Урок 11. КОБЗАР – НЕВМИРУЩИЙ НАРОДНИЙ СПІВЕЦЬ
Вступ
На минулому уроці ми познайомилися з жанром української пісенної творчості, який характерний тільки українському народові.
Це – думи. Вони оспівують ратні подвиги українського народу, проповідують суспільну та сімейну мораль. Думи відрізняються від пісень імпровізаційно-речитативним оповідним характером мелодики.
Виконавцями дум були кобзарі, бандуристи, лірники.
Розповідь про кобзарів на Запорізькій Січі
На Запорізькій Січі існувало кілька шкіл,
Якось у лютій битві між козаками та яничарами ніхто не міг здобути перемогу. Тоді гетьман дав наказ кобзарській сотні підтримати вояків.
Як заграли кобзарі “Метелицю”, з гиком, свистом під градом стріл і куль, так неначе хто підмінив смертельно втомлених козаків. Де й сили взялися для атаки! Турки не витримали навального удару і в паніці кинулися навтьоки.
Кобзарі ніколи не корилися ворогам. За правду, яку вони розповідали, за підтримку
У кожній бандурі – коштовна перлина:
Душа кобзаря – співця України.
Бо пісня про волю навік зостанеться,
Із серця у серце вогнем переллється.
А струни бандури сумують і плачуть.
В них наше минуле озветься неначе.
І ділиться болем, і душу лікує.
Хто серцем багатий, той спів цей почує.
Відомими кобзарями, що уславили свої імена відданим служінням музі та народу, були Остап Вересай, Гнат Гончаренко, Федір Кушнерик, Іван Кравченко-Крюковський, Євген Адамцевич.
Пізніше, коли Січ було зруйновано, саме кобзарі повертали сучасників до минулого, нагадуючи, хто вони, чиї діти, ким закуті у ланцюги кріпацтва.
Тарас Шевченко назвав книгу своїх віршів “Кобзар” і утвердив цим невмирущість народних співців.
Образ кобзаря у вірші Т. Шевченка “Перебендя” та в образотворчому мистецтві
Послухайте уривок із вірша Тараса Шевченка і поміркуйте, чия доля описана в ньому.
Перебендя старий, сліпий, –
Хто його не знає?
Він усюди вештаєшся
Та на кобзі грає.
А хто грає, того знають
І дякують люди:
Він їм тугу розганяє,
Хоть сам світом нудить.
Попідтинню сіромаха
І днює й ночує;
Нема йому в світі хати;
Недоля жартує
Над старою головою,
А йому байдуже;
Сяде собі, заспіває:
“Ой не шуми, луже!”
Заспіває та й згадає,
Що він сиротина,
Пожуриться, посумує,
Сидячи під тином.
Отакий-то перебендя,
Старий та химерний!..
Заспіває, засміється,
А на сльози зверне…
У вірші розповідається про долю старого кобзаря – перебенді, про його мандрівне життя, сповнене труднощів і випробувань.
Коли ви слухали вірш і розглядали репродукції картин, то напевне звернули увагу на те, що образ кобзаря створювали і поети, і художники.
Репродукції картин доповнили вірш Тараса Шевченка, хоч і написані вони різними авторами та в різний час.
Слухання. “Дума про козака Голоту”
Підсумки уроку
Сьогодні ми побачили, як життєві образи невмирущих народних співців (кобзарів) втілені в літературі та образотворчому мистецтві.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)