Загальний курс транспорту
РОЗДІЛ 4
ЗАЛІЗНИЧНИЙ ТРАНСПОРТ УКРАЇНИ
4.2. ЗАЛІЗНИЦІ УКРАЇНИ
Характеристика залізниць
Донецька залізниця – це потужний транспортний комплекс, що обслуговує важливий промисловий район України – Донбас. Донецька залізниця займає крайній південний схід Донецько-Придніпровского промислового району, охоплюючи найбільшу індустріально розвинуту його частину – Донбас. Експлуатаційна довжина дороги 2,9 тис. км.
Вона пролягає через території Донецької, Луганської, частково Дніпропетровської,
Донецька залізниця – лідер у галузі вантажоперевезень. На її частку припадає 12,9% загальної довжини залізничної мережі України, у той же час питома вага загального навантаження і розвантаження найбільша і становить відповідно 44,0 і 34,3%. Донецька залізниця виконує 18,0% вантажообігу і 10,3% пасажирообороту залізниць країни.
З введенням в експлуатацію електрифікованої ділянки Штерівка-Красна Могила (73 км) на транспортному
Найбільш вантажонапружена ділянка Донецької дороги – Дебальцево-Ясиновата-Чаплино – є частиною електрифікованої магістралі, що з’єднує Донбас з Наддніпрянщиною, центральними і західними районами України. Інший важливий напрямок йде від Харкова на Червоний Лиман-Горлівку-Криничне-Іловайске і далі на Марцево і Ростов-на-Дону. По цих двох добре технічно оснащених лініях проходить майже половина всіх зовнішніх і транзитних вантажних зв’язків дороги. У районі тяжіння цих головних магістралей Донбасу знаходяться такі промислові центри, як Донецьк, Макіївка, Горлівка і Єнакієво.
Значна частина вантажів йде на схід по напрямках від Дебальцево на Попасну, Луганськ і Должанську. У районі тяжіння цих ліній розташовані промислові центри Східного Донбасу – Луганськ, Алчевськ, Лисичанськ і Північнодонецьк.
Лінія, що відходить до півночі від Донецька на Харків і Полтаву, обслуговує Константинівку, Краматорськ і Слов’янськ – центри машинобудування і хімічної промисловості.
Відправлення вантажів станціями Донецької дороги перевищує їх прибуття. Донецька дорога – великий відправник і одержувач будівельних матеріалів і вапняку для металургійної промисловості. По обсягу ввезеної залізної руди дорога займає перше місце серед усіх доріг країни. Вона одержує залізну руду в основному з Криворіжжя.
У межах дороги мається близько ЗО станцій, розміри навантаження кам’яного вугілля яких перевищують 2 млрд. т. Серед них Кальміус, Чумаково, Рутченково, Мандрикіно (у Донецькій області), Червоний Промінь і Краснодон (у Луганській області). Щодо відправлення чорних металів виділяються станції Сартана (Маріуполь), Ясиновата й Алчевськ, що обслуговують найбільші металургійні комбінати Донбасу. Мінеральні будівельні матеріали і вапняк для металургійного виробництва відправляють станції Каракуба, Годин Яр, Еленкова, Амвросиївка, Червоний Лиман. Будівельні вантажі у великій кількості одержують станції, що обслуговують промислові центри Донбасу-Донецьк, Маріуполь, Макіївка і Луганськ.
Частка транзиту в структурі перевезень дороги не перевищує 1/4, однак, з огляду на загальний обсяг перевезень, абсолютні розміри транзиту через Донбас значні. До числа основних транзитних вантажів відносяться чорні метали, машини і промислове устаткування, нафтопродукти, хліб і ліс.
Через Донецьку дорогу випливає дуже великий потік транзитних пасажирів, що їдуть на Кавказ, частково в Крим і назад у центр Росії й Урало-Поволжя. Найбільша кількість пасажирських поїздів пропускається по магістралі Лозова-Слов’янськ-Іловайськ-Марцево-Ростов-на-Дону.
Донецька дорога в межах території, що обслуговується, взаємодіє, головним чином, з автомобільним транспортом. Роль головної автомобільної дороги Донбасу виконує упоряджене шосе, що йде від Харкова на Ростов-на-Дону через Слов’янськ, Артемовськ, Дебальцево і Ровеньки. Від нього відходять автодороги до Горлівки, Донецька, Макіївки, Краматорська, Кон – стантинівки, Лисичанська, Північнодонецька, Алчевська, Кадиївки і Луганська.
Реконструйовано вокзали станцій Донецьк, Маріуполь, Комунарськ, Харцизьк, Луганськ та ін. Оновлення станції Маріуполь-Порт дозволило у 2,5 раза збільшити переробку вагонів у Маріупольському порту, що є найбільшим на Азовському морі.
Придніпровська залізниця – одна з найнапруженіших за обсягом відправлення вантажів: вугілля, залізної та марганцевої руди, чорних металів, будівельних матеріалів, сільськогосподарської продукції. Питома вага загального навантаження становить 30,5%, а розвантаження майже 24% (на другому місці після Донецької залізниці). На частку Придніпровської залізниці припадає 22,8% вантажообігу і стільки ж відсотків пасажирообороту залізниць України.
Залізниця обслуговує частину Нижньої Наддніпрянщини і Кримський півострів – Дніпропетровську, Запорізьку і Крим та окремі райони ще п’яти областей України (рис. 4.2).
Загальна протяжність залізниці становить понад 3200 км, або 14,5% загальної довжини залізничної мережі України. З них 58,4% електрифіковано, 83,4% колій обладнано системою автоматичного регулюванням руху, 90% станцій – електричною централізацією, більше 55% становить безстикова колія.
Перевізна робота виконується 244 станціями, з яких 4 сортувальних, 7 пасажирських, 67 вантажних, 19 дільничних.
Густота залізничної мережі в Наддніпрянщині у 2-2,5 рази менша, ніж у Донбасі, що пов’язано переважно з меншою насиченістю території заводами, фабриками, шахтами, а також з наявністю в межах дороги річкового транспорту (р. Дніпро).
Основна частина широтних перевезень вантажів здійснюється на ділянках Чаплине-Синєльніково-Нижньодніпровськ-Верховцеве-П’ятихатки й Камиш Заря-Пологи-Запоріжжя-Апостолове-Кривий Ріг-Долинська. Перший з них є найбільш вантажонапруженим. Для часткового розвантаження його була побудована лінія Червоноармійск – Павлоград-Новомосковськ-Дніпродзержинськ, що дозволило направити в першу чергу транзитні потоки кам’яного вугілля в обхід Дніпропетровського залізничного вузла.
Найбільш значна по довжині в межах дороги меридіональна лінія завантажена тільки на ділянці між Запоріжжям і Лозовою, що з’єднує Наддніпрянщину з Харковом і проходить через Західний Донбас – район вуглевидобутку. По цій лінії з Криму вивозять вапняк для чорної металургії Наддніпрянщини. Широтна ділянка Придніпровської дороги Камиш Зор-Верхній Токмак-Нововесела (і далі на Каховку) завантажений транзитним потоком кам’яного вугілля з Донбасу до морських портів Херсон і Миколаїв. Лінія Керч використовується для вивозу керченської руди, основний потік якої випливає Маріупольським шляхом.
Придніпровська дорога немає настільки яскраво вираженої переваги відправлення вантажів над їх прибуттям, як Донецька: на 1 т відправлених вантажів тут приходиться усього 0,9 т прибулих.
Майже половина усіх вантажів, що відправляються дорогою, – залізна і марганцева руда Криворізького і Нікопольського басейнів. На внутрішньодорожні перевози вантажів приходиться тільки 1/3 цієї руди, інша її кількість відправляється на металургійні заводи Донбасу й експорт. Друге місце в структурі вантажів, що відправляються Придніпровською дорогою, займають будівельні матеріали, трете – чорні метали.
Серед одержуваних станціями Придніпровської дороги вантажів переважають кам’яне вугілля, вивезене з Донбасу, залізна руда, допоміжна металургійна сировина і будівельні матеріали. По відправленню чорних металів найбільшими є Запоріжжя, Кривий Ріг і Дніпропетровськ, будівельних матеріалів і флюсів – станції, що примикають до порту Запоріжжя.
За ввезенням вантажів виділяються Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізький і Криворізький залізничні вузли, у структурі ввозу яких основне місце займають кам’яне вугілля, залізна руда, флюси і будівельні матеріали. По сумарній роботі станції найбільш великий на дорозі є Криворізький вузол. Великий також вантажообіг Запорізького і Дніпропетровсько-Дніпродзержинського вузлів.
У Наддніпрянщині, як і в Донбасі, транзитні перевезення невеликі. Основний потік транзитних вантажів випливає через Придніпровську дорогу до чорноморських портів – Херсону, Миколаєва, а також на експорт у західному напрямку. У потоці транзитних вантажів головну роль відіграють кам’яне вугілля, чорні метали, хлібні і лісові вантажі.
Перевезення пасажирів по напрямках сильно коливаються. Дуже великий потік транзитних пасажирів випливає в Крим і по лінії Лозова-Запоріжжя-Мелітополь-Джанкой і далі до Сімферополя, Керчі, Феодосії, Севастополя, Євпаторії і назад.
Придніпровська дорога тісно взаємодіє з Дніпровським річковим шляхом, що у межах дороги має два найбільших порти: Нижньодніпровськ (Дніпропетровськ) і порт у Запорожжі. Через ці порти випливають кам’яне вугілля, залізна руда, мінерально-будівельні матеріали і зернові вантажі.
Взаємодія дороги з морським транспортом здійснюється через Бердянськ – порт Азовського моря і кримські порти – Євпаторію, Севастополь, Феодосію і Керч.
Найважливішою автомобільною дорогою, що проходить від території Наддніпрянщини і Криму, є
Упоряджене шосеХарків-Красноград-Новомосковськ-Запоріжжя-Мелітополь-Джанкой-Сімферополь-Севастополь, широко використовується для перевезень вантажів на дальні відстані, особливо коштовних і швидкопсувних сільськогосподарських вантажів. Найважливішими автодорогами є також дороги Кривий Ріг – Дніпропетровськ-Новомосковськ і Кривий Ріг-Нікополь-Запоріжжя.
За кількістю відправлених пасажирів (23,8% від загального обсягу) Придніпровська залізниця займає друге місце після Південно-Західної.
Усі перевезення виконуються електровозами ВЛ8, ЧС7, ЧС2 і тепловозами 2Т3116, з них 95% припадає на електротягу. На полігоні залізниці експлуатуються українські електровози ДЕ1 Дніпропетровського електровозобудівного заводу. Ремонт та технічне обслуговування рухомого складу, верхньої будови колії, технічних споруд та обладнання здійснюють 12 локомотивних, 14 вагонних депо.
Південна залізниця – одна з найстарших на мережі залізниць України. Обслуговує Харківську, Сумську, Полтавську і частину територій областей, що прилягають до них, з населенням близько 20 млн. чоловік (рис. 4.3).
Експлуатаційна довжина залізниці 2811 км, що становить 12,6% від загальної довжини мережі залізниць України. На її частку припадає
8,5% вантажообігу і 12,0% пасажирообігу залізниць країни. Магістраль обслуговує понад 1000 промислових підприємств. Структура обсягу перевезень має індустріально-аграрний характер.
До складу залізниці входять три регіональні представництва – Сумське, Полтавське і Куп’янське (Харківське включене до Управління залізниці), 161 станція, 12 локомотивних і 6 вагонних депо, 15 дистанцій коли та ін.
Південна дорога забезпечує вихід з Донбасу і Наддніпрянщини на північний захід – в бік Москви, Брянська, Гомеля і Києва, а також на північний схід і схід – в бік Воронежа і Пензи. Відповідно до цього Південна дорога має три основних вантажонапружених напрямки: центральний, що йде від станції Букіно через Харківський залізничний вузол на Готню і далі на Брянськ і Москву; східне, від станції Слав’яногорскої через Куп’янський залізничний вузол на Валуйки, а звідти через Старий Оскол, Касторную і Єлець на Москву і через Георгіу-Деж на Воронеж і Пензу; західне, що йде від Лозової через Полтавський залізничний вузол на Ромадан, Гребінки і Київ. По всіх цих напрямках з Донбасу йде транзитний потік чорних металів, хімічних вантажів, будівельних матеріалів, машин і промислового устаткування.
Центральний напрямок обслуговує також вантажні зв’язки Донбасу з Харківським промисловим вузлом. Від Харкова до півночі направляється потік машин і промислового устаткування з машинобудівних заводів міста.
Тісні економічні зв’язки існують між Харковом і Наддніпрянщиною. їх обслуговують залізничні лінії Позов-Харків, Красноград-Харків і Кременчук-Полтава-Харків, по яких випливають також і транзитні вантажі з Наддніпрянщини у центральні райони країни. Зв’язок Донбасу з Республікою Білорусь і Північним Заходом забезпечує лінія Букіно-Харків-Суми-Ворожба.
Обслуговуючи в основному центри обробної промисловості, Південна дорога має пасивний вантажообіг: вона відправляє в 1,5 рази менше вантажів, ніж одержує. Серед вантажів, що відправляються Південною дорогою, перше місце займає залізна руда. Потім випливають будівельні матеріали, нафтопродукти, цукровий буряк і хлібні вантажі, перевезені, як правило, у межах дороги, а також машини, металовироби і цукор, що відправляються переважно за її межі. У структурі увезених вантажів представлені будівельні матеріали, кам’яне вугілля, нафтопродукти, чорні метали, цукровий буряк і хлібні вантажі.
Найбільші станції прибуття вантажів – станції Харківського залізничного вузла, Полтава, Суми і Кременчук.
Головне місце у вантажній транспортній роботі дороги займає Харківський вузол, у якому сходяться 8 магістральних залізничних напрямків, 4 з який електрифіковані. У структурі вантажообігу Харківського вузла головне місце займає транзит. Найбільша вантажна станція вузла – Індустріальна. Вона обслуговує такі машинобудівні заводи Харкова, як тракторний та ін.
Південна дорога виконує значну частину мережного пасажирообороту. Найбільш великий пасажиропотік йде по напрямку Харків-Лозова.
Взаємодія з річковим транспортом у межах дороги здійснюється через Кременчуцький порт. Територію Харківської області перетинає шосе Москв-Харків-Сімферополь. Інші важливі автомобільні дороги, які проходять по території, що обслуговується Південною дорогою: Київ-Лубни-Полтава-Харків, Харків-Ростов-на-Дону, Полтава-Кременчук, Ахтирка-Харків.
57% перевезень здійснюються електротягою, електрифіковано майже 39% колії. Облаштовані автоблокуванням 75% колії, електричною централізацією обладнано 92% стрілок, 77% колії – безстикова. На залізниці створена мережа агентних пунктів для обслуговування підприємств Харкова та Харківської області – в апараті Харківської та Куп’янської дирекцій залізничних перевезень, на станціях Основа, Шебелинка, Харків-Балашовський, Лозова та ін.
Виконані значні ремонтні роботи об’єктів пасажирського господарства на станціях Козача Лопань, Балаклея, Красноград, Лозова, Полтава-Південна, Гоголеве, Шебелинка.
Південно-Західна залізниця обслуговує північні області України – Хмельницьку, Вінницьку, Житомирську, Київську, Чернігівську і частково Сумську (рис. 4.4).
Експлуатаційна довжина дороги 4,7 тис. км, що становить 20,9% від загальної довжини мережі залізниць.
Основний кістяк магістральної мережі Південно-Західної дороги був побудований у дореволюційний час. У радянський період відбувалося випрямлення і посилення окремих напрямків, будувалися під’їздні колії до промислових центрів, що розвиваються, новим цукровим заводам, родовищам будівельних матеріалів. Було поліпшено транспортно-географічне положення Чернігова (будівництво залізничних виходів до Гомеля і на захід до Ковелю і Бреста) і Житомира (створення прямого виходу на Наддніпрянщину).
Густота мережі в межах дороги висока, особливо у Вінницькій, Хмельницькій, Житомирській і Київській областях, що мають інтенсивне цукробурякове виробництво.
Головна лінія Південно-Західної дороги – напрямок Хутір Михайлівський-Конотоп-Бахмач-Ніжин-Київ-Козятин-Вінниця-Жмеринка-
Хмельницький-Тернопіль. До Жмеринки вона електрифікована. Починаючи зі станції “Київ”, ця магістраль має значний вантажопотік, що складається з кам’яного вугілля, чорних металів, хімічних продуктів і машин Донбасу і Харкова, до яких зі станції Фастів додається потік залізної руди і чорних металів Наддніпрянщини. Для вивозу експортних вантажів на Брест важливе значення має лінія Шепетівка-Здолбунів – Рівне-Луцьк-Ковель.
У загальному обсязі робіт дороги 3/5 складає транзит. Головні транзитні вантажі-залізна руда, нафтопродукти, кам’яне вугілля, чорні метали, хліб і ліс.
Південно-Західна залізниця, що обслуговує територію з розвинутою обробною промисловістю й інтенсивним сільським господарством, має пасивний вантажообіг: відправлення вантажів з її станцій менше прибуття. Серед вантажів, що відправляються, на першому місці знаходяться мінеральні будівельні матеріали, головним чином будівельний камінь і виробні матеріали, що добуваються в ряді районів Українського кристалічного масиву. Істотна частка у відправленні вантажів продукції харчової промисловості і сільського господарства, а в прибутті – кам’яного вугілля, лісових вантажів, нафтопродуктів і чорних металів.
Найбільші станції прибуття вантажів – станції Київського залізничного вузла, Вінниця, Чернігів, Житомир і Біла Церква.
Для Південно-Західної залізниці характерний інтенсивний пасажирський рух, особливо в напрямках від Києва на Львів, Одесу і Сімферополь. Найбільшою станцією по відправленню пасажирів у дальньому і приміському сполученні на Південно-Західній дорозі є Київ.
У межах дороги залізничний транспорт широко взаємодіє з річковим. Найважливіші перевалочні пункти змішаних залізнично-водяних перевезень – Київ і Чернігів.
Територія, що обслуговується Південно-Західною дорогою, має густу мережу автомобільних доріг із твердим покриттям. Найбільш важливими серед них, використовуваними як магістральні шляхи, є дві меридіональні дороги: Гомель-Чернігів-Біла Церква-Умань з виходом на Одесу, Мозир-Деркач-Житомир-Бердичів-Вінниця-Ямпіль з виходом на Бєльці і Кишинів з відгалуженням від Коростеня на Новоград-Волинський-Хмельницький і Кам’янець-Подільський і три широтні: Київ-Житомир-Новоград-Волинський-Рівне, Біла Церква-Казатин-Любар-Ямпіль-Кременець і Умань-Вінниця-Хмельницький-Тернопіль.
Площа території, що прилягає до Південно-Західної залізниці, становить 107,9 тис. кв. км, у зоні дії залізниці знаходиться 9,3 млн. чол. Експлуатаційна довжина залізниці майже 4600 км, що становить 20,9% від загальної довжини мережі залізниць. Південно-Західна залізниця лідирує серед залізниць України за обсягом пасажирських перевезень. Пасажирообіг становить 31,3% від загального пасажирообороту залізниць України. Відправлено майже 142 млн. чол. Саме тому велика увага на залізниці приділяється не тільки технології перевізного процесу, але й забезпеченню необхідного сервісу на вокзалах і в поїздах.
Головна лінія Південно-Західної залізниці – напрямок Зернове-Хутір Михайлівський-Конотоп-Ніжин-Київ-Козятин-Жмеринка-Хмельницький-Волочиськ – є частиною Критських коридорів № 3, № 9-с.
Проводяться роботи з оновлення й ремонту інфраструктури в напрямках міжнародних транспортних коридорів. У 2001 р. здійснена реконструкція головних приміщень центрального та приміського вокзалів ст. Київ, що дозволило збільшити пропускну здатність пасажиропотоку з 7,5 до 10 тис. пасажирів на добу. Збудовано новий павільйон вокзалу.
Одеська залізниця – важлива складова єдиного транспортного конвеєра південного заходу України. Залізниця пролягає по території шести областей: Одеської, Миколаївської, Херсонської, Черкаської, Кіровоградської та Вінницької (рис. 4.5), її експлуатаційна довжина майже 4100 км (18,7%).
Протяжність електрифікованих ліній 1702 км. На її частку припадає майже 22% вантажообороту і 13% пасажирообігу залізниць країни.
Територію, що обслуговується дорогою, перетинають наступні магістральні автодороги: Одеса-Умань-Київ, Одеса-Тирасполь-Кишинів, Одеса-Белград-Рени, Одеса-Миколаїв-Херсон-Каховка, Кишинів-Кіровоград.
Найбільш завантажені лінії Одеської залізниці, що йдуть до морських портів (від Вінниці і Черкас до Одеси й Іллічівська, від Знаменки, Дніпропетровська і Донецька до Миколаєва і Херсона). Широтні лінії невеликої протяжності, що обслуговують переважно сільськогосподарські райони (імені Тараса Шевченка-Квіткове-Христиновка-Зятьковці-Вапнярка-Ямпіль, Чорноліська-Помошна-Борщі, Миколаїв-Колосівка-Роздільна-Кучурган), менш завантажені. У цілому вантажонапруженість дороги значно нижче загальномережевої.
Головними вантажами, що перевозяться в напрямку до Одеси, Іллічівська і Південної, є нафтопродукти, кам’яне вугілля, чорні метали і мінеральні будівельні матеріали. Частина з них переробляється і споживається в Одесі – найбільш великому промисловому центрі українського Причорномор’я, а велика частина перевантажується на морський транспорт і йде на експорт.
У напрямку Миколаївського і Херсонського морських портів з Наддніпрянщини і Донбасу випливають кам’яне вугілля, нафтопродукти, чорні метали, залізна руда і цемент, а в зворотному напрямку – нафтопродукти і хлібні вантажі, а також глинозем.
Експортні перевезення вантажів дуже впливають на структуру вантажообігу Одеської дороги: вона має триразове перевищення прибуття над відправленням. Серед вантажів прибуття переважають нафтові, кам’яне вугілля і будівельні матеріали.
Відправляє Одеська дорога нафтопродукти, мінеральні будівельні матеріали і кам’яне вугілля.
Найбільші станції прибуття: Одеса, Рени, Миколаїв, Іллічівськ і Херсон, відправлення – Пантаївка, Одеса і Херсон.
Головні пасажиропотоки направляються до Одеси.
Одеська дорога широко взаємодіє з іншими видами транспорту – морським (у портах Одеса, Іллічівськ, Південний, Миколаїв і Херсон), річковим (у портах Ізмаїл на Дунаї, Херсон і Черкаси на Дніпрі) і автомобільним. Між портом Іллічівськ і болгарський порт Варна регулярно курсують морські залізничні пароми.
Головна особливість Одеської залізниці – її приморське і прикордонне положення. У регіоні залізниці розташовані великі морські порти: Одеський, Іллічівський, Миколаївський, Херсонський, Білгород-Дністровський, Ізмаїльський, Ренійський, Південний і Жовтневий. Вантажна робота проводиться на 166 станціях з 307 діючих на залізниці.
Основний і найважливіший напрямок вантажної і комерційної роботи Одеської залізниці пов’язаний з діяльністю портів і припортових станцій, де здійснюються операції із зовнішньоторговельними вантажами. Діють поромні переправи Іллічівськ-Варна, Іллічівськ-Поті, Іллічівськ-Батумі. Перспективним є розвиток сполучення через поромну переправу між державами Кавказу, Центральної Азії, з одного боку, і країнами Балтії, Скандінавії – з іншого.
За напрямком Вапнярка-Слобідка-Котовськ-Роздільна-Одеса і через порти, у тому числі через Одесу і Іллічівськ, проходять важливі міжнародні транспортні коридори: Критський № 9, що з’єднує північ і південь; Гданськ-Одеса; ТРАСЕСА, що зв’язує Європу, Кавказ і Азію.
Львівська залізниця – одна з найстаріших в Україні. Обслуговує сім областей Західної України: Львівську, Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Рівненську, Тернопільську і Чернівецьку (рис. 4.6).
Площа регіону 110,8 тис. кв. км з населенням 9,65 млн. чол. Львівська залізниця – головні ворота в Європу. Для сполучення з країнами Західної Європи і СНД, а також Балтії на залізниці діють 20 прикордонних переходів, у тому числі: на кордоні із Польщею – 7, зі Словаччиною – 2, із Румунією – 4, Білоруссю – 2, із Молдовою – 2.
Експлуатаційна довжина залізниці становить 4552 км, що є другим показником в Україні. На її частку припадає майже 11% вантажообігу і стільки ж пасажирообороту залізниць України.
Майже 800 км ділянок Львівської залізниці входять до складу міжнародних транспортних коридорів:
– до Критського № 3: Мостиська-ІІ-Львів-Красне-Підволочиськ;
– Критського № 5: Чоп-Львів;
– міжнародного транспортного коридору Гданськ (Балтійське море) – Одеса (Чорне море): Ягодин-Ковель-Здолбунів.
Львівська залізниця має 8% двоколійних і 11% електрифікованих ліній. Дорога забезпечує вихід з території України на захід – через прикордонні станції Чоп, Мостиска і Брест – потоку експортних вантажів. Менш істотна роль дороги в місцевих вантажних перевезеннях.
Для місцевих перевезень використовуються лінії Львів-Самбор-Ужгород, Львів-Івано-Франківськ-Коломия і Дрогобич-Стрий-Тернопіль. Частина станцій і ліній Львівської дороги малодіяльна і в міру розвитку автомобільного транспорту, особливо в зв’язку з поширенням автопоїздів, повинна закриватися, тому що експлуатація їх неефективна.
У внутрішньодорожньому вантажообігу головну роль грають кам’яне вугілля, в основному зі Львівсько-Волинського басейну і частково з Донбасу, мінеральні будівельні матеріали, нафтопродукти, чорні метали, машини, зерно, борошно і цукровий буряк. У відправленні вантажів різко домінують кам’яне вугілля Львівсько-Волинського басейну, нафтопродукти і мінеральні будівельні матеріали. Відправляються також лісові вантажі з карпатських і поліських областей, цукровий буряк і машини головним чином зі Львова.
Найбільшими станціями прибуття вантажів є станції Чоп і Мостиська, що виконують операції з експортними вантажами, а також станції Дрогобич, Надвірна, Добротвір, Львів і Рівне. Велику кількість вантажів відправляють станції Іванче, Селець і Гірник, Здолбунів, Миколаїв і Клєсов.
Пасажирські перевезення дороги невеликі. Найбільш значний центр відправлення дальніх і особливо приміських пасажирів – Львів.
Територія, що обслуговується Львівською дорогою, відрізняється високою густотою автомобільних доріг із твердим покриттям. Однак щільність їх не скрізь однакова: вона вкрай невелика в Поліссі і Карпатах і надзвичайно висока в Прикарпатті. Великим центром автомобільних доріг є Львів, з’єднаний автомобільними магістралями через Луцьк і Ковель з Брестом, через Броди, Дубно і Рівне з Житомиром і Києвом, через Тернопіль із Хмельницьким і Вінницею, через Івано-Франківськ, Коломию і Чернівці з Бєльцями і Кишиневом, через Самбор з Ужгородом і через Стрий з Мукачево.
У1998-2001 рр. електрифікована ділянка Здолбунів-Рівне-Ківерці-Ковель (147 км). За європейськими стандартами збудовано на українсько-польському кордоні (ст. Ягодин) пункт перестановки пасажирських вагонів, що дозволило коротшим і дешевшим шляхом пропускати українські пасажирські поїзди на Захід. Зведені сучасні приміські вокзали у Львові й Чер – вонограді. Оновлено вокзали у Львові, Чернівцях, Івано-Франківську, Тернополі, Коломиї, Чопі, Галичі, Рогатині та інших містах.
Роль залізничного транспорту в системі транспортних комунікацій України посилюється і тим, що через територію держави пролягають основні транспортні транс’європейські коридори: Схід-Захід, Балтика-Чорне море. Зокрема, транс’європейська залізнична магістраль Е-30, що починається в Берлині, перетинає Україну по маршруту Мостиська-Львів-Київ і йде далі до Москви. Вона ж на території Польщі перетинається зі швидкісними магістралями Е-59 і Е-65 і створює можливість швидкісного залізничного сполучення майже між всіма державами Європи.
В дирекціях доріг рухом поїздів керують поїздні диспетчери, а дільниці, якими вони керують, називаються – диспетчерськими колами. Межами цих кіл, як правило, бувають проміжні або сортувальні станції.
Зміну поїзних диспетчерів очолює черговий по дирекції – він координує дію поїзних та локомотивних диспетчерів. За час чергування рухом поїздів на дільниці одноособово керує поїздний диспетчер. Його завдання – забезпечити рух поїздів за графіком, а в випадках порушення його – ввести поїзди, що запізнилися, до графіка.
Аналіз виконаної роботи для вдосконалення організації руху поїздів і проведення в життя невикористаних резервів має аналіз експлуатаційної роботи залізничної мережі, доріг, відділків і станцій.
Є оперативний та періодичний аналізи.
Оперативний аналіз – полягає в розборі результатів роботи за зміну, добу.
Періодичний аналіз – за п’ятиденку, декаду, місяць тощо.
Необхідними умовами правильного планування та оперативного керівництва поїздною та вантажною роботою є знання фактичного положення на лінії.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)