9.4. Форми занять з мови у 10-11(12) класах
Основною формою навчання в старших класах був і залишається урок, отже, йому належить провідна роль у підвищенні результативності навчання, розвитку й виховання учнів. Урок – це інструмент виховання й розвитку особистості. Якої б модифікації не зазнавала його структура, урок є стрижнем, навколо якого розташовуються інші форми навчальних занять незалежно від типу школи.
Методику проведення уроку української мови висвітлено в дослідженнях О. Біляєва, Т. Донченко, С. Карамана, І. Олійника, М. Пентилюк,
Звичайно, урок української мови в старших класах має ряд особливостей, що визначаються метою й завданнями вивчення української мови, особливостями контингенту учнів, змістом навчання, системою методів і прийомів, кількістю годин, відведених на опанування учнями українською мовою, використанням засобі навчання, а також місцем знаходження
Найбільш поширеними є уроки узагальнення й систематизації вивченого, повторення теми або розділу, хоч використовують усі інші типи, що зумовлені спрямованістю курсу мови на завершальному етапі його засвоєння – удосконалювач і основні мовні й мовленнєві уміння й навички учнів. Характер опрацьованого матеріалу, наявність у школярів опорних знань, набутих у попередніх класах визначають специфіку таких занять, які будуть ефективними й підтримуватимуть інтерес до предмета за умов використання оптимального варіанта структури уроку науково обгрунтованої організації його змісту, правильного добору методів і прийомів роботи, засобів організації пізнавальної діяльності, системи завдань вправ, що сприяють поглибленню знань учнів, удосконаленню їхніх умінь і навичок.
Психолога й лінгводидакти (О. Біляєв, Т. Донченко, І. Зимня, С. Караман, К. Плиско та ін.) в організації уроків названого типу радять головну увагу звертати на розвиток розумових здібностей учнів, що лежать в основі вмінь класифікувати мовні факти, абстрагувати й конкретизувати засвоювані поняття, систематизувати знання.
Для раціональної організації навчання, особливо в старших класах, ураховуючи обсяг навчального матеріалу, його об’єктивну складність, малу кількість годин лише традиційних уроків усіх типів часто не вистачає. Тому урок, як і вся система навчання мови, останнім часом зазнає істотних змін. Інноваційні процеси, що відбуваються сьогодні в освіті, спричиняють виникнення нових підходів до організації й проведення уроку української мови. У шкільній практиці з’являються нетрадиційні, або нестандартні уроки, що найчастіше проводяться саме в старших класах. У лінгводидактиці існують різні класифікації нетрадиційних форм навчання, що свідчить про складність питання. М. Гузик виділяє такі різновиди цих форм: урок-семінар, урок-лекція, урок-практикум, урок-залік, урок захисту творчих робіт, урок-звіт. О. Дорошенко до нетрадиційних форм навчання відносить уроки-дослідження, уроки-виставки, уроки-консультації, уроки-диспути, уроки запитань-відповідей.
В. Паламарчук, Д. Рум’янцева, О. Антипова, дослідивши проблему нестандартних форм навчання, розрізняють у ній два ряди явищ:
– поєднання різних форм навчання в певну нову сутність (урок-диспут, урок-лекція, урок-семінар, урок-екскурсія);
– власне нестандартний урок, до якого відносять інтегровані міжпредметні, театралізовані та уроки з різновіковим складом учнів.
Ю. Мальованим і співавторами виділено такі форми навчальних занять у школі: урок, навчальна лекція, семінарське заняття, диспут, навчально-практичне заняття, екскурсія, дидактична гра, колоквіум і залік, домашня навчальна робота, найголовнішою ознакою яких є “вихід за межі лише шкільних ситуацій, спроба ввести учнів у сферу соціальних, виробничих відносин, сформувати в них не лише основи знань, а й навички соціальної поведінки”.
Отже, до нетрадиційних уроків української мови належать інтегровані уроки, уроки-лекції, уроки-семінари, уроки-колоквіуми, уроки-заліки, уроки-консультації, уроки-практикуми та дидактичні ігри. Необхідність вибору нетрадиційної форми навчання зумовлена й тим, що старшокласники – це потенційні студенти, тому виправдано приділяти особливу увагу таким формам, як лекції, семінари, заліки, практикуми, оскільки в цих формах будуть відбуватися заняття у вищих закладах освіти.
Розглянемо особливості проведення нетрадиційних уроків у старших класах.
Урок-лекція – форма навчання, що будується на основі інформаційно-монологічного методу й передбачає систематичний, довготривалий виклад навчального матеріалу вчителем, продуманий і підготовлений заздалегідь, із застосуванням способів і прийомів пізнавальної діяльності учнів.
На відміну від традиційного уроку, лекція забезпечує більш прискорений темп навчання, формування у старшокласників уміння самостійно й критично мислити, виробляє в них навички самоосвіти. Таким чином, лекційна форма навчання готує учнів до напруженої розумової діяльності, що чекає на них у майбутньому.
Активність лекцій як форм навчання забезпечує їх висока цілеспрямованість, підвищена інформативність, пошуковий характер і новизна матеріалу, що подається, індивідуальний стиль подачі матеріалу, спілкування з класом, емоційність викладу.
Під високою цілеспрямованістю лекцій розуміють більш раціональне використання навчального часу, коли все підпорядковане одній меті – донести до учнів основні ідеї лекційного матеріалу, обсяг якого значно більший, ніж на традиційному уроці. Цілеспрямованості лекцій сприяє їх більш логічна структура на відміну від структурного змісту підручника, що відзначається фрагментарною подачею матеріалу.
Пошуковий характер лекційного викладу реалізується різними шляхами: використанням логічних прийомів мислення (аналізу, порівняння, абстрагування, узагальнення, розкриттям між – і внутрішньо-предметних зв’язків, створенням проблемних ситуацій).
Так, на дошці може бути записано не лише тему, а й план. Учителі повідомляють учням, що в лекції буде певна кількість частин і позначають ці частини цифрами на дошці. Учні в ході лекції повинні дати назву кожній частині. У кінці уроку вони зачитують свої варіанти.
Крім того, до лекції включаються елементи бесіди. Цей прийом також активізує увагу й мислительну діяльність учнів, допомагає їм краще зрозуміти основні положення лекції. Наприклад, під час оглядової лекції “Складні речення” учні відповідають на питання: У чому відмінність складнопідрядного речення від складносурядного? Що в них спільного? Чим вони відрізняються від безсполучникових речень? Сфера вживання складних речень. Стилістичні особливості сполучникових і безсполучникових складних речень.
Особливої уваги заслуговують питання проблемного типу, що спрямовують мислительну діяльність учнів, спонукають їх до дискусії.
Лекційним способом може подаватися матеріал, не вміщений до чинних підручників, наприклад, з риторики, стилістики, відомості про усне й писемне мовлення тощо. Лекції часто використовуються в класах із поглибленим вивченням української мови з метою подання учням складної лінгвістичної інформації.
Важливу роль у забезпеченні ефективності лекції відіграє ораторська майстерність учителя. Мистецтво красномовства в усі часи було одним із наймогутніших засобів впливу на слухача, формування його світогляду, а отже, і особистості загалом “Важливо, – пише А. Капська, – щоб учитель володів усним літературним мовленням – виразним, логічно-чітким, емоційно-образним, хорошою дикцією, гнучким, рухливим голосом широкого діапазону”.
Лекції найчастіше використовуються на вступних уроках (вступні); рідше – як завершення вивчення великого розділу (оглядові).
Таким чином, можна виділити такі функції шкільної лекції:
Інформаційна, що полягає в передачі учням методично адаптованих відомостей з української мови.
Розвивальна, оскільки лекція розвиває інтерес старшокласників до предмета, їхні мислительні здібності, аудіативні уміння, увагу.
Мотиваційна, що реалізується у процесі формування в учнів пізнавальних потреб, переконання в значущості матеріалу, що вивчається.
Виховна, що полягає у здійсненні виховного впливу на учнів через слово вчителя.
Організаційно-орієнтаційна, у зв’язку з тим, що під час лекції вчитель надає поради щодо організації роботи учнів, орієнтує їх у бібліографічних джерелах.
Зважаючи на те що під час лекцій учні отримують знання в готовому вигляді, вони не набувають умінь самостійно працювати з літературними джерелами, науково-популярною, довідковою літературою. Це зумовило введення в навчальний процес уроку-семінару – форми навчання, що передбачає самостійне здобуття знань учнями з використанням різноманітніших джерел і наступним колективним обговоренням у класі наслідків цієї роботи. На відміну від інших форм навчання семінар надає учням змогу перевірити, уточнити, систематизувати свої знання, навчитися точно й аргументовано висловлювати власні думки, аналізувати, дискутувати.
Семінари сприяють вихованню в учнів критичного мислення, інтересу до знань, намагання самостійно набувати й поглиблювати їх, уміння працювати з довідковою та додатковою літературою, висловлювати власне судження про прочитане.
Практикою доведено: засобом логічної та психологічної організації навчальної діяльності учнів є навчальна проблема, що повинна спонукати їх розмірковувати, робити висновки, зіставлення, а також зароджувати допитливість, інтерес.
Учителі завчасно визначають тему, мету, завдання семінару, планують його проведення, формулюють проблему й додаткові питання з теми, розподіляють завдання між учнями, добирають необхідну літературу, проводять індивідуальні консультації тощо.
Учні, одержавши завдання, самостійно вивчають програмовий матеріал. Результати самостійної роботи оформляють у вигляді плану або тез виступів, конспекту основних джерел, реферату чи доповіді. Учитель розпочинає семінар вступним словом, у якому нагадує завдання, порядок проведення, дає рекомендації тощо. Далі в класі обговорюються питання семінару. На семінарі можуть обговорюватися основні положення прочитаної вчителем-словесником лекції. У межах семінарського заняття можливе обговорення творчих робіт старшокласників.
Так, урок-семінар на тему “Мова як засіб спілкування” (10 клас) повинен містити інформацію про не вербальні засоби. Мета полягає в тому, щоб дати учням уявлення про не вербальні засоби комунікації, їх роль у житті людини; за допомогою різноманітних ситуацій переконати учнів у тому, що не вербальні засоби спілкування дозволяють точніше передати зміст висловлювання; формувати в учнів навички не вербального спілкування.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)