Мета: формувати уявлення школярів щодо виконавців музики; ознайомити дітей з основними виконавськими складами.
Розпочинається урок музикою “Козачка”, під яку діти входять до класу. Вчитель заохочує школярів пригадати назву твору та його походження, потім актуалізує знання щодо особливостейпрофесійного створення музики композиторами.
На цій основі доречним вступом до нової навчальної теми звучить дидактичний вірш зі с. 22 підручника, зміст якого дає змогу зробити висновок щодо ролі виконавця у “житті” музичного твору.
Відчути себе у ролі виконавців школярам дає змогу твір для слухання – полька “Комарики” українського композитора Миколи Сільванського. Наявні в дітей відомості про польку узагальнюємо такою орієнтовною інформацією:
Полька (з чеськ. – половина) – веселий, рухливий танець. Його музика легка та граціозна.
Полька виникла в Чехії. Її танцювали дрібними,
Невдовзі полька стала відома в усьому світі, а згодом перетворилася на популярний танець для виконання на балах. Виразна та яскрава музика польки М. Сільванського зазвичай викликає в дітей бажання самим долучитися до виконання твору. Отже, можемо запропонувати учням виконувати танцювальні рухи та ритмічний супровід. У процесі цієї роботи формуємо уявлення щодо сольного й ансамблевого виконання, а також уводимо назви найбільш поширених ансамблів:
Наступний етап ознайомлення з темою спонукає школярів пригадати назви великих виконавських колективів. А жартівлива загадка-смішинка спрямовує дитячу увагу на значення диригента як керівника хору й оркестру. З’ясувати його роль у цих колективах допоможуть додаткові запитання:
– Навіщо потрібний диригент?
– Чому його називають головним музикантом оркестру?
– Що було б з хором і оркестром без диригента?
– Чи легко бути диригентом?
Подані на с. 24 фото українських народних колективів допоможуть перейти до наступного етапу роботи – сприймання українських народних мелодій. Під час слухання доцільно запропонувати учням розрізнити хорове й оркестрове (за бажанням – сольне й ансамблеве) звучання. Принагідно актуалізуємо знання школярів щодо українських народних інструментів – зображення деяких з них подано на с. 24 підручника:
Тематично спрямованою є запропонована французька народна пісня “Пастух” (“Пастуша пісня”). Під час розучування звертаємо увагу на наявність у мелодії однакових фраз і визначаємо у тексті сольну партію пастушка: “Ту-ру, ту-ру, та-ра-ра”.
Для виконання пісні діти розподіляються на хор і оркестр, обирають диригента і соліста-пастушка. Кожна група виконує свої ролі, соліст проспівує сольну партію з імітуванням рухами гри на сопілці, а диригент керує загальним виконавським планом.
За бажанням учитель може ознайомити учнів з варіаціями В. А. Моцарта на тему “Пастушої пісні”.
Наступні завдання можна запропонувати школярам для колективного або самостійного виконання. Зміст оповідання Анатолія Григорука “Той ще не музика, хто в дудку дме” спрямовує увагу дітей на те, що оволодіння виконавською майстерністю потребує старанного й наполегливого навчання. “Родзинкою” твору є використання низки українських народних прислів’їв на музичну тематику:
– Купив дуду на свою біду.
– Ваші грають – наші плачуть.
– Гарно грає, але танцювати неохота.
– Той ще не музика, хто в дудку дме.
– Дякуємо не за те, що грали, а за те, що перестали.
Добірка ілюстрацій на с. 27 сприяє узагальненню дитячих уявлень про людей, які “нам дарують диво-звуки”. У верхньому ряді представлено малюнки щодо вже відомих школярам “музичних професій”: композитор, диригент, співак, виконавець на музичному інструменті (інструменталіст).
У нижньому ряді подано дві нові ілюстрації: учитель музики та майстер музичних інструментів. У ході евристичної бесіди з’ясовуємо роль представників цих професій у музичному мистецтві.
Для допитливих запропоновано евристичне завдання на доповнення оповідання за поданим початком. Під час виконання цього завдання у класі можна виокремити кілька пар учнів (за їхнім бажанням), які розіграють у ролях різні варіанти “діалогів” між скрипалем і скрипковим майстром.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)