Визначення пасивних операцій банку, порядок та умови здійснення депозитних операцій комерційного банку

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК У БАНКАХ

ТЕМА 4

ОБЛІК ПАСИВНИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ

1. Визначення пасивних операцій банку, порядок та умови здійснення депозитних операцій комерційного банку

Залучені ресурси, що надходять до банку, поділяються на:

– грошові кошти, що зберігаються на розрахункових і поточних рахунках клієнтів;

– грошові кошти, здані на депозитні рахунки юридичними й фізичними особами;

– одержані міжбанківські кредити;

– зобов’язання банку по сумах нарахованих, але несплачених,

заборгованість бюджетові (податки та інші платежі). Заборгованість органам соціального страхування і забезпечення (відрахування до Пенсійного фонду), заборгованість по заробітній платі спрівробітникам, борг постачальникам послуг та матеріалів тощо.

Усі види ресурсів банку становлять його пасив.

Докладніше розглянемо депозитні операції банків.

Депозити – це грошові кошти, які внесені в банк клієнтами, зберігаються на їхніх рахунках і використовуються відповідно з укладеною угодою та банківським законодавством.

Депозити, що застосовуються в практиці сучасних банків, відрізняються

залежно від строку, умов внесення і вилучення коштів, сплати відсотків, а також можливостей отримання пільг за активними операціями з банками та деяких інших характеристик.

При класифікації депозитів, як правило, беруть до уваги такі ознаки: строк депозиту до вилучення; категорію вкладника.

З точки зору вилучення депозити поділяються на: депозити до запитання;строкові депозити.

Депозити до запитання, або платіжні депозити, – це кошти, що знаходяться на поточних рахунках і використовуються власниками для здійснення платежів (розрахунків) на користь третіх осіб через використання готівки, або розрахункових інструментів. За цими депозитами банки або зовсім не сплачують відсотків, або запроваджують за ними низькі відсоткові ставки. Це пояснюється тим, що банки несуть дуже великі витрати, обслуговуючи платіжні рахунки, за якими обліковуються ці депозити.

Строкові депозити, чи депозити на визначений строк, – це грошові кошти, що зберігаються на окремих рахунках у банку, приносять власнику відсотковий дохід, не використовуються для платежів на користь третіх осіб і повинні бути повернуті клієнту у визначений строк.

У складі строкових депозитів виділяють ощадні вклади (депозити) і власне строкові депозити. В сучасній банківській практиці України ощадні вклади відкриваються тільки приватним (фізичним) особам, що передбачає дотримання певних вимог:

1) оформлення вкладу супроводжується видачею ощадної книжки;

2) для виконання операцій щодо внесення чи вилучення коштів з вкладу необхідно подати в банк ощадну книжку, в якій здійснюються записи за кожною операцією;

3) вклади можуть не мати чітко фіксованого строку зберігання. Типи таких вкладів, що пропонуються населенню, досить різноманітні. Вони розробляються комерційними банками самостійно. Власне строкові депозити мають такі особливості:

1) чітко фіксований строк зберігання;

2) оформляються депозитною угодою;

3) при достроковому вилученні депозиту банк запроваджує штрафні санкції.

Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб’єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, банкам і приватним особам.

Бухгалтерський облік депозитних операцій грунтується на загальноприйнятих у міжнародній практиці принципах: безперервності діяльності; обережності; поділу звітних періодів; дати операції; окремого відображення активів і пасивів; переваги змісту над формою; оцінювання активів і пасивів.

За Планом рахунків виокремлюються групи рахунків для обліку операцій з депозитами до запитання, коротко – і довгостроковими, гарантійними депозитами та ощадними (депозитними) сертифікатами. За економічним змістом і термінами використання коштів депозити поділяються на такі види:

– депозити до запитання;

– депозити на термін.

Депозитами до запитання є також залишки тимчасово вільних коштів клієнтів банку на кореспондентських і поточних рахунках, а також кошти бюджету та позабюджетних фондів. Зазначені рахунки відкриваються згідно з вимогами Інструкції Національного банку України “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті”.

Як і за обліком кредитних операцій, депозит враховується на всю суму його номіналу на депозитному рахунка до моменту погашення.

Безпосередньо облік номіналу депозиту залежить від методу виплати відсотків:

– за період;

– на період.

У разі застосування методу “за період”, відсотки можуть виплачуватися періодично або в кінці терміну, визначеного депозитною угодою.

Якщо застосовується метод “на період”, то відсотки виплачуються в момент внесення коштів на депозит, тобто авансом. Отже, номінал депозиту перевищуватиме суму, отриману від депонента (власника депозиту). За цим методом сума, що перераховується з рахунка контрагента банку або вноситься готівкою до його каси, дорівнює сумі номіналу депозиту за вирахуванням відсотків, сплачених на період. За цими умовами окремо обліковується номінал депозиту та сплачені авансом відсотки (табл. 4).

Таблиця 4

КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ З НАРАХУВАННЯ НОМІНАЛУ ДЕПОЗИТУ ТА СПЛАЧЕНИХ АВАНСОМ ВІДСОТКІВ

Дебет	Кредит	Сума
100 “Банкноти та монети” (2600 “Поточний рахунок”, 1200 “Кореспондентський рахунок”)	260 “Кошти на вимогу суб’єктів господарювання”	На суму отриманих коштів
3600 Витрати майбутніх періодів	260 “Кошти на вимогу суб’єктів господарювання”	На суму нарахованих відсотків авансом

Кошти на депозит залучаються за відсотковою ставкою, яка зазначається в депозитній угоді. Для обчислення суми нарахованих відсотків комерційні банки використовують, як правило, номінальну або фактичну відсоткову ставку. За номінальною відсотковою ставкою сума депозиту, що капіталізується (прирощується), обчислюється за допомогою простого відсотка. За фактичною відсотковою ставкою визначається реальний відносний дохід, який обчислюється в цілому за певний період з урахуванням отриманих раніше відсотків.

Під час розгляду питання про нарахування відсотків за кредитними операціями зазначалося, що цю роботу виконують працівники кредитного або фінансового підрозділів банку. Ця практика поширюється і на операції з нарахування відсотків за депозитами. Оскільки бухгалтерія несе відповідальність за достовірність інформації, що включена до фінансової звітності, працівники мають володіти методикою нарахування відсотків, принаймні із суто практичного боку. Застосування методу нарахування, що є основоположним при підготовці фінансової звітності, діє в межах принципів відповідності та збереженості. Це означає, що в наказі банку про затвердження облікової політики на відповідний фінансовий рік має передбачатися перевірка нарахування відсотків за депозитами та достовірності записів за рахунками бухгалтерського обліку. Таку перевірку здійснюють працівники, службовими обов’язками яких не передбачено нарахування відсотків.

Щоб оволодіти методикою розрахунку, потрібно усвідомити, що в разі обчислення відсотків за допомогою номінальної відсоткової ставки (метод рівних частин) витрати банку в окремі періоди будуть викривлені щодо поточної вартості сумарних зобов’язань за депозитом, котрі включають номінал та відсотки. Це певною мірою є порушенням принципу відповідності.

Розрахунок відсоткових виплат із застосуванням фактичної відсоткової ставки (актуарний метод) дозволяє розподіляти витрати, виходячи з поточної вартості депозиту в окремі періоди. Очевидна перевага полягає в тому, що фактичні витрати банку відповідають сумам зобов’язань за депозитом у кожному періоді, включаючи відсотки. Тому вартість депозитних ресурсів, обчислювана як відношення відсоткових виплат до сумарних зобов’язань за депозитом, лишається незмінною.

У банківській практиці використовується три методи визначення кількості днів для розрахунку відсотків:

1. Метод “факт/факт” – при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці та році;

2. Метод “факт/3 60” – при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці, але умовно в році – 360 днів.

3. Метод “30/360”- при розрахунку суми відсотків береться умовна кількість днів у місяці – 30 та у році – 360.

Незалежно від методу розрахунку відсотків при визначенні кількості днів враховується перший день і не враховується останній день угоди.

Комерційні банки можуть здійснювати нарахування відсотків вкладникам як за простими, так і складними відсотками. Прості відсотки є традиційним видом нарахування відсоткового доходу і обчислюються за формулою

Де V – сума відсотків за період n днів;

Р – сума номіналу депозиту;

К – річна відсоткова ставка;

N – кількість днів розрахункового періоду;

Т – максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Нарощена сума депозиту розраховується так:

Де S – нарощена сума депозиту наприкінці розрахункового періоду п, тобто номінал депозиту плюс відсотки;

Р – сума номіналу депозиту;

К – річна відсоткова ставка;

N – кількість днів розрахункового періоду;

Т – максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Відсотковий дохід за складними відсотками (капіталізація відсотків) визначається так: після закінчення розрахункового періоду на суму вкладу нараховується відсоток і отримана величина приєднується до суми вкладу; у наступному розрахунковому періоді відсоткова ставка застосовується до нової вже збільшеної суми.

Складні відсотки доцільно застосовувати у тому випадку, коли виплата відсоткового доходу здійснюється по закінченні терміну дії депозитної угоди.

Визначити нарощену суму депозиту при застосуванні складних відсотків за період не більше одного року можна за формулою

Де S – нарощена сума депозиту наприкінці періоду ш, тобто номінал депозиту плюс капіталізовані відсотки;

Р – сума номіналу депозиту;

К – річна відсоткова ставка, %;

N – кількість днів за розрахунковий період;

M – кількість періодів (разів) нарахування складного відсотка;

Т – максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Суму складних відсотків за певний розрахунковий період можна обчислити за такою формулою:

Де S – сума відсотків за розрахунковий період;

Р – сума номіналу депозиту;

К – річна відсоткова ставка, %;

N – кількість днів за розрахунковий період;

M – кількість періодів (разів) нарахування складного відсотку;

Т – максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Отже, при класифікації синтетичних рахунків важлива ще одна ознака: термін залучення депозитів. Згідно з цією ознакою, депозити поділяються на короткострокові (до одного року) та довгострокові (понад один рік).

Депозитні рахунки – пасивні, тобто мають кредитове сальдо, і носять мультивалютний характер. На наведених рахунках відображаються операції із залучення та використання ощадних вкладів та строкових депозитів як у національній, так і в іноземній валюті.

Сплата відсоткового доходу – важлива особливість депозитних рахунків. Діючими правилами передбачено щомісячне нарахування відсотків незалежно від дати їхньої фактичної виплати згідно з угодою. Нараховані відсотки обліковуються на пасивному балансовому рахунка “Нараховані витрати за строковими депозитами”.

В аналітичному обліку клієнта до наведених синтетичних рахунків відкриваються особові рахунки окремо за кожним типом ощадного вкладу чи строкового депозиту. В номер рахунка вносять параметри, що характеризують вид, тип вкладу, термін дії, строк закінчення угоди, тип контрагента, відсоткову ставку та ін.

Депозитна операція – це операція із залучення коштів на депозитні рахунки. Під час її здійснення виконуються такі облікові операції:

– відкриття і реєстрація депозитного рахунка;

– облік операцій щодо залучення коштів на депозит;

– облік операцій з вилучення коштів з депозиту;

– нарахування відсотків за депозитом і операції щодо їхньої сплати клієнтам;

– облік операцій щодо повернення коштів з депозиту та закриття депозитного рахунка.