УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО
МОРФОЛОГІЯ
Дієприслівник
Тексти для диктантів
* * *
Максим протер очі. З них не зникало марення, напливаючи на дійсність. У них ще йшов Микола, відходив, минаючи вартового, немовби виконував його команду. У них разом горіли сонце й свічка, мерехтіли дерева в скляному вбранні й патьоки на запітнілих шибах… Це не був сон! Максим-бо не спав. Це була дума, спогад, видіння в широко розкритих і невидющих очах, це був відсвіт минулого й візія прийдешнього перед внутрішнім згасаючим зором… Максим
– По одному вихаді!!!
Вартовий із забинтованою головою стояв, чухаючись і позіхаючи, і ту команду подав не він. Команду подав хтось із-за дверей, знадвору. Той хтось повторив команду тричі, але ніхто не виходив.
Команда та прозвучала моторошно, немовби то кричав півень. Отой самий біблійний півень перед
(183 сл.) І. Багряний
* * *
Діти принесли з лісу їжака, довго гралися ним. їжак не хотів розгорнутись, настовбурчував голки, то вони кидали ним об землю, пробували лоскотати патичками – й хоч би тобі що! навіть цькували собакою, який, пирхаючи, обнюхував те жалке тіло, пробував перевернути лапами, але скоро поранився і, підібгавши хвоста, відбіг убік. Зрештою, подумали, що замучили їжака, а тому покинули його в купі листя, а самі порозбігались по домівках, бо чоріло.
Я його побачив, коли зійшов з поїзда і прямував стежкою, що вела поміж старим парком і великим садком. Хтось десь палив багаття; й хоч полум’я не було видно, проте рідесенький дим синьою пеленою стелився над самою землею, Повітря пахло антонівками і чимось таким особливим, що нагадувало дитинство й те, як ми колись згрібали листя й палили на городі, де вже викопали картоплю… їжак, видно, ще не очумався, бо лежав там, де його й покинули, згорнувшись тугим клубком.
Я зупинився, очікуючи, коли він спробує побігти. Проте їжак наче вмер. Нагнувся над ним, торкнувся голок – тверді, вони мало не впивалися в долоню. Тоді я втягнув праву руку в рукав, таким чином замотавши її, і, нагнувшись ще нижче, попхнув їжака собі на полу плаща й поніс із собою.
Їжак не розпростувався і, важкий, колов мені своїми шпильками долоню, а то й бік, коли я міцніше притискав його до себе. Від того, що зустрівся з їжаком, а тепер ніс його в загорнутій полі плаща, стало мені добре, і я чомусь навіть усміхався.
В кімнаті я запалив світло і вже тоді поклав їжака в кутку біля груби. Він там упав, як неживий, і тільки, либонь, ще тугіше згорнувся, ще гостріше повиставляв шпильки. Ну, що ж, це твоє діло, як тобі триматися, як поводитись, думав я, можеш побоюватись, остерігаючись.
(281 сл.) З журналу
(1 votes, average: 5,00 out of 5)