ЗЕМЛЯНА ГРУША, АБО ТОПІНАМБУР – БУЛЬБОПЛОДИ

БУЛЬБОПЛОДИ

4.2. ЗЕМЛЯНА ГРУША, АБО ТОПІНАМБУР

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Земляна груша, або топінамбур, є кормовою культурою різноманітного використання. Вона дає високий урожай силосної маси й бульб. Стебла земляної груші соковиті до пізньої осені. Бульби й зелена маса її є цінним кормом для великої рогатої худоби, свиней, овець та інших тварин. Так, 100 кг бульб відповідають 24 кормовим одиницям, а 100 кг силосу з її стебел містять 1,2 кг перетравного протеїну і відповідають 17,7 кормової одиниці. Сухі стебла є добрим кормом для овець на зиму.

За

рекомендаціями Науково-дослідного інституту гігієни харчування, бульби земляної груші можна використовувати як продукт харчування для діабетиків в осінній, зимовий та ранньовесняний періоди.

Щодо кормової цінності і перетравності бульб земляна груша поступається лише перед картоплею і набагато перевищує кормові буряки. Низькі вимоги до грунтово-кліматичних умов дають змогу вирощувати її на менш родючих грунтах, ніж картоплю. Земляну грушу вирощують на ділянках поза сівозмінами поблизу ферм, де кілька років підряд збирають високі врожаї її бульб і зеленої маси.

Бульби земляної груші містять

25-30% сухих речовин і багато вуглеводів, зокрема інуліну (до 15- 20%), значну кількість вітамінів, 2-4% сирого протеїну, 0,5% жиру. До складу протеїну земляної груші входять усі незамінні амінокислоти. Завдяки значному вмісту інуліну, що розчиняється у воді, бульби земляної груші мають високу концентрацію клітинного соку, що запобігає вимерзанню їх узимку в грунті.

Бульби земляної груші використовують і як сировину для патокової, цукрової і спиртової промисловості. З 1 т бульб виготовляють близько 90 л спирту. Крім того, з бульб земляної груші добувають фруктозу.

Земляна груша походить з Північної Америки і була завезена в Європу на початку XVII ст., а на територію нашої країни – у XVIII ст.

В Україні її вирощують як кормову культуру. За сприятливих умов вирощування збирають 300-600 ц/га зеленої маси і 200-300 ц/га і більше бульб земляної груші. На дослідному полі кафедри рослинництва і луківництва Львівського державного аграрного університету зібрали по 550-600 ц/га зеленої маси і 250-300 ц/га бульб.

БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Земляна груша (Helianthus tuberosus L.) належить до родини Айстрових. За зовнішнім виглядом вона подібна до соняшнику і відрізняється від нього меншими суцвіттями-кошиками (діаметр 3-4 см), розгалуженістю стебел і утворенням бульб.

Коренева система земляної груші мичкувата, дуже розвинена. З підземної частини стебла відростає багато видовжених столонів (пагонів), на кінцях яких утворюються бульби. Вони мають неправильну форму, округлі, грушо – і веретеноподібні. Вічка мають вигляд горбків. Забарвлення шкірки бульб може бути біле, жовте, рожеве, червоне і навіть фіолетове. М’якуш бульб білий або жовтий, шкірка тонка.

Стебло пряме, гіллясте, добре облиствлене, опушене твердими волосками, 2-4 м заввишки. Листки яйцеподібні, злегка серцеподібні і загострені, на довгих черешках.

Квітки в суцвітті жовті. Плід – дрібна кутаста сім’янка. Насіння достигає тільки на півдні.

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Земляна груша добре росте у різних грунтово-кліматичних зонах. Це – рослина короткого дня. У північних районах з довгим днем вегетаційний період її довший, ніж у південних. Рослини земляної груші переносять весняні приморозки до мінус 5 °С, а бульби взимку за наявності снігового покриву – до мінус 30 °С. Стійкі проти посухи завдяки сильно розвиненій кореневій системі й використовують з грунту поживні речовини, недоступні для інших культур. Найбільші врожаї збирають на родючих грунтах – чорноземах, середньозв’язних суглинкових та осушених заплавних грунтах і низинних торфовищах. На заболочених грунтах і солончаках не росте.

Земляна груша, як і картопля, забирає з грунту значну кількість поживних речовин. З урожаєм 100 ц із грунту виносяться 44 кг азоту, 85 калію і 13 кг фосфору. Врожайність земляної груші підвищується після внесення органічних і мінеральних добрив.

Сорти земляної груші різняться кольором шкірки і м’якушем бульб, урожайністю, вмістом інуліну і білка, строком достигання, а також господарською придатністю. У бульбах з червоною шкіркою звичайно більше білка, тому вони придатні на корм і добре зберігаються. Сорти з білими бульбами містять більше цукру і використовуються для технічної переробки.

У виробництві поширені такі сорти земляної груші: Львівський, Київський білий, Вадим, Інтерес, Дієтичний.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Після збирання врожаю у грунті залишається ще багато дрібних бульб, які навесні наступного року проростають.

Тому земляну грушу, як уже зазначалося, вирощують переважно на прифермських ділянках поза сівозміною.

Основний і передпосівний обробіток грунту під земляну грушу такий, як і під картоплю. Важливе значення має зяблева оранка на глибину 25- 30 см (залежно від родючості грунту). На грунтах з неглибоким орним шаром оранку проводять на глибину 22-25 см. Під глибоку зяблеву оранку рекомендується вносити по 20-30 т/га гною і повне мінеральне добриво (N60-90Р60-90К60-90). Найвищі врожаї земляної груші збирають за одночасного внесення органічних і мінеральних добрив. Ефективне також внесення органо-мінеральних сумішей у гнізда при садінні бульб.

Для садіння використовують середні за розміром бульби (50-60 г). На 1 га висаджують 15-20 ц бульб.

Бульби висаджують навесні на початку польових робіт, оскільки при осінньому садінні грунт дуже ущільнюється. Кращий спосіб садіння широкорядний з міжряддями 60-70 см і відстанню між бульбами в рядках 30- 40 см. На не вирівняних і невеликих ділянках садять по маркеру під лопату або плуг. Картоплесаджалкою висаджують бульби на легких грунтах та вирівняних ділянках. У посушливих районах і на легких грунтах бульби загортають на глибину 10-12, а на важких – 6-8 см. Після садіння проводять боронування, а на легких грунтах – коткування з наступним боронуванням.

Сходи земляної груші з’являються через 15 діб після садіння. До появи сходів для знищення бур’янів і розпушування грунту проводять 2-3 боронування.

Догляд за посівами земляної груші такий самий, як і картоплі. Для знищення бур’янів і розпушування грунту в міжряддях проводять культивації. Міжрядний обробіток повторюють доти, доки в міжряддях не зімкнуться рослини. Пізніше земляна груша переростає бур’яни. У районах достатнього зволоження ефективне також підгортання рослин при висоті стебел 25-30 см.

На силос зелену масу скошують комбайнами КС-2,6 і КС-1,8 на високому зрізі (20-25 см). Скошені рослини затримують сніг і сприяють кращому зимуванню бульб у грунті. Раннє скошування знижує врожай бульб.

Збирають бульби земляної груші так, як і картоплю: на легких грунтах – картоплекопачами КТН-2В і КСТ-1,4 та комбайнами ККУ-2А, Е-655, Е-686, а на важких – виорюють плугами. Після збирання бульб проводять боронування або культивацію з наступним збиранням бульб на поверхні поля. Бульби можна збирати восени і навесні.

Навесні бульби збирають на початку польових робіт з тим, щоб зібрати їх до проростання вічок. Під впливом морозів інулін перетворюється на цукор. Для промислової переробки бульби також краще викопувати навесні. Після вибирання бульб під культивацію вносять органомінеральні добрива, щоб збільшити врожай земляної груші у наступному році.

Взимку бульби погано зберігаються, швидко в’януть, витрачають багато цукру на дихання. Крім того, вони легко загнивають. Зберігати їх узимку краще в траншеях, присипаючи вологою землею, або в овочесховищах (у піску) за температури 1-2 °С.

Паростки земляної груші, які з’являються після збирання врожаю, знищують гербіцидами групи 2,4-Д. Площі з-під земляної груші засівають вико-вівсяною сумішкою, а після збирання останньої на зелений корм проводять глибоку оранку плугами з передплужниками і висівають післяукісні кормові культури – кукурудзу на силос, кормовий люпин. Під час скошування сумішки одночасно скошуються і відрослі стебла земляної груші, внаслідок чого рослини її знесилюються й гинуть.