Критерії економічного прогресу

Критерії економічного прогресу – найважливіші сутнісні та якісні показники й зрушення в еволюції економічної системи, які сприяють розвиткові потреб, інтересів і цілей людини, усіх її сутнісних сил. До сутнісних зрушень в економічній системі сучасного капіталізму відносять виникнення народних підприємств, елементи перерозподілу національного доходу в інтересах найбідніших верств населення, впровадження елементів національного економічного планування економіки та ін. До якісних – перетворення в інших елементах економічної власності,

організаційно-економічних відносинах і господарському механізмі. Революційними зрушеннями у межах технологічного способу виробництва є перехід від машинного до автоматизованого виробництва, виникнення в системі продуктивних сил нових елементів – науки, інформації, переходу від переважно особливого типу суспільного поділу праці до одиничного та ін.; якісні перетворення у відносинах економічної власності – передусім виникнення акціонерної власності, фінансового капіталу, власності ТНК, інтегрованої капіталістичної власності та ін.; в організаційно-економічних відносинах – деяке залучення найманих працівників до управління виробництвом (але не власністю), контролю за якістю продукції, широке впровадження маркетингових досліджень тощо; у господарському механізмі – перехід від переважно ринкових важелів саморегулювання економіки до свідомого і цілеспрямованого державного регулювання макроеконо – мічних процесів. Залежно від цього відбувається перехід від одного суспільного устрою до іншого, однієї стадії, фази, ступеня – до інших. Залежно від структури всієї системи продуктивних сил відбувається конкретизація найвищого, узагальнювального, критерію, тому розрізняють такі К. е. п.: рівень розвитку робочої сили, засобів і предметів праці, науки, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, інформації. Так, рівень розвитку робочої сили визначається її загальноосвітньою та професійною підготовкою, ступенем розвитку розумових здібностей, рис людини-працівника тощо. З урахуванням другої сторони суспільного способу виробництва визначають основний, або вищий критерій загалом, виходячи, по-перше, зі структури системи продуктивних сил, зокрема головного її елемента; по – друге, враховуючи вимоги основного економічного закону як найбільш глибинної суті системи відносин економічної власності. Оскільки головна продуктивна сила – це робоча сила, працівник, а людина водночас є і продуктивною силою, і носієм, суб’єктом економічної власності, то головний критерій суспільного способу виробництва – розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. Щодо цього відмінність між різними способами виробництва полягає в тому, що в одних економічний прогрес підпорядковується переважно розвитку лише певного класу (навіть окремої верстви, прошарку останнього), а в інших – розвитку більшості населення. Ця мета реалізується в дії основного економічного закону. Сутність людини – вся сукупність суспільних відносин, у їх діалектичній взаємодії з природною стороною. Тому її розвиток – головний критерій і всього суспільного прогресу. Особа повинна розвинути свої сутнісні сили, здібності не лише в економічній системі, а й у сфері соціальних, політичних, національних, культурних відносин. Ці сфери – важливий фактор і джерела економічного зростання, носії економічного потенціалу. Рівень розвитку сучасних продуктивних сил виражається також у ступені розвитку техніко-економічних відносин, концентрованим вираженням яких є розвиток суспільного характеру виробництва, усуспільнення виробництва і праці. Фактори, які належать до продуктивних сил, групують залежно від технічної оснащеності праці, розвитку науково-технічного прогресу, глибини спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступеня розвитку сутнісних сил людини, її здібностей тощо. Тому зростання продуктивності праці є лише іншим вираженням економії часу, яку Маркс називав першим економічним законом, що відображає найбільш загальну основу та внутрішню логіку економічного прогресу, джерела й спосіб підвищення ефективності виробництва. Його змістом є економія живої та уречевленої праці. Досягнення вищої продуктивності праці, а отже, й більшої економії часу в межах суспільного способу виробництва означає його остаточну перемогу над попереднім ладом, тобто в межах розвиненішого способу виробництва створено кращі стимули до праці, адекватнішою є суспільна форма розвитку продуктивних сил, яка найбільше відповідає закону економії часу. Внаслідок дії закону економії часу, підвищення продуктивності праці зростає додатковий продукт, що створює умови для розширеного відтворення речових і особистісних факторів виробництва, для збільшення вільного часу, розвитку культури, мистецтва, для прогресу не лише економічного, а й соціального, вдосконалення всієї системи суспільних відносин. Тому зростання додаткового продукту – важливий К. е. п., який конкретизує його попередні критерії. В певній соціально-економічній формації вони набувають суспільних форм вияву. Так, зростання додаткового продукту за капіталізму виявляється у зростанні додаткової вартості (її форми й маси). Критерії техніко-економічного прогресу перебувають у суперечності з критеріями соціально-економічного, а також суспільного прогресу (відтворення відносин економічної власності, ступінь економічної свободи безпосередніх виробників, самостійність підприємств, участь в управлінні тих, хто створює матеріальні та нематеріальні блага, частка безпосередніх виробників у національному доході, національному багатстві країни, розвиток розумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів та ін.). До критеріїв соціального прогресу, які відображають розвиток всієї системи суспільних відносин, належать ступінь соціальної, політичної, юридичної свободи безпосередніх виробників, їх можливості впливати на ідеологію, національні відносини, користування багатствами культури, надбаннями мистецтва тощо. Впродовж розвитку людського суспільства суперечність між критеріями техніко-економічного і соціально-економічного прогресу неодноразово набувала антагоністичних форм. Так, техніко-економічний прогрес, зростання продуктивності праці, досягнуті на стадії домонополістичного капіталізму за рахунок вузької, однобічної спеціалізації найманих робітників (період мануфактури і машинного виробництва), увійшли в антагонізм з такими критеріями соціально-економічного прогресу, як необхідність всебічного розвитку людини, її творчих здібностей, надто низька частка найманої праці у створеному нею національному доході тощо. На сучасному етапі НТР особливо актуальною є проблема гуманізації техніко-економічного прогресу, органічного поєднання економічної та соціальної ефективності, відновлення, збереження і примноження загальнолюдських цінностей. Господарський механізм повинен забезпечити ефективну взаємодію всіх елементів економічної системи в усіх сферах суспільного відтворення, а також усіх компонентів продуктивних сил, техніко-економічних відносин і економічної власності. З урахуванням основного К. е. п. всі функції господарського механізму мають спрямовуватися на розвиток сутнісних сил людини (людини-працівника і людини-власника), її фізичних, розумових, організаторських, творчих здібностей тощо. Лише за таких умов можливий поступальний, прогресивний розвиток самого господарського механізму.