ВИГУК
2. СТРУКТУРА ВИГУКІВ
Складний і багатогранний емоційно-почуттєвий світ людини передають вигуки різної структури. Вона є, по суті, сконденсованою, не членованою формою речення, з логічною основою якого опосередковано пов’язуються емоції та почуття. Проте звукова і морфологічна структура вигуку не зумовлена співвідносним судженням. Зв’язок емоцій і почуттів з тією чи іншою структурою вигуку суспільно усвідомлений, соціальний, закріплений історичним досвідом. Про це свідчить те, що різні за структурою вигуки при відповідному
Переважна більшість вигуків української мови характеризується надзвичайно короткою, сконденсованою структурою. їх називають первинними. Такі вигуки диференціюються залежно від їх звукового складу. Вони поділяються на кілька груп:
1. Вигуки, що являють собою один голосний звук: а! е! І! о! у!
2. Вигуки, що складаються з голосного і приголосного звука, або односкладові: ай! ей! ой! ій! ах! ех! ох! іх! ух! йт! ов! еч! іч! ет! ба! га! ге! гі! го! на! но! ну! тю! фе! фу! ха! хе! хо! ху!
3. Вигуки, до складу яких уходить один голосний і два приголосних звуки: гай! гей! гой! гов! гоп! нум! пхе! пхі! тьфу! тьху! хху!
4. Вигуки, утворені з двох голосних і одного або двох приголосних звуків, або двоскладові: ага! агей! агій! агу! агось! агусь! алю! ану! ігі! ігій! люлі! нате! нумо! овва! ого! мугу!
5. Вигуки, що складаються лише з приголосних звуків: гм! хм! брр!
Деякі первинні вигуки залежно від потреб комунікації, насамперед з метою посилення емоцій і волевиявлень, вимовляються подовжено або подвоєно чи потроєно: а-а! а-а-а! еге-ге! гай-гай! ну-ну! ой-ой-ой! ану-ну! і-і!
Структура решти вигуків збігається з однією із форм повнозначних слів – іменників, прикметників, дієслів, прислівників або з кількома формами різних частин мови, що становлять єдине ціле – фразеологічну одиницю. Такі вигуки кваліфікують як похідні.
Відіменникові вигуки найчастіше співвідносні з кличними формами деяких іменників, пор.: матінко! пене! господи! боже! леле! лелечко! мамочко!, рідше – з формою називного відмінка, пор.: жах! страх! гвалт! слава! хвала! горе! біда! лихо! Напр.: “- Боже! Чого це я стою? – спохватилась мати.- Люди з дороги. І вода гаряченька є вмитися, і все приготовлено. Як же. Ждали. Господи, як ждали!” (Г. Тютюнник); “Леле! Який світ широкий!” (О. Гончар); “Мандрика. Це він. Ой же й хитрий! Тож-то я дивлюсь – ніби він. Це не така паскудна людина!,. Жах!..” (О. Довженко); “Гвалт, миряни, що це з нами!” (П. Гулак-Артемовський); “Лихо! їх було двоє чи троє під черешнею” (О, Гончар). Структура цих відіменникових вигуків може модифікуватися препозитивними первинними вигуками о/ ой! ох!, за допомогою яких здебільшого підсилюється значення вигуковості, пор.: пене! о господи! о боже! леле! горенько! лишенько! матінко! Напр.: “Ой нене! Кинула зляканий погляд проти сонця, побачила, як стримлять бур’яни по ріллі” (К. Гордієнко); “Ой леле! хижку? То се тут люди будуть?” (Леся Українка); “Ой, горенько! косо моя! косо моя золотая! Ой, лишенько! красо моя! красо моя молодая!” (Леся Українка); “Чи довго ще, о господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі” (Леся Українка).
Віддієслівні вигуки здебільшого збігаються з формами 2-ї особи однини і множини дієслів наказового способу (пор.: гляди! диви! бувай! бувайте! даруй! даруйте! стривай! стривайте! прощайте! прощавайте! рятуйте! вибачте! бач! цур!) і зрідка – з цими ж формами, але теперішнього чи майбутнього часу (пор.: маєш! маєте! знаєш! знаєте! подумаєш!). Напр.: “Гляньте, козаки он ведуть когось. Диви!” (А. Головко); “Бувай, Марійко! – гукнув він дівчині, що стояла на березі” (О. Гончар); ” – Рятуйте! Хата пливе!.. – гукали знизу” (О. Довженко); “Отака рости, дочко, – сказав,- та щаслива будь. Бач, одразу ж полегшало. А то ж із самої ночі – ну, горить усередині, і край!” (А. Головко); “Фронт навчання” – то, звісно, просто словеса, але щоб так знівечити своє м-майбутнє! Ніби навмисне на “відмінно” скласти сесію, і от – маєш! Залишила інститут” (Л. Письменна).
Форми займенників мають вигуки отаке! отакої! Напр.: “- Куди ж писати? – Отакої! Не знає куди!.. Адреса відома” (О. Гончар); “Той засміявся: – Отакої к бісу! Під Білу Церкву стягнуто полки. Палає Київ, знищено Триліси, У вас же он як гинуть козаки” (Л. Костенко).
Невелика група вигуків уживається у формі слів, запозичених з інших мов, пор,: алло! (англ.), караул! (тур.), стоп! (англ.), капут! (нім.), браво! (італ.), полундра/ (англ.). Напр.: ” – Алло! Привіт вільним туристам…” (В. Кучер); “В шибку брязнув дід Кузьма: – Караул! Труби нема!” (С. Олійник); “Ешелон раптово рушає з місця і йде, набираючи швидкості. – Стоп!- гукає фельдфебель. – Ще не одержано фураж!.. У мене зостанеться на цій станції половина людей…” (Ю. Яновський); ” – Браво, пане Броніславе, браво! – похвалив його чорнявий товариш” (Д. Бедзик).
Структура вигукових фразеологізмів досить різноманітна й строката. До основних її типів належать:
1. Вигуки, що становлять собою поєднання первинних і похідних відіменникових або віддієслівних, вигуків: ой лишенько (лишечко)! ой нене! (о, ой) горе! о боже! ой лелечко! ой матінко! ой мамочко! о господи! та ін. Напр.: “Похитала тихо головою: Ой горе, горе! матінко (моя рідна)! біда та й годі! кат їх бери! та ну! от тобі й маєш! от тобі й раз! де там! куди там! та ін. Напр.: “О боже ж ти мій, боже/ Миски не помиті, хата не заметена, мухи гудуть, як бджоли в саду, а тут запрошуй багачиська в хату” (І. Вільде); “А на столі, матінко моя/ Одного тільки пташиного молока не було; Прибігаю. Нене моя! Собацюга як плигоне, як повалить мене ланами!” (О. Ковінька); “Півнівська Галька пальцем колупала вже стіну біля вікна, так цілий шмат глини й одпав. Кричала до дівчат: – Ой, матінко ж моя! Та ви подивіться” (А. Головко); “Той аж брови звів від здивування: – От тобі маєш! А що ж ти хотів, щоб я був білоручкою. А житиму з чого?” (І. Цюпа); “- От тобі й раз!.. Хіба ж ви забули, як ми їхали степом і ви казали, що там сільрадівська толока і щоб я тамечки пас” (Г. Тютюнник).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)