ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
Розділ V
Пробудження національної свідомості
Українського народу
УКРАЇНСЬКА НАУКА І КУЛЬТУРА ПОЧАТКУ ХІХ СТ.
На початку XIX ст. починається розклад феодально-кріпосницького ладу і формування капіталістичних відносин. Незважаючи на жорстокі утиски, в Україні починає активізуватися культурний процес, який охоплює майже все розмаїття соціального життя. Кращі представники повели активну боротьбу за утвердження національного та народного в літературному та мистецькому процесах. Вони збагачували
У зв’язку з капіталізацією суспільства, а отже, потребою в кадрах, царський уряд був змушений надати можливість здобувати освіту майже всім соціальним верствам, не тільки дворянству, чиновникам та духовенству, а й міщанам та селянам.
Майже загальна неписьменність гальмувала розвиток капіталістичних відносин. Аналіз кількості шкіл і дітей, що в них навчалися, був невтішний.
Так, у 1856 р. навчалися лише 67 тис. чоловік, налічувалося лише 10 гімназій; проміжну
Києво-Могилянська академія була перетворена на духовну. Щоправда, тут поряд із богословськими дисциплінами читалися курси
Математики, природознавства, фізики, географії, історії, астрономії, давніх і нових мов, це давало можливість частині випускників продовжувати освіту в університетах та інших вищих навчальних закладах. Але з 1814 р. з програм духовних академій були вилучені світські науки, що негативно позначилося на підготовці слухачів, а також істотно зменшилась їхня кількість.
Вимоги часу диктували і вимоги до підготовки кадрів, а потреба в них щоденно зростала. В Україні в 1805 р. завдяки клопотанням відомого вченого, освітнього і громадського діяча В. Каразіна відкривається перший університет у Xаркові. У період з 1805 по 1851 р. його закінчили близько 3 тис. чоловік, з яких близько 500 пішли на викладацьку роботу, а 66 одержали професорське звання, зокрема лікар Ф. Іноземцев, математик М. Остроградський, філолог О. Потебня та ін.
У 1834 р. відкривається Київський університет св. Володимира. При ньому працювали музей старожитностей, фізичний, мінералогічний, зоологічний кабінети, було створено ботанічний сад, збудовано університетську обсерваторію та анатомічний театр. Було закладено підвалини української історичної школи, школи фольклористики та мовознавства.
У першій половині XIX ст. відбувається становлення нової української літератури, яка формувалася на розумінні національних особливостей українського народу, на реалістичних засадах і народності.
Започатковану Г. Сковородою традицію використання живої української мови в літературному процесі закріпив I. Котляревський, який у своїх творах вивів її на рівень літературної норми. Почесне місце посідають поет-байкар П. Гулак-Артемовський та прозаїк Г. Квітка-Основ’яненко, які писали як українською, так і російською мовами. Останній одним із перших увів у свої твори сатиру, щоправда, дещо із сентиментальним присмаком; його повісті “Сватання на Гончарівці”, “Шельменко-денщик”, “Конотопська відьма”, “Пан Xалявський” певною мірою заідеалізовані, але досить виразно передають життя і характер українського села. Вони стали популярними серед українського народу.
Талановитий байкар Є. Гребінка критично висвітлював негативні сторони кріпосницького ладу. Він поділяв прогресивні погляди інтелігенції свого часу, допомагав талановитим митцям, вихідцям із народу, зокрема, він узяв участь у викупі Т. Шевченка з кріпацтва та сприяв у виданні “Кобзаря” 1840 р.
Т. Шевченко став основоположником революційно-демократичного напрямку та критичного реалізму в новій українській літературі. Його внесок в українську літературу визначив її провідне місце в літературах слов’янських народів.
Постала потреба в інформації, що зумовило створення періодичних видань. Виходили газети і журнали “Украинский вестник” (1816- 1819), Харьковский Демокрит” (1816), “Xарьковские известия” (1817- 1924) та ін. У Києві виходив журнал “Києвлянин” (1840-1841 і з 1850). У ньому крім літературних творів публікувалися статті з історії України та інші історичні розвідки. Побачили світ альманахи “Молодик” (1843-1844), “Ластівка” (1841), “Сніп” (1841), “Южный русский сборник” (1848). Ці та інші літературні альманахи і збірники активізували літературне життя в Україні.
О. Павловський укладає граматику української мови і видає її в 1818 р. у Петербурзі; вона стала поштовхом до наукових студій в українському мовознавстві. Найбільший внесок у його розвиток зробили М. Максимович та І. Срезневський.
Театральне мистецтво завжди було популярним у народі. Традиція театралізації свят і обрядів простежується здавна, але це були або любительські, або шкільні театри, а з кінця XVIII ст. в Україні починають формуватися перші професійні трупи, а при великих маєтках – кріпосні театри. Найвідомішими з них були трупи Т. Широя, М. Рєпніна, Д. Трощинського. Професійну російську трупу започатковано в 1805 р. у Києві. У Полтаві в 1810 р. починає працювати перша українська трупа, душею якої був I. Котляревський. Г. Квітка-Основ’яненко у 1812 р. формує українську трупу в Xаркові. Великий внесок у розвиток театрального мистецтва України зробив М. Щепкін. Популярними у глядачів були п’єси I. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Гоголя, О. Грибоєдова.
Видатним художником став Т. Шевченко, який одержав грунтовну фахову підготовку в Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв, у майстерні К. Брюллова. Він заклав підвалини професійного реалістичного мистецтва, виконав велику кількість мистецьких творів у живописі та графіці, став першим українським художником, якого Академія мистецтв вшанувала званням академіка.
Наукові студії пробудили наукову думку, завдяки чому було сформовано громадські товариства, які об’єднали навколо себе цвіт української інтелігенції – Кирило-Мефодіївське братство, яке виробило першу політичну українську програму – федерацію слов’янських народів, громади Києва, Одеси, Полтави, Чернігова.
Наприкінці XIX ст. відбувається могутній рух за об’єднання українців Заходу і Сходу. Цьому активно сприяють митці Центральної України та Галичини.
Нове покоління українців об’єднується в гуртки, братства і громади, які пропагували українську ідею і несли її в маси через “Просвіти”, недільні школи, мистецькі гуртки. Поряд із цим наприкінці XIX ст. середнє покоління і молодь виходять на рівень політичної свідомості – рівень створення партійних організацій. В Україні працювали партії всіх напрямків: крайні ліві, крайні праві, центристи з об’єднаними програмами. У більшості з них провідним гаслом було зробити Україну самостійною, соборною і незалежною державою.
Таким чином, незважаючи на великі втрати, яких зазнала Україна, вона змогла і зуміла при таких обмеженнях і мінімальних можливостях сформувати свідому частину суспільства, яка стала каталізатором і провідником революційних ідей, ідей боротьби за свободу і незалежність України.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)