Спенсер Герберт

Політологічний словник

Спенсер Герберт (1820 – 1903) – англійський філософ, соціолог, один з основоположників позитивізму.

У творчій спадщині С. основне місце посідають: теорія соціальної еволюції, органіцизм і вчення про соціальні організації – структурні механізми та інститути. Принцип еволюції застосовується С. як методологічне підгрунтя будь-якого знання, в тому числі і соціологічного. Розуміючи під еволюцією процес неперервної інтеграції матерії, що переводить її із стану невизначеності, непов’язаності, однорідності

(гомогенності) в стан відносної визначеності, взаємопов’язаності, різнорідності (гетерогенності), С. розрізняв три її види: неорганічну, органічну і надорганічну. Соціологія вивчає форму надорганічної еволюції, яка виявляється людським суспільством, його розвитком від простого до складного в результаті ускладнення соціальної структури, зростання внутрішньої диференціації суспільних утворень, посилення інтеграції та централізації управління ними. Стійкість, пристосованість складної (гетерогенної) і структурованої спільноти до зовнішніх руйнівних сил – основний фактор соціальної еволюції. У
контексті еволюційної схеми суспільство (суперорганічна система) розглядається С. як живий соціальний організм. Таке уявлення виводиться на основі аналогії соціальної і біологічної організацій, які керуються схожими принципами, мають структуру, функції та спрямованість розвитку. Суспільство, як і біологічний організм, має здатність нарощувати масу, що веде до ускладнення структури та диференціації функцій його складових частин, приводить до поступового посилення їх взаємозалежності та взаємодії. С. уникає прямолінійних організмічних аналогів, зазначаючи суттєві відмінності соціальних та біологічних організмів. Суспільна форма життя відрізняється від біологічної ступенем взаємозв’язків і природою комунікації між його частинами, просторовою мобільністю його елементів. Важливо й те, що в біологічному організмі частини існують для цілого, тоді як суспільне ціле існує завдяки його складовим. Звідси суттєвим критерієм виміру соціального прогресу, за С., є перехід до суспільства, де соціальне ціле не поглинає окрему особистість, а існує для блага всіх членів. Людина, що віддає всю свою працю суспільству й отримує ту частину, яку воно їй виділить, стає його рабом. Тому С. негативно ставився до соціалізму, який будується на примусовій праці.

В руслі організмічного підходу до соціальної системи сформувалася спенсерівська концепція соціальних інститутів та функціональний аналіз суспільства. За С. соціальні інститути – це механізми організації суспільного життя людей, які слугують справі збереження суспільного цілого. Виникаючи у процесі еволюції, соціальні інститути формують людину як соціальну істоту, здатну до спільних колективних дій. С. аналізує шість типів соціальних інститутів: промислові, професійні (гільдії, професійні союзи) – об’єднують людей за професійною діяльністю і підтримують виробничу структуру суспільства; політичні (держава, її організації та установи, партії) – церква – забезпечують інтеграцію суспільства, підтримують традиції, звичаї, вірування; родинні (сім’я, шлюб) і обрядові – регулюють поведінку людей на повсякденному рівні. Кожен із названих інститутів включається в певну систему органів, виконуючи в ній відповідну функцію. Всі соціальні інститути взаємопов’язані між собою і спрямовані на забезпечення та відтворення соціального цілого. Аналізуючи роль політичних інститутів, зокрема держави, С. вважав, що вона повинна визнати за кожною людиною право на вільну діяльність і користування її результатами. Тільки на основі вільної взаємодії між індивідами і організаціями можна досягти природної стійкої рівноваги інтересів. Проте необхідне певне обмеження свободи з огляду на присутність інших людей, які мають ті ж самі права. Одностороннє перебільшення одного з названих факторів є причиною хибних етичних і соціальних теорій. У концепції структурної диференціації, розумінні суспільства як саморегульованої системи, в аналізі взаємозв’язку соціальних функцій із структурою суспільства простежується спроба С. сформулювати структурно-функціональний підхід до суспільства. С. передбачив багато положень структурного функціоналізму в соціології і першим запровадив до наукового вжитку такі поняття, як “система”, “функція”, “структура”, “інститут”.

Багато спенсерівських ідей не втратили наукової цінності і варті подальшого творчого осмислення. Серед них: теорія еволюційного розвитку суспільства, функціональний аналіз суспільства, системний підхід до соціальних процесів, концепція соціальних інститутів, які міцно закріпилися в соціологічній науці і стали класикою.

Основні праці: Собр. соч.: В 7 Т. СПб., 1866-1869; Соч.: В 7 т. СПб., 1898-1900; Сочинения Г. Спенсера / Под общ. ред. Н. Рубакина. – Киев; Харьков; СПб.: Изд-во Р. Иогансона, 1899; Слезы, смех и грациозность. – СПб., 1898; Факты и комментарии. – СПб., 1903; Автобиография: В 2 ч,- СПб., 1914.

Громов И., Мацкевич А., Семенов В. Западная теоретическая социология. – СПб., 1996; Ручка А. О., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології. – К., 1995; Спенсер Г. Основания социологии. Соч. Т. 4. – СПб., 1898; Спенсер Г. Начала социологии. – Киев: Изд-во Е. Федерова, 1880; Спенсер Г. Социальная статика. – СПб., 1908.

О. Авдєєнко


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Спенсер Герберт - Довідник з політології


Спенсер Герберт