Фінансовий ринок
ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
6 ТЕМА
ВАЛЮТНИМ РИНОК
6.2. Учасники валютного ринку
Основними учасниками валютних ринків є комерційні банки, валютні біржі, брокерські фірми, центральні банки країн, корпорації.
Комерційні банки проводять основний обсяг валютних операцій. У банках тримають рахунки інші учасники ринку і здійснюють з ними необхідні конвертуємі депозитно-кредитні операції. Банк (через операції з клієнтами) акумулює совокуг і потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні
Комерційні банки проводять такі операції на валютному ринку:
– купівля і продаж іноземної валюти за рахунок власних коштів банку та за рахунок коштів клієнтів;
– розрахунки в іноземній валюті, пов’язані з експортом-імпортом товарів і послуг, а також проведенням різного роду нетоварних операцій;
– встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками;
– пасивні й активні операції в
– депозитні та конверсійні операції на міжнародних грошових ринках;
– обмін для населення іноземної валюти;
– операції з чеками та іншими цінними паперами в іноземній валюті.
З метою запобігання ризикам і мінімізації впливу спекулятивних операцій на валютних ринках банкам встановлюються відповідні ліміти – так звана відкрита позиція продажу й купівлі валюти від власного імені і за власний рахунок. Ліміт відкритої валютної позиції визначається Національним банком у розрахунку на кінець робочого дня уповноваженого банку. її розмір визначається як різниця між сумою іноземної валюти, купленої банком за власний рахунок, та сумою проданої банком за той же час іноземної валюти. Ліміт встановлюється залежно від розміру власних коштів банку.
На світових валютних ринках найбільший вплив оказують великі міжнародні банки, щоденний обсяг операцій яких доходить до мільярдів доларів. Це такі банки, як Deutsche Bank, Barclays Bank, Union Bank of Switzerland, Citibank та інші. Головною відмінністю цих банків є великі обсяги угод, які можуть привести до значних змін в котировці або в ціні валюти.
Валютні біржі функціонують у ряді країн з перехідною економікою. Основними функціями валютної біржі є організація торгівлі і укладання угод з купівлі – продажу іноземної валюти, визначення поточних курсів іноземних валют.
До функції валютних брокерських фірм входить зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної або позиково-депозитної операції. Вони володіють інформацією про валютні курси і беруть участь у формуванні валютних курсів та процентних ставок. За своє посередництво брокерські фірми отримують комісійні у вигляді відсотка від суми угоди.
Центральні банки здійснюють регулювання на зовнішньому ринку. З метою недопущення економічних криз, підтримки балансу експорту – імпорту Центральні банки запобігають ризьких коливань курсів національних валют. Вплив їх Центральних банків на валютний ринок може бути як прямим – у вигляді валютної інтервенції, так і непрямим – через регулювання обсягу грошової маси і процентних ставок. Вони, в залежності від поставлених задач, можуть гальмувати падіння курсу національної валюти через продаж іноземної валюти (що веде до зменшення їх валютних резервів) або купувати іноземну валюту, підвищуючи попит на неї та збільшуючи свої валютні резерви. Центральний банк може виступати на ринку самостійно (для здійснення впливу на національну валюту) або спільно з Національним и банками інших країн (для проведення валютної політики на міжнародному ринку). Найбільший вилив на валютні ринки здійснюють центральні банки США (Федеральна Резервна Система), Німеччини (Бундесбанк). Великобританії (Банк Англії).
Корпорації, що приймають участь у міжнародній торгівлі, підтримують стійкий попит і пропозицію валюти, розміщують і залучають вільні валютні ресурси в короткострокові депозити. При цьому вони не мають прямого доступу на валютний ринок і проводять, як правило, конверсійні і депозитні операції через комерційні банки. Це такі крупні міжнародні корпорації, що здійснюють іноземні виробничі інвестиції, як, наприклад, Ксерокс, Нестле, Дженерал Моторе та інші.
Фізичні особи також проводять на валютному ринку широкий спектр неторгових операцій. Це закордонний туризм, перекази заробітної плати, пенсій, гонорарів, купівля та продаж іноземної валюти.
Законодавчі та нормативні акти, пов’язані з валютним регулюванням, передбачають, що всі розрахунки в іноземній валюті здійснюються через уповноважені банки, тобто банки, що мають ліцензії Національного банку на проведення валютних операцій.
Ліцензії, отримувані комерційними банками, поділяються на генеральні, внутрішні та розширені внутрішні. .
Генеральна ліцензія дає комерційному банку право на такі дії:
– здійснення різноманітних банківських операцій в іноземній валюті як на території країни, так і за кордоном;
– формування частини свого статутного акціонерного фонду в іноземній валюті за рахунок вітчизняних, іноземних та міжнародних підприємств і організацій;
– створення резервного, страхового та іншого фондів із прибутком в іноземній валюті;
– участь у створенні банківських установ усередині країни та за її межами у ролі засновника або пайовика з використанням для цієї мети іноземної валюти;
– відкриття своїх філій та представництв за кордоном.
Внутрішня ліцензія надає комерційному банку право на здійснення повного або обмеженого переліку банківських операцій в іноземній валюті лише на території країни. За цією ліцензією банк може проводити такі операції:
– відкриття і ведення рахунків в іноземних валютах юридичних та фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), а також рахунків нерезидентів у національній валюті країни перебування;
– здійснення кореспондентських відносин із банками, що мають генеральну ліцензію;
– організація через банки, які мають генеральну ліцензію, розрахунків, пов’язаних з експортно-імпортними операціями клієнтів банку в іноземних валютах у формі документального акредитива, інкасо, банківського переказу, а також інших формах, що застосовуються в банківській практиці;
– валютне обслуговування юридичних і фізичних осіб, включаючи купівлю та продаж іноземних валют у відповідності з чинним законодавством;
– залучення і розміщення коштів в іноземній валюті юридичних осіб у формі кредитів, депозитів та інших формах, а також видача гарантій на користь клієнтів банку в межах власних ресурсів банку в іноземних валютах.
Розширена внутрішня ліцензія надає комерційному банку право здійснювати на території країни ті ж операції, що й за внутрішньою ліцензією, але, крім того, дає право відкривати обмежену кількість кореспондентських рахунків у конкретних іноземних банках.
Суб’єктів валютного ринку, згідно до закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р., поділяють на резидентів і нерезидентів.
До резидентів на українському валютному ринку належать:
– фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;
– юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність відповідно до законів України;
– дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності. Нерезидентами на українському валютному ринку є:
– фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;
– юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України;
– розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності відповідно до законів України.
Такий поділ пов’язаний із різним характером регулювання діяльності тих, хто здійснює свою діяльність відповідно до вітчизняного законодавства, і тих,, хто функціонує в законодавчому полі іноземних держав.