Духовне виробництво

Духовне виробництво – процес створення (вироблення) ідей, теорій, моралі, свідомості, знань, культури тощо, спрямованих на формування нових духовних, інтелектуальних, організаторських і фізичних якостей людини. Д. в. є діалектичною єдністю духовних продуктивних сил (наука, моральний, ідеологічний, управлінський чинники виробництва, створення політичної, наукової та технічної інформації) й специфічної системи суспільних зв’язків і відносин між людьми в процесі виробництва своєрідної продукції (наукових винаходів, творів мистецтва, духовних

цінностей, ідей, теорій, уявлень тощо). Предметом економічної науки повинно стати вивчення духовного суспільного способу виробництва в єдності духовних продуктивних сил і відповідних суспільних відносин, а також результатів духовної діяльності, їх розподілу серед членів суспільства, процесу обміну духовними продуктами, їх освоєння. Духовна діяльність – специфічна сфера суспільного поділу праці, в якій здійснюється обробка людей людьми. Продукти духовної праці можуть бути результатом продуктивної
та непродуктивної праці. Особливість сучасного виробництва – зростання в ньому ролі духовного потенціалу, духу народів і націй, національної самосвідомості, патріотизму. Д. в. в Україні, спрямоване на розбудову незалежної країни, внаслідок панування колабораціоністських кланів, занепадає. Так, з 1990 по 2003 кількість бібліотек скоротилась з 25,6 до 20,3 тис. (в т. ч. у сільській місцевості – з 18,7 до 15,3 тис.); бібліотечний фонд скоротився з 419 до 336 млн. примірників; кількість кіноустановок – з 27,2 до 4,1 тис.; кількість закладів культури клубного типу – з 25,1 до 19,6 тис.; кількість відвідувань театрів за рік – з 20,7 до 6,1 млн.; кількість відвідувань концертних організацій – з 20,9 до 4,0 млн.; кількість відвідувань музеїв – з 32,7 до 17,6 млн.. У 2003 на одну людину в Україні було видано лише 0,7 книги, тоді як у розвинених країнах світу в десятки разів більше.




Духовне виробництво