УРОК РОЗВИТКУ МОВЛЕННЄВИХ УМІНЬ № 12. ОСНОВИ РИТОРИКИ. ПОЛЕМІКА В ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ. ПОЛЕМІЧНІ ПРИЙОМИ. ЕТИКА ПОЛЕМІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

ПОГЛИБЛЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НАЙВАЖЛИВІШИХ ВІДОМОСТЕЙ З ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ І СТИЛІСТИКИ

Урок № 21

УРОК РОЗВИТКУ МОВЛЕННЄВИХ УМІНЬ № 12.

ОСНОВИ РИТОРИКИ. ПОЛЕМІКА В ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ. ПОЛЕМІЧНІ ПРИЙОМИ. ЕТИКА ПОЛЕМІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Мета: поглибити знання учнів про полеміку, полемічні прийоми, ознайомити з етикою полемічної майстерності; розвивати навички публічного виступу, мовленнєво-комунікативні вміння, логічне мислення, творчі й організаторські здібності, збагачувати словниковий запас; виховувати

самостійність, повагу до рідної мови, її краси та багатства.

Внутрішньо-предметні зв’язки: синтаксис (текст), лексикологія, стилістика.

Міжпредметні зв’язки: риторика, психологія.

Тип уроку: урок розвитку мовленнєвої компетенції.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Мотиваційно-організаційний етап

Ознайомлення з темою і метою уроку

Наша мова – важлива частина не тільки нашої поведінки, але й нашої душі, розуму.

Д. С. Лихачов

II. Процесуально-діяльнісний етап

Комунікативний практикум

– Закінчіть речення.

Важливим засобом комунікації є…

Яскраве пристрасне слово

завжди впливає на…

Уміння компетентно обговорювати важливі питання…

Полеміка – це…

Полемічна майстерність проявляється в…

Доводити означає…

Аудіювання

– Прослухайте визначення особливостей терміна “полеміка” з підручника “Ораторське мистецтво”. Виділіть найбільш важливі тези.

Полеміка (грец. ωολεμικά від ωολέμιον, “ворожнеча”) – стан суперечки, диспут під час обговорення або розв’язування проблем. Разом із цим поняттям використовують дебати і дискусію.

Різновид суперечки, що відрізняється тим, що основні зусилля сторін, які сперечаються, спрямовані на утвердження своєї точки зору з обговорюваного питання. Разом із дискусією полеміка є однією з найбільш поширених форм суперечки. З дискусією її зближує наявність достатньо повної тези, що є предметом розбіжностей, змістовна зв’язність, черговість виступів, деяка обмеженість прийомів, за допомогою яких спростовують прилежну ружну сторону і обгрунтовують власну точку зору.

Разом із тим полеміка суттєво відрізняється від дискусії. Якщо метою дискусії є перш за все пошуки загальної згоди того,

Що об’єднує різні точки зору, то основне завдання полеміки – ствердження однієї з протилежних позицій (За Н. П. Осиповою, В. Д. Водник, Г. П. Клімовою).

Робота зі схемою

– Розгляньте наведену схему.

Полемічна майстерність

Колективна робота

– Складіть пам’ятку “Правила поведінки під час полеміки”.

Матеріал для вчителя. Орієнтовні правила:

1) намагайтеся зрозуміти опонента, його мотиви, позицію, аргументи;

2) не варто повністю заперечувати правильність думки інших;

3) майте чітку мету полеміки й ідіть до неї в усіх питаннях, аргументах;

4) оцінюйте думки, пропозиції, а не їхніх авторів. Ставтеся з повагою до опонента;

5) намагайтеся чітко, конкретно, ясно аргументувати свою позицію.

Спільне обговорення проблеми

– Існує кілька способів спростування думки суперника:

– спростовувати тезу;

– критикувати докази;

– показувати неспроможність прикладів.

– Наведіть позитивні та негативні сторони кожного способу. Коментар для вчителя. Потрібно звернути увагу учнів на той факт, що, розкритикувавши докази суперника або довівши неспроможність прикладів, можна тільки зруйнувати докази суперника, але не довести хибність самої тези. Тому найбільш дієвий спосіб – спростування самої тези фактами.

Читання мовчки

– Прочитайте текст. Під час читання випишіть принципи полеміки.

Теорія і методика красномовства розглядає методи ораторської діяльності, що є основним способом зв’язку між оратором і аудиторією, завдяки якому передається і засвоюється інформація, здійснюється вплив на слухачів.

Серед методів і прийомів спілкування з аудиторією важливе місце посідає полеміка :- одна з ефективних форм впливу на слухачів, найважливіший засіб їх переконання.

Уміння організовувати полеміку, скеровувати її потребує від оратора великої майстерності, глибоких знань. Гостра полемічна бесіда – найскладніша форма зближення з аудиторією.

Термін “полеміка” походить від давньогрецького слова – войовничий, ворожий. Більш чітке визначення цього поняття можна знайти, наприклад, у енциклопедичному словнику, де зазначається, що полеміка – гостра дискусія стосовно будь-якого суперечливого питання. Це не звичайна суперечка, а таке публічно обговорення, під час якого виникає конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і поглядів. Виходячи з цього, полеміку можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок щодо того чи іншого питання, тобто публічна суперечка з метою захистити, обстояти свою точку зору і спростувати думку опонента.

З цього визначення випливає, що полеміка відрізняється від дискусії, диспуту саме своєю цілеспрямованістю. Учасники дискусії, диспуту, зіставляючи суперечливі судження, намагаються дійти єдиної думки, знайти загальне рішення, установити істину. Мета полеміки інша – потрібно здобути перемогу над опонентом, відстояти і затвердити власну позицію. Полеміка – це наука і мистецтво переконувати. Вона вчить стверджувати думки аргументованими, переконливими і безперечними науковими доказами. Отже, мета полеміки – досягнення істини чи її перевірка.

Як слід вести полеміку, щоб вона була корисною і продуктивною? Насамперед необхідно опанувати деякі принципи полеміки. Один із принципів ведення полеміки – це чесність і принциповість під час полеміки. Перед тим як спростувати погляди опонента, потрібно точно і чітко сформулювати позицію, згідно з якою полемізують. Визначеність предмета суперечки і вихідних позицій – одна з основних вимог до полеміки. У жодному разі не можна перекручувати позицію опонента. Цим оратор підриває довіру до власної позиції в слухачів. Потрібно виявити дійсні й істинні положення опонента і вміти критикувати їх.

Важливого значення набуває і принцип використання емоцій у полеміці. Певна річ, без людських емоцій ніколи не було, нема і не може бути пошуку істини. Не можна вести полеміку без емоційного, суб’єктивного ставлення до питань, що обговорюються. Проте не слід перебувати в полоні емоцій, тобто давати перевагу почуттям над розумом.

Характерний принцип полеміки – виявлення невідповідностей і суперечностей у поглядах опонента, однобічності його позицій. Зрозуміло, воно потребує опанування діалектичної і формальної логіки, наявності високої культури мислення. Якщо оратор глибоко й до кінця переконаний в істинності своєї позиції (а інакше немає сенсу її відстоювати), належить розкрити хибність позицій опонента: продемонструвати слухачам, чому вона помилково здається їм правильною, привабливою; висвітлити, унаслідок яких лавірувань опонент зміг зробити свою позицію зовні переконливою і логічною. Відомо, що істина потребує не декларування, а доказу. Не роблячи екскурсу в логіку, можна висловити низку міркувань про застосування різних способів аргументації.

У дискусії з малопідготовленою аудиторією, мабуть, доречно застосувати метод індукції, тобто спочатку висунути тезу, а потім на переконливих прикладах довести її істинність.

Для підготовленої аудиторії доцільніше використовувати метод дедукції.

Існує й третій спосіб доказу – аналогія, яка відрізняється особливою наочністю. Вона дозволяє доступно пояснити, довести надто складні положення, активізує увагу слухачів і підвищує переконливість мови.

Важливим принципом ведення полеміки є також уміле використання гумору, іронії, сарказму, сатири. Висміювання опонента – прийнятний захід у ході полемічної бесіди. Однак його застосування потребує дотримання певних вимог.

По-перше, ніяким гумором, ніякою іронією, жодним сарказмом не можна підміняти логічну критику й розкриття позицій опонента. У полеміці сарказм, гумор, жарт над суперечником повинні вживатися в поєднанні, у сукупності з усіма іншими заходами розкриття й критики позиції опонента.

Пo-друге, як у ході полеміки в цілому, так і у використанні гумору необхідна тактовність. До гумору слід удаватися тактовно, не торкаючись гідності особистості.

Перелічені принципи є обов’язковими під час ведення будь-якої полеміки, але це зовсім не означає, що ними вичерпуються всі поради й твердження. Щоразу полеміка вимагає, звичайна річ, своїх особливих засобів, своєї методики ведення (За Н. П. Осиповою, В. Д. Водник, Г. П. Клімовою).

– Які принципи полеміки ви виписали?

– Дайте відповіді на запитання:

– Чому полеміку автори тексту називають однією з ефективних форм впливу на слухачів?

– Чим відрізняється полеміка від диспуту, дискусії?

– Чому автори тексту називають полеміку наукою та мистецтвом?

Ситуативна вправа

– Об’єднайтеся в три групи. Організуйте полеміку з будь-якого питання, використавши різні способи доведення свого аргументу: метод дедукції (розглянувши всі аргументи, дійти висновку), метод індукції (спочатку висунути тезу, а потім па переконливих прикладах довести її істинність) та метод аналогії (на яскравому зрозумілому прикладі провести аналогію зі своєю тезою).

III. Контрольно-рефлексивний етап

Аналіз виконання ситуативної вправи.

Визначення найкращих промовців та полемістів

IV. Домашнє завдання

– Написати твір-мініатюру про правила полеміки, розкрити зміст народного прислів’я “Спершу розсуди, а потім засуди”.