносить перевагу дійсних благ перед майбутніми, непевність у розмірі майбутніх доходів, особливість поведінки суб’єкта залежно від обсягів одержуваного прибутку тощо. Об’єктивні елементи визначаються наявністю різних інвестиційних можливостей. Чим довший, наприклад, період, протягом якого будуть функціонувати інвестиції, тим вища, за інших рівних умов, рентабельність інвестицій. Перед будь-яким власником коштів, які він має намір використовувати як капітал, – широкий спектр можливостей, багато варіантів інвестування.
Для дослідження рівноваги на ринку позичкового капіталу Фішер застосовує апарат кривих байдужості. Він вводить “криву готовності” до відмови від поточного споживання і співвідносить її з кривою інвестиційних можливостей. Рівноважний рівень відсотка характеризується нахилом прямої, що одночасно стосується цих кривих.
Якщо І. Фішер зводить прибуток до відсотка на капітал, то Френк Найт чітко розмежовує відсоток і підприємницький прибуток. До Найта автори моделей рівноважної економіки, як правило, вважали, що в умовах стабільної системи немає ніякого надлишку прибутку над відсотком. Найт доводить, що й у стаціонарному стані економіки такий надлишок можливий. Це пов’язано з діяльністю підприємця в умовах реальної невизначеності, коли неможлива ймовірна оцінка ризику. Така невизначеність зумовлюється не тільки різними випадками, зовнішніми щодо системи, а й істотними непередбаченими зсувами, що відбуваються як у процесі виробництва, так і в обороті капіталів. Ризик, що піддається оцінці, можна компенсувати страхуванням, умовами в контрактах тощо. Невизначеність не піддається ніякій компенсації. Підприємець у разі вдалого, ефективного застосування капіталовкладень за невизначеності одержує винагороду у вигляді прибутку.
За Найтом, підприємницький прибуток не можуть одержувати всі капіталісти. Це додатковий прибуток, що дістається найбільш спроможними, що володіють інтуїцією, можуть робити сміливі господарські передбачення.
У концепції Найта підприємницький прибуток – зворотний бік недосяжності повної рівноваги економічної системи. Точніше кажучи, це два наслідки однієї й тієї ж причини – принципової невизначеності в майбутньому.
І. Фішер і Ф. Найт справили великий вплив на формування поглядів багатьох відомих американських економістів, у тому числі на погляди майбутнього лідера чиказької школи Мільтона Фрідмена.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)