Що вивчає політологія?

2 Що вивчає політологія? Якими методами користується політична наука?

Почнімо з визначення поняття “політологія”, яке складається з двох лінгвістичних одиниць, що мають свої корені у давньогрецькій мові, – “політика” та “логос”. Причому значення кожного з них в різні часи пояснювали по-різному.

У Давній Греції під словом “політика” розуміли все те, що стосувалося державної діяльності. У перекладі з давньогрецької polis означає місто – держава; politike – мистецтво управляти державою; politeia – конституція; polites

– громадянин; politecas – державний діяч; politika – державні справи; logos – слово (висловлювання, мова, зміст, поняття).

У словнику В. Даля читаємо: “Політик – розумний і спритний (не завжди чесний) державний діяч, який вміє розгортати справи на власну користь, доречно додати і вчасно змовчати”.

Поняття політології як науки про політику неоднозначне. Існує думка, що політологія не має такого статусу, як інші дисципліни, або принаймні не містить нічого, крім політичних думок, що це штучний симбіоз суспільних наук, які вивчають різні аспекти внутрішньої і зовнішньої політики держав, питання

теорії та історії соціальних структур, суспільних рухів і політичних партій.

Інший погляд: політологія – це наука про систему владних відносин, про формування і пред’явлення державі та її структурам суспільних інтересів через партії, суспільні організації та інші суспільні інститути.

Правильну відповідь можна отримати, скориставшись найнадійнішим і найуніверсальнішим засобом – розглядом основних складників будь-якої науки. Наука – сфера людської діяльності, функцією якої є розробка і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність. Гіпотеза – висунення певної моделі реальності з її наступним обгрунтуванням досвідом. З цього й починається наука. Далі формується особливий тип знань – теорія (гр. theoria – спостереження, дослідження), тобто система узагальненого знання, практичної та пізнавальної діяльності людей; комплекс поглядів та ідей, що пояснюють ті чи ті сторони дійсності; вища форма систематизації й організації наукового знання, що становить цілісне уявлення про сутність об’єктів і процесів дійсності.

Потреба у систематизації знань привела до формування методології – сукупності прийомів дослідження, системи принципів та способів здійснення теоретичної і практичної діяльності, вчення про методи наукового пізнання. Найзагальніші, найфундаментальніші поняття, що відображують закономірні зв’язки та відносини реальної дійсності й пізнання, дістали назву категорій. У політології використовують три типи категорій:

– власні (наприклад, політика, політична влада, політична система тощо);

– споріднених наук (правова держава, громадянське суспільство, політична культура та ін.);

– загальнонаукові (цивілізація, суспільство, свобода, право, прогрес, еволюція тощо).

Складовими елементами будь-якої науки є: наукове співтовариство; тематика дисципліни, тобто сукупність категорій і предметів вивчення; одна чи кілька теорій, що покликані пояснити природу цих предметів; форми і методи, за допомогою яких здобуваються й розширюються необхідні знання.

Знати – водночас означає: мати уявлення (картину об’єкта); бути спроможним (або мати засіб) впровадити можливе рішення; бути впевненим – здійснювати розгорнену осмислену поведінку (вмотивовану вірогідним майбутнім успіхом дії).

Таким чином, головною метою політології як наукової дисципліни є дослідження структури і функціонування політичних систем.

В американській та європейській науці превалюють такі методи:

1) системний, що грунтується на дослідженні об’єктів як цілісних систем;

2) структуралізм, основою якого є виявлення структур (у тому числі за допомогою математики, кількісних методів аналізу) як сукупності суспільних відносин, інваріантних за деяких перетворень;

3) позитивізм, заснований на принципі, що все реальне в суспільстві може бути результатом конкретних спеціальних наук та їх синтетичного об’єднання і що політична філософія, пропонуючи універсальні методи реальності, не має права на самостійне існування (в тому числі політологія як штучне об’єднання наук);

4) біхевіоризм, в основу якого покладено дослідження поведінки людини у відповідь на внутрішнє і зовнішнє втручання та формування під цим впливом певних необхідних суспільству або правлячій еліті світогляду, поведінкових рис і якостей людей.

Українські політологи виокремлюють три групи найважливіших методів, якими найчастіше користується політична наука.

Першу групу становлять загальні методи дослідження політичних об’єктів (іноді їх називають підходами). До них належать такі: соціологічний (з’ясування залежності політики від суспільства); культурологічний (встановлення залежності політичних процесів від рівня політичної культури); нормативно-ціннісний (орієнтує на розробку ідеалу політичного устрою, на необхідність використання у практичній політиці етичних цінностей і норм); функціональний (аналіз реального життя з усіма його суперечностями); біхевіористський (грунтується на дослідженнях поведінки окремих особистостей і груп); системний (що розглядає політику як цілісне явище, як механізм саморегуляції); інституційний (орієнтує на вивчення політичних інститутів); антропологічний (аналізує зв’язки між політикою і природою людини); психологічний; порівняльний та історичний.

До другої групи належать логічні методи: аналізу і синтезу; поєднання історичного та логічного аналізу; моделювання; прогностичний; математичний.

Третю групу становлять методи емпіричних досліджень (отримання первісної інформації про політичні факти): використання статистичних даних; аналіз документів; анкетне опитування; лабораторні експерименти тощо.

Отже, предметом політології як науки є дослідження тенденцій та законів функціонування й розвитку політичного життя соціальних спільнот, що відображують реальний процес включення їх у діяльність з реалізації політичної влади і політичних інтересів (схеми 1 – 2).

Предмет політології фіксується в її методологічних поняттях, законах, категоріях, принципах. Що докладніше вони вивчені, то конкретніший буде предмет політології.

Які саме закони вивчає політологія? Вже зі складності самого її предмета випливають труднощі у визначенні законів, що відображують найдинамічнішу сферу життя суспільства. До них належать закони, за якими розвивається суспільство в цілому. Таким є, наприклад, загально-соціологічний закон історичного прогресу – розширення сфери політичного життя і підвищення його ролі в суспільстві, зростання ролі народних мас в історичному процесі, у розвитку демократії, самоврядуванні тощо. Неабияке значення мають також закони різних сфер суспільного життя, які, зокрема, розкривають роль економіки у політиці.

Головну увагу політологія приділяє законам структури, які визначають спосіб організації політичних систем, їх внутрішню визначеність та взаємозумовленість. У політиці виявляються закони різних структурних рівнів і зрізів, закони організації структурування політичних інститутів. Одні з них відображують зв’язок елементів в окремих підсистемах, інші є чинними для груп, підсистем або суспільства загалом.

– Політологія як наука досліджує:

– тенденції розвитку політичної сфери

– глобальні проблеми людства

– політичні процеси

– міждержавні відносини

– політичні системи

– історію політичних учень

– політичну свідомість

– Політологія як навчальна дисципліна дає знання про:

– політичні інститути, їх будову та функціонування

– права, свободи та обов’язки громадян

– політичні процеси, події і проблеми

– об’єкти та суб’єкти політичних процесів

– роль особи у політичному житті

– політичні концепції

– політичну свідомість та культуру

– світовий політичний процес

Одні закони відображують зв’язки різних сторін суспільних відносин, інші – характер зв’язку елементів у системі. Знання цих законів дає змогу зрозуміти, як в об’єктах різних структурних рівнів політичної організованості виявляються закони й механізми функціонування та розвитку політичного буття і діяльності людей.

Закони функціонування політики, відтворюючи політичне життя на досягнутому ступені розвитку, охоплюють чинник часу, характеризують явища політичної дійсності як процеси.

Закони розвитку – це закони переходу від одного порядку взаємовідносин у системі до іншого, якісних перетворень на основі зіткнення протилежних сил і тенденцій у межах певної сутності. Це закони руху від одного стану структури до іншого, які зумовлюють докорінні зміни в усій політичній структурі, а згодом – виникнення якісно нової системи політичних відносин. Саме у них відображуються причинно-наслідкові взаємозалежності.

У сукупності закони структури, функціонування і розвитку характеризують різні етапи руху суперечливої єдності сторін політичного явища чи процесу. Закони розвитку грунтуються на подоланні суперечливих тенденцій.

Закони політичного життя виявляються і набувають категоріальної форми тільки завдяки діяльності людей.

Функції

Теоретико-пізнавальна: дає можливість розкривати об’єктивні тенденції суспільно-політичного розвитку, реально оцінювати політичні ситуації.

Методологічна: розкриваючи загальні закономірності політики, є базою для окремих політичних теорій та суспільних наук

Виховна: сприяє політичній соціалізації, формуванню і розвитку політичної культури

Регулятивна: забезпечує вплив людей і організацій на політичний процес, їх участь у політичних подіях, раціоналізацію політичного життя.

Аналітична: аналіз, оцінка результатів діяльності держави, партій, інших елементів політичної організації суспільства.

Прогностична: визначення найближчих і віддалених перспектив розвитку політичних процесів та ймовірності подій, своєчасне коригування політики.

Світоглядна: сприяє правильній оцінці співвідношення загальнолюдських, державних, класових, національних, групових, особистих інтересів, визначенню свого місця в політичному житті суспільства.

Категорії невіддільні від законів. Розкриваючи необхідні зв’язки, вихідні положення науки, істотні елементи II структури, вони є важливим засобом пізнання явищ політичної дійсності: політичних відносин, діяльності, процесів, інститутів, поведінки, боротьби й співробітництва, влади, плюралізму тощо.

Як і будь-яка інша наука, політологія виконує в суспільстві певні функції.

Вивчення курсу політології сприятиме формуванню у студентів політичної культури, вмінь застосовувати принципи сучасного політичного мислення до аналізу соціально-політичної ситуації, активно впливати на політичні процеси.

Крім політології в межах суспільствознавства існує кілька базових соціальних і гуманітарних дисциплін, які під різними кутами зору вивчають політичні об’єкти й феномени: це філософія, соціологія, психологія, антропологія, культурологія, економіка.