Додатки
Додаток 4 Біологічний тлумачний словник
Автотрофи (від грецьк. autos
– сам і trophe
– живлення) – організми, які можуть синтезувати поживні (органічні) речовини з більш простих (неорганічних). Найпоширеніші автотрофи – зелені рослини, що використовують енергію сонячного світла (див.: & 1, п. 2; & 58, п. 3; рис. 62.14).
Аеробне дихання (від грецьк. аеr
– повітря та bios
– життя) – отримання енергії з поживних речовин при їх взаємодії з киснем. Властиве більшості живих організмів (див. & 32, п. 2).
Альтруїзм
Анаеробне дйхання (від грецьк. an
– заперечення, аеr
– повітря та bios
– життя) – отримання організмами енергії з поживних речовин за відсутності кисню (див. & 32, п. 2).
Анатомія (від грецьк. anatome
– розрізання) – 1. галузь біології, що вивчає будову організмів; 2. будова організмів (див. & 47, п. 4).
Ареал (від латин, area
– площа, простір) – територія, у межах якої поширений вид (див. & 5, п. 1).
Артерії (від
– судина) – кровоносні судини, що переносять кров від серця до інших органів (див. & 37, п. 2).
Архаїчний (від грецьк. archaikos
– давній) – такий, що має ознаки давнини; архаїчні види – подібні до таких, що існували в давні часи (див. & 4, п. 2).
Асоціація (від латин, associo
– поєдную) у біології: установлення зв’язку між певними подразниками та наслідками, основа умовного рефлексу. Асоціативні центри в мозку забезпечують складну поведінку (див. & 49, п. З).
Багатоклітинні організми – організми, тіло яких складається з багатьох клітин, що відрізняються за будовою та функціями й здатні утворювати органи та тканини (див. & 6, п. 1).
Білки (протеїни) – найважливіша група речовин, з яких побудовані живі організми; важливі поживні речовини для гетеротрофів (див. & 4, п. 4).
Біогеоценоз (від грецьк. bios
– життя, ge
– земля та koinos
– загальний) – 1. порівняно однорідна ділянка земної поверхні з певним типом рослинності та складом живих (біоценоз) і неживих (геоценоз) компонентів, об’єднаних колообігом речовин і потоком енергії; 2. однорідна екосистема певного масштабу, межі якої проводять за характером рослинності (див. & 61, п. 4).
Біологічний контроль – обмеження чисельності небажаних видів (наприклад, рослиноїдних комах, що живляться посівами) за допомогою інших живих організмів (наприклад, хижаків і паразитів) (див. & 13, п. 3).
Біосфера (від грецьк. bios
– життя й sphaira
– м’яч, куля) – оболонка Землі, склад якої, а також процеси, що в ній відбуваються, визначаються діяльністю живих організмів (див. & 58, п. 5).
Брунькування – спосіб безстатевого розмноження, за якого нова особина розвивається з виросту (бруньки) на тілі материнської особини (див.: & 6, п. 3;рис. 6.8, 45.2).
Вегетативне розмноження – розмноження, за якого нова особина розвивається з групи клітин материнського організму, наприклад, шляхом брунькування (див. & 45, п. 1). Іноді вважають формою нестатевого розмноження.
Вени
(від латин, vena
– судина) – судини, що переносять кров від різних частин тіла й тканин до серця (див. & 37, п. 2).
Вид – основна одиниця систематики, етап еволюції життя. Є сукупністю здатних до схрещування особин, що населяють певний ареал, мають низку спільних ознак і практично відокремлені від інших таких сукупностей (див. & 5, п. 1-5).
Виділення – сукупність процесів виведення з організму продуктів обміну речовин (“відходів”) (див. & 2, п. 2; & 36, п. 1-3).
Внутрішнє середовище організму – середовище всередині тіла; перш за все представлене рідинами (кров, лімфа, тканинна рідина), завдяки яким підтримується сталість його ознак, важливих для життєдіяльності (див. & 3, п.2).
Гамета (від грецьк. gamete
– дружина, gametes
– чоловік) – статева клітина, призначена для злиття з гаметою протилежної статі при заплідненні. Жіночі гамети тварин називаються яйцеклітинами, чоловічі – сперматозоїдами (див. & 45, п. 2).
Ганглій (від грецьк. ganglion
– вузол) – нервовий вузол, скупчення нервових клітин, що переробляють отримані ними сигнали (див. & 43, п. 4).
Гемолімфа (від грецьк. haima
– кров і латин, lympha
– волога) – транспортна рідина в членистоногих та інших тварин з незамкненою транспортною системою (див. & 37, п. З).
Геохронологічна шкала (від грецьк. ge
– земля, chronos
– час і logos
– слово) – шкала геологічного часу, що відображає послідовність етапів розвитку Землі й еволюції живих організмів. Історію Землі поділено на ери, а ери – на періоди (див.: & 62, п. 1 та форзац 2).
Гермафродит (від грецьк. Hermaphroditos
– у давньогрецькій міфології син Гермеса й Афродіти, з’єднаний богами з німфою Салмакідою
В єдине ціле) – організм, що має одночасно органи як жіночої, так і чоловічої статевої систем (див. & 45, п. 4).
Гетеротрофи (від грецьк. heteros
– інший і trophe
– живлення) – організми, що живляться складними (органічними) поживними речовинами (див.: & 1, п. 2; & 31, п. 2; & 33, п. 1; & 58, п. 3;рис. 62.14).
Гідроскелет, гідравлічний скелет (від грецьк. hydor
– вода) – опора тіла, яку дає порожнина, наповнена рідиною під тиском (див. & 39, п. 1).
Гормони (від грецьк. hormao
– рухаю, збуджую) – біологічно активні речовини, що виділяються всередину організму ендокринними залозами; впливають на інші органи й тканини, регулюють функції організму (див. & 43, п. 2).
Двобічна (білатеральна) симe
Трія (від латин. bi
– двох, lateralis
– боковий та грецьк. symmetria
– домірність) – пропорційність у будові тіла, за якої однакові органи або частини тіла розташовані у двох дзеркально подібних половинах – правій та лівій (див. & 32, п. 1, 4).
Дихання – отримання енергії з поживних речовин. Цей термін також використовують для позначення газообміну, завдяки якому в організм надходить кисень, необхідний для аеробного дихання, і виводиться вуглекислий газ (див. & 5, п. 2).
Домінант (від латин, dominantis
– пануючий) – особина, що займає високий рівень у ієрархії, один із вожаків групи (див. & 54, п. З).
Еволюція (від латин, evolutio
– розгортання) – процес історичної зміни видів і всієї біосфери (див. & 2, п. 2-5; & 62, п. 1-5).
Екологія (від грецьк. oikos
– оселя та logos
– слово) – наука про взаємовідносини організмів і надорганізмених систем (популяцій, угруповань, екосистем, біосфери) із середовищем (див. тему 4).
Екосистема, екологічна система (від грецьк. oikos
– оселя та systema
– об’єднання) – єдність живих організмів (угруповання) та середовища їхнього мешкання (місцеперебування), пов’язаних колообігом речовин і потоками енергії (див. & 58, п. 2).
Екстраполяція (від латин. extra
– зовні та роl
Іr
Е – приладжувати) – припущення щодо продовження певного процесу поза тими межами, у яких його можливо спостерігати (див. & 49, п. 5).
Ектодерма (від грецьк. ektos
– зовні та derma
– шкіра) – зовнішній зародковий листок (див.: & 8, п. 1; & 46, п. 1;рис. 46.1).
Ембріональний (зародковий) розвиток (від грецьк. embryon
– зародок) – ранні періоди розвитку багатоклітинного тваринного організму, що відбуваються в яйцевих оболонках або в тілі матері (див. & 46, п. 2).
Ендокринна система (від грецьк. endon
– усередині та krino
– відділюю) – система залоз внутрішньої секреції, що виділяють гормони в кров або в інші внутрішні рідини (див. & 2, п. 2; & 43, п. 2).
Ендосимбіоз (від грецьк. endon
– усередині та symbiosis
– сумісне життя) – існування одних організмів (ендосимбіонтів) в іншому (хазяїні), яке дає йому користь (див.: & З, п. 4; рис. 3.4). Наприклад, у коралових поліпах живуть ендосимбіотичні водорості (див. & 7, п. З), а в спеціальному відділі шлунка рогатої худоби – бактерії, за участю яких перетравлюється корм (див. & 33, п. 2).
Ентодерма (від грецьк. entos
– усередині та derma
– шкіра) – внутрішній зародковий листок (див.: & 8, п. 1; & 46, п. 1;рис. 46.1).
Епітелій (від грецьк. ері – над і thele
– сосок) – тканина, що вкриває тіло й вистилає його порожнини. Складається з одного чи кількох шарів клітин (див. & 3, п. 2).
Ера (від латин, аеr
А – вихідне число) – один із найбільших відрізків часу в геологічній історії Землі, певний етап її розвитку. Ери поділяються на періоди (див. & 62, п. 1).
Еукаріоти (від грецьк. еu
– повністю й karyon
– ядро) – організми, клітини яких містять сформовані ядра. Виникли з прокаріотів шляхом ендосимбіозу (див.: & 3, п. 4;рис. 3.4).
Ехолокація (від грецьк. echo
– відголосок та латин, locatio
– розміщення) – спосіб орієнтування шляхом сприйняття відбитої оточуючими предметами луни від певних звуків. Властивий кажанам, зубатим китам та ін. (див. & 30, п. 5).
Життєвий цикл – сукупність усіх стадій розвитку організму до досягнення ним зрілості й набуття здатності давати потомство.
Може бути простим (прямий розвиток) або складним, із перетворенням або чергуванням поколінь (див. & 7, п. 1).
Заказник – охоронна природна територія, утворена для охорони окремих видів або інших природних компонентів: вод, грунтів, лісів тощо. Діяльність людини тут обмежена, але повністю не заборонена (див. & 61, п. 2).
Залози – органи, що виробляють і виділяють спеціальні речовини, або статеві клітини (статеві залози). Розрізняють залози зовнішньої (шкірні, слинні, молочні й ін.) та внутрішньої (ендокринні) секреції (див. & 2, п. 2).
Запліднення – злиття чоловічої (сперматозоїд) та жіночої (яйцеклітина) гамет з утворенням зиготи, яка дає початок новому організму (див. & 6, п. 3; & 45, п. З).
Заповідник – охоронна природна територія, утворена для вивчення природних процесів. У природних заповідниках людина не втручається в ці процеси, дозволена тільки наукова діяльність. У біосферних заповідниках вивчаються зміни екосистем під упливом людини. Зміни на ділянках, де дозволені деякі види господарської діяльності, порівнюються зі змінами на заповідних ділянках (див. & 61, п. 2).
Зародкові листки – шари тіла зародка багатоклітинних тварин, з яких розвиваються різні органи й тканини. У більшості типів тварин їх три: зовнішній (ектодерма), внутрішній (ентодерма) та середній (мезодерма) (див.: & 8, п. 1; & 46, п. 1; рис. 46.1).
Зародкові оболонки – заповнені рідиною оболонки зародків у деяких безхребетних і вищих хребетних (рептилій, птахів і звірів). Відрізняються від яйцевих оболонок тим, що виникають уже під час зародкового розвитку (див.: & 23, п. 1;рис. 23.1, 28.8).
Зигота (від грецьк. zygotos
– з’єднаний) – клітина, утворена при заплідненні внаслідок злиття гамет різної статі (див. & 45, п. 1; & 46, п. 1).
Зоологія (від грецьк. zoon
– тварина та logos
– слово) – наука, що вивчає тварин, їхню різноманітність, спосіб життя, будову, життєдіяльність тощо (див. & 1 п. 1, 4, 5).
Ієрархія (від грецьк. hieros
– священний та arche
– влада) – підпорядкування в групах тварин від домінантів до підкорених особин (див. & 54, п. 3); порядок систематичних груп у систематиці (див.: & 5, п. 2; рис. 5.2, 5.3); підпорядкування рівнів будови живих систем (див. &3, п. 1).
Імпринтинг (від англ,
Imprint
– лишати відбиток) – здатність дитинчат у певний, досить короткий період, на все життя запам’ятовувати важливі для них стимули (див.: & 49, п. 2; рис. 49.4).
Інстинкт (від латин, instinctus
– спонукання) – спадково зумовлена послідовність дій, здійснюваних за певних умов. Інстинктивні дії запускаються у відповідь на певні подразники та є характерними для представників певних видів (див. & 49, п. 3; & 50, п. 1).
Капіляри (від латин, capillaris
– волосяний) – найдрібніші кровоносні судини, що пронизують органи й тканини тварин із замкненою кровоносною системою. Більшість капілярів проводять кров з артерій у вени (див. & 37, п. 2).
Класифікація {від латин, classis
– порядок і facere
– робити) – розподіл видів за ієрархічними систематичними групами (див. & 5, п. 2).
Клітина – основна одиниця будови всіх живих організмів, найпростіша жива система (див. & 3,п. З).
Колоніальні організми – організми, у яких особини, що виникли при нестатевому розмноженні, залишаються з’єднаними з материнським організмом, утворюючи колонію (див. & 6 п. 1; & 7, п. 2).
Колообіг речовин – сукупність процесів перетворення одних речовин на інші; переміщення речовин, що відбувається в екосистемах (див. & 58, п. 2).
Коменсалізм (від фр. commensal
– співтрапезник) – взаємозв’язки особин або популяцій двох різних видів, за яких одна сторона (коменсал) одержує певну вигоду (їжу, схованку, захист, переміщення), а для іншої (хазяїна) ці взаємини байдужі (див. & 60, п. 1, 4).
Конкуренція (від латин, concurrentia
– змагання, суперництво) – несприятливі для обох сторін взаємини між особинами одного виду, а також особинами або популяціями різних видів. Конкуренція може спричинятися спільним використанням якихось ресурсів (їжі, території тощо) або прямими зіткненнями особин (див. & 60, п. 1,З).
Консументи (від латин, consumo
– споживаю) – гетеротрофні організми, що споживають продуцентів та інших консументів (див. & 58, п. З).
Кооперація (протокооперація) (від грецьк. protos
– перший та латин. cooperatio
– співробітництво) – взаємовигідні відносини між популяціями (організмами, видами) в угрупованнях, за яких організми та популяції можуть існувати як спільно, так і окремо (див. & 60, п. 1, 4).
Кров – рідка сполучна тканина, що переносить різні речовини всередині тіла (див. & 37, п. 2,3).
Кровообіг – рух крові системою кровоносних судин чи порожнин (див. & 2, п. 2; & 38, п. 1-5).
Культура (від латин, culture
)
В біології: сукупність ознак у певній популяції, що передаються від особини до особини завдяки научінню (див. &49, п. 4,5; & 50, п. 4).
Культурне спадкування – передача поведінкових ознак завдяки научінню, повторенню однією особиною дій іншої (див. & 49, п. 4,5).
Ланцюг живлення – послідовність популяцій (або окремих організмів) в екосистемі, пов’язаних взаємозв’язками “їжа – споживач”, наприклад: конюшина – вівці – вовки – блохи (див.: & 58, п. 1; рис. 58.3).
Линяння – зміна зовнішніх покривів (наприклад, кутикули чи пір’я) у тварин (див.: & 10, п. 1;рис. 10.3, 53.6).
Личинка – постембріональна стадія розвитку тварини, яка відрізняється від дорослої особини. Характерна для розвитку з перетворенням (див.: & 46, п. 1,5; рис. 46.2).
Мезодерма (від грецьк. mesos
– середній і derma
– шкіра) – проміжний зародковий листок (див.: & 8, п. 1; & 46, п. 1;рис. 46.1).
Міграція (від. латин, migratio
– переселення) – закономірні переміщення тварин між різними ділянками земної поверхні або різними середовищами існування (див. & 53, п. 3, 5).
Місцеперебування – неживе середовище, у якому існує певне угруповання; абіотична (нежива) частина екосистеми (див.: & 58, п. 2; рис. 58.4).
Мотивація (від. латин, motivus
– спонукання) – стан нервової системи, що спонукає тварину задовольняти певну потребу (див. & 50, п. 2, 4).
Мутуалізм (від латин, mutuus
– взаємний) – нерозривне взаємовигідне співіснування (симбіоз) особин або популяцій різних видів в угрупованнях (див. & 60, п. 1, 4).
Національний природний парк – охоронна природна територія, утворена для спілкування людини з природою. Територія національного парку зазвичай поділяється на кілька зон. У заповідну зону туристи не допускаються, тут людина не впливає на хід природних процесів. Відвідування туристами інших зон дозволяється, але обмежено з метою збереження природних екосистем (див. &61, п. 2).
Нейрон (від грецьк. neuron
– нерв) – нервова клітина, основна одиниця нервової системи. Основна особливість – наявність відростків, завдяки яким нейрони приймають і передають нервові імпульси (див.: & 43, п. 3; рис. 3.1).
Непрямий розвиток – розвиток із перетворенням (див. & 46, п. 2).
Нервова система
– система органів, що складаються з нервової тканини. Управляє життєдіяльністю організму в його взаємодії із зовнішнім середовищем (див. & 2, п. 2; & 43, п. 1,3, 4; & 44, п. 1, 2).
Нестатеве розмноження – розмноження, за якого нова особина розвивається з клітини, що не є гаметою або зиготою, наприклад, шляхом поділу одноклітинних організмів (див. & 45, п. 1).
Обмін речовин (метаболізм) (від грецьк. metabole
– зміна) – сукупність хімічних перетворень в організмах, що забезпечують їхню життєдіяльність (див. & 2, п. 2; & 31, п. 1-5).
Онтогенез (від грецьк. ontos
– єство і genesis
– походження) – індивідуальний розвиток особини, сукупність їхніх перетворень від зародження до кінця життя (див. & 46, п. 2).
Опорно-рухова система
– система органів, що дає тілу опору та забезпечує його рухи. У багатьох організмів складається зі скелета й м’язів (див.: & 2, п. 2; && 39, 40).
Орган (від грецьк. organon
– знаряддя, інструмент) – частина організму, що має певну будову й місцерозташування та виконує певні функції (див. & 2, п. 1).
Органели (від. латин, organella
– орган + зменшув. суфікс еll
А) – постійні структури клітини, що виконують різноманітні функції. Відповідні органам багатоклітинного організму (див.: & 3, п. 1, 4; рис. 3.3,3.4).
Організм (від латин, organizo
– влаштовую) – біологічна система окремої живої істоти (див. & 2, п. 1).
Остаточний хазяїн – тварина, у якій розмножується статевим шляхом статевозрілий паразит (див. & 9, п. 1,5).
Охорона природи – діяльність людини, спрямована на збереження різноманітності життя на Землі та відновлення природних ресурсів (див. & 61, п. 1-3).
Охоронна природна територія – територія, на якій для збереження екосистем, надзвичайних природних об’єктів або видів живих організмів обмежено чи заборонено всі або деякі види людської діяльності (див. & 61, п. 2).
Пам’ятка природи – охоронна природна територія, утворена для охорони окремих надзвичайних природних об’єктів: колонії тварин, вікового дерева, водоспаду, викопних решток давніх організмів тощо. Діяльність людини тут обмежена, але повністю не заборонена (див. & 61, п. 2).
Паразитизм (від грецьк. para
– біля та sitos
– хліб; parasites
– нахлібник) – взаємовідносини організмів різних видів, за яких один (паразит) використовує іншого (хазяїна) як середовище існування та джерело живлення, завдаючи йому цим певної шкоди (див. & 9, п. 1; & 60, п. 1).
Перетворення (метаморфоз) (від грецьк. metamorphosis
– перетворення) – перебудова організму, унаслідок якого личинка перетворюється на дорослу тварину. У комах вирізняють неповне та повне перетворення (див.: & 14, п. 1; & 46, п. 1;рис. 14.2, 14.3, 46.3).
Період (геологічний) – частина історії Землі, відрізок її розвитку. Періоди об’єднуються в ери (див. & 62, п. 1).
Підвид – сукупність популяцій певного виду, що населяють певну частину видового ареалу та за деякими ознаками відрізняються від інших популяцій того ж виду (див. & 2, п. 2).
Планктон (від грецьк. planktos
– блукаючий) – сукупність організмів, які населяють товщу води та пасивно переносяться течією (див. &11, п. З; & 58, п. 1).
Плацента (від латин, placenta
– пиріг) – орган, що забезпечує зв’язок між зародком та організмом матері під час внутрішньоутробного розвитку. Характерна для деяких акул, амфібій і рептилій, а також для більшості ссавців (див.: & 28, п. 2; & 46, п. 3;рис. 28.8, 46.3).
Поведінка – дії організму, що спрямовані на зовнішнє середовище та є відповіддю на зовнішні або внутрішні подразники (див.: & 47, п. 5; тему 2).
Подразливість – здатність організму реагувати на дію чинників навколишнього або внутрішнього середовища (подразників) (див. & 42, п. 1).
Подразник – характерний сигнал, що сприймається органами чуття й може викликати відповідну поведінку (див. & 47, п. 5).
Популяція (від латин, populus
– народ) – сукупність особин одного виду, що населяють певну територію й ізольовані від інших таких сукупностей (див. & 57, п. 1-3).
Порожнина тіла – заповнений рідиною простір між стінкою тіла та внутрішніми органами в багатоклітинних тварин.
Постембріональний розвиток (від латин, post
– після та грецьк. embryon
– зародок) – період розвитку тварин після виходу з яйця або від народження до статевої зрілості (див. & 46, п. 1).
Похідні – органи, що розвиваються з якихось інших. Наприклад, луска, пір’я та волосся є похідними шкіри (див. & 32, п. 3).
Природний добір – більш висока вірогідність успішного розмноження (і виживання) організмів, ознаки яких краще відповідають їхньому способу життя та середовищу. Головна причина пристосувальної еволюції (див. & 52, п. 1).
Пристосування (адаптація) – відповідність між певного ознакою організму (що може стосуватися будови, функціонування або поведінки) та певним способом життя в певному середовищі (див. & 4, п. 1; & 59, п.2).
Продуценти (від. латин, producens
– такий, що виробляє) – автотрофні організми, що створюють органічні речовини з неорганічних (див. & 58, п. 3).
Прокаріоти (від грецьк. pro
– раніше та karion
– ядро) – організми, клітини яких не мають ядра (див. рис. 3.4).
Променева (радіальна) симетрія (від латин, radius
– промінь та грецьк. symmetria
– домірність) – пропорційність у будові тіла, за якої однакові органи або частини тіла розташовані як промені, що відходять від його центру (див. & 32, п. 1, 4).
Проміжний хазяїн – тварина, у якій паразит живе на стадії личинки та не розмножується статевим шляхом (див. & 9, п. 1, 5, 7).
Просунутий (еволюційно просунутий) – такий, який має ознаки, що виникли під час еволюції відносно недавно (див. & 4, п. 2).
Прямий розвиток – розвиток без стадії личинки й перетворення (див. & 46, п. 2).
Реактивний рух (від латин, r
Е – проти й actio
– дія) – переміщення завдяки викиданню рідини чи газу в бік, протилежний напряму руху. Властивий медузам, головоногим молюскам та ін. (див.: & 16, п. 1; рис. 40.1).
Регенерація (від латин, regeneratio
– відновлення) – відновлення організмом утрачених чи пошкоджених органів або тканин (див. & 6, п. 2; &46, п.2).’ ‘
Регуляція (від латин, regula
– норма) – підтримання чогось у потрібному стані, управління (див. & 43, п. 1).
Редуцe
Нти (від латин, reducens
– той, що повертає) – організми, що живляться мертвою органічною речовиною та руйнують її (див. &58, п. З).
Ресурси (від латин, resurgere
– поновлюватися) – екологічні чинники, що споживаються організмами та можуть при цьому вичерпуватися (див. & 59, п. 1).
Рефлe
Кс (від латин, reflexus
– відбиття) – реакція організму на стимул, здійснювана за участю нервової системи. Розрізняють рефлекси безумовні (природжені) й умовні (набуті, що розвиваються внаслідок навчання). До безумовних належать прості рефлекси (ті, що забезпечуються рефлекторною дугою (див. рис. 43.2, 49.1, 49.2) та інстинкти.
Рецептор
(від латин, r
Есіреге – отримувати) – клітина (або частина клітини), що сприймає певний подразник. Робота органів чуття, заснована на дії рецепторів (див. & 42, п. 1).
Розмноження (репродукція) (від латин, ге – повторно і produce
– виробляю) – відтворення подібних до себе організмів, яке забезпечує безперервність і спадкоємність життя (див.: & 2, п. 2; рис. 2.9; && 45, 51).
Сапротрофи (від грецьк. sapros
– гнилий і trophe
– їжа, живлення) – організми, що живляться рештками живих організмів або продуктами їхньої життєдіяльності (див. & 33, п. 1).
Сегментація (від латин, segmentum
– відрізок) – розчленування тіла деяких тварин на послідовно розташовані подібні одна до одної ділянки (див. & 8, п. 4; & 10, п. 1).
Симбіоз (від грецьк. symbiosis
– співжиття) – взаємовигідні відносини між особинами або популяціями різних видів. Див. також поняття “кооперація”, “мутуалізм”, “ендосимбіоз” (див. & 60, п. 1, 4).
Систe
Ма (від грецьк. systema
– об’єднання) – ціле, що складається зі взаємопов’язаних частин (див. & 2, п. 3).
Систe
Ма органів – сукупність органів, які спільно забезпечують виконання певних фізіологічних функцій організму (див. & 2, п. 1, 2).
Систематика (від грецьк. systematicos
– упорядкований) – розділ біології, який описує різноманітність живих організмів. Розроблює класифікацію завдяки тому, що групує види в систематичні групи (таксони) різного рівня (див. & 5, п. 1-4).
Систематична група (таксон) – група, що поєднує подібні організми. Основні рівні таксонів у зоології: види, роди, родини, ряди, класи, типи (див. рис. 5.3).
Скелет (від грецьк. skeletos
– висохлий) – сукупність твердих частин організму, що слугують для опори або захисту (див. & 2, п. 2; & 30, п. 1; &39, п. 1-3).
Статеве
Розмноження – різні форми розмноження, за яких організм розвивається з гамет (як правило, злитих у зиготу) (див. & 6, п. 3; & 45, п. 1-4).
Статевий диморфізм (від грецьк. di
– двічі та morphe
– форма) – різкі відмінності між ознаками чоловічих і жіночих особин у роздільностатевих видів (див.: & 45, п. 4;рис. 12.2).
Стимул (від латин, stimulus
– палка, якою поганяли тварин) – подразник, що запускає певну реакцію (див. & 50, п. 1, 4).
Стратегія (від грецьк. strategia
– мистецтво ведення війни) – відбиття у функціях і діях організму відносної важливості різних результатів його життєдіяльності (див. & 52, п. 2).
Тварини – царство живих організмів. Це багатоклітинні еукаріоти, гетеротрофи, які не мають щільних клітинних стінок і живляться окремими частками їжі. Більшість тварин рухливі. Існують також твариноподібні одноклітинні організми – найпростіші (див. & 1, п. 2).
Теплокровні (гомойотермні) тварини (від грецьк. homoios
– постійний і theme
– тепло) – тварини, що мають постійно високу температуру тіла, яка мало залежить від температури довкілля. Це зумовлено їхньою розвиненою здатністю до регуляції температури (див. & 26, п. 3; &28, п. 1,3; &31, п.4).
Тканина – система клітин, подібних за походженням, будовою та функціями, а також утворених ними міжклітинних структур (див. &3, п. 2).
Травлення – розщеплення та переведення у внутрішнє середовище поживних речовин. Може бути внутрішньоклітинним (у травних вакуолях клітин), порожнинним (у порожнині кишківника більшості багатоклітинних тварин) або зовнішнім (див.: & 2, п. 2; & 34).
Угруповання (біоценоз) (від грецьк. bios
– життя та koinos
– загальний) – сукупність організмів різних видів, що мешкають сумісно й утворюють певну єдність; жива частина екосистеми (див. & 58, п. 1).
Умови – це чинники, що впливають на організми, але не вичерпуються (див. & 59, п. 1).
Фауна (від латин. Fauna
– у давньоримській міфології богиня лісів, заступниця стад) – сукупність видів тварин, що мешкають на будь-якій території (див. & 33, п. 4).
Фізіологія (від грецьк. physis
– природа та logos
– слово) – 1. наука, що вивчає процеси життєдіяльності (функції) живих організмів; 2. життєві функції живого організму (або його частин), процеси, що відбуваються в ньому, та закони, що ними керують (див. & 47, п. 4).
Філогенез (від грецьк. phylon
– рід, плем’я та genesis
– розвиток) – еволюційна історія окремої групи організмів або життя загалом. Наприклад, на рис. 4.1 показано філогенез ссавців, а на рис. 62.6 – філогенез тварин загалом.
Фільтратори (від латин, filtrum
– повсть) – водні тварини, які живляться поживними частками або планктоном, проціджуючи їх за допомогою різних пристосувань. Відіграють важливу роль у природному очищенні води (див. & 6, п. 4; & 33, п. 1).
Фіна (від нім. Finna
) – личинкова стадія ціп’яків, що має вигляд міхурця (див.: & 9, п. 3,5; рис. 9.5).
Фотоперіодизм (від грецьк. photos
– світло; periodos
– колообіг) – зміни в зростанні та розвитку організмів, зумовлені змінами тривалості світлового дня (див. & 53, п. 4).
Функції організму (від латин, functio
– виконання) – робота, яку виконує організм і його окремі частини; завдання, що вони вирішують (див. & 2, п. 1,2).
Холоднокровні (пойкілотермні) тварини (від грецьк. poikilos
– мінливий і therme
– тепло) – тварини, що мають непостійну температуру тіла, яка істотно залежить від температури довкілля. Деякі з них певного мірою здатні до регуляції температури свого тіла (наприклад, пітони, що зігрівають кладку яєць) (див. & 26, п. 3; & 31, п. 4).
Червона книга України – державний документ, що містить відомості про види, яким загрожує знищення. Існують також Червоні книги інших держав і Червона книга Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) (див. &61, п. З).
Чергування поколінь – у життєвому циклі організмів закономірна зміна (чергування) поколінь, які розрізняються за способом розмноження (див.: & 7, п. 1; & 9, п. 1; & 45, п. 9;рис. 7.3, 9.2).
Чинники (фактори) екологічні (від латин. factor
– той, що робить) – окремі параметри довкілля; явища або процеси, що впливають на організми (див. & 59, п. 1).
Шкірно-м’язовий мішок – сукупність покривного епітелію й розташованих під ним різноспрямованих шарів м’язів. Характерний для війчастих червів (див. & 32, п. 2).
Ядро – відокремлена мембраною від цитоплазми частина клітини еукаріот, що містить спадкову інформацію (див.: & 1, п. 2; & 3, п. 4;рис. 3.3).
Яйцеві оболонки – захисні оболонки навколо яйця, що формуються материнським організмом (див. & 23, п. 1).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)