Філософія світ людини
Родова бівалентність людського буття: феномени чоловічого та жіночого
Чоловічість та жіночість: духовне та душевне начала
Повернемося до думки, що душа і душевність виражають метафізичну жіночість, тоді як дух і духовність – метафізичну чоловічість. Дійсно, душевність концентрує в собі риси, які ми традиційно розглядаємо як жіночі – здатність до любові, співчуття, зверненість до теперішнього, а не майбутнього, переживання самоцінності теперішнього. Тоді як дух і духовність є ознакою чоловічого начала
Тим-то набуває нового змісту парадоксальна ідея О. Вейнінгера, яку він висловив у відомому дослідженні “Стать і характер”, – ідея про те, що в кожній людині – незалежно від її фізичної статі – внутрішньо уживаються риси чоловіка та жінки. Ця ідея, яка означає для О. Вейнінгера поєднання в людині духовного (чоловічого) та матеріального (жіночого), тепер може бути інтерпретована гак, що кожний чоловік або жінка несуть у собі духовний та душевний виміри людського буття – за домінанти якогось із них.
Важливо зазначити, що К. Юнг показує наявність архетипу Аніми у внутрішньому світі чоловіка, тоді як Анімус є характерним для внутрішнього світу жінки. Мислитель упевнений у тісному зв’язку та взаємодії архетипів Аніми (жіночості – життя) і Анімуса (чоловічості – смислу) не тільки в образах міфології, але й в емпіричних, живих чоловіків і жінок.
В осягненні гармонії духовного та душевного начал людини – гармонії метафізичної чоловічості та метафізичної жіночості – можливо, криється розгадка таємниці внутрішньої самотності, яка породжена статевою бівалентністю людського роду. Ця внутрішня самотність може бути усвідомленою нами як відчуження духовного та душевного вимірів людського буття – як в одній людині, так і у стосунках між різними людьми.
Однак у чому причина відчуження духовного та душевного вимірів? Такою причиною може бути названа надмірна зацикленість на чоловічому (патріархально – прогресистському) чи жіночому (матріархально-родовому) шляхах людського буття у світі. Це зацикленість на майбутньому і минулому, яке необхідне для проектування майбутнього (патріархально – прогресистський шлях), або теперішньому, сучасному і минулому, що потрібне лише для відтворення теперішнього (матріархально-родовий шлях). Подібна зацикленість призводить до деформації та замкненості особистості, до обмеженості спілкування зі світом, що викликає фундаментальну внутрішню самотність.
Духовність без душевності може виродитись у волю до влади над світом, трансцендування будь-якою ціною. Душевність без духовності стає пустим продовженням життя, яке керується лише волею до життя. І те, й інше породжує страждання внутрішньої самотності.
Виходом із такої самотності стає процес гармонізації духовного та душевного, який повертає особистості цілісність і який ми означили вище як персоналізацію.
Персоналізація тим процесом, що дозволяє особистості увійти у дійсну, внутрішню комунікацію зі світом інших особистостей.
Проведений вище аналіз духовного та душевного вимірів людського буття дає змогу конкретніше зрозуміти внутрішню комунікацію. Внутрішня комунікація є процесом духовної та душевної комунікації людини у їхній єдності. Іншими словами, внутрішня комунікація є особистісною комунікацією. Лише така комунікація може вивести людину за межі всіх деструктивних наслідків внутрішньої самотності.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)