Політологічний словник
Лібералізм (від лат. liberalis – вільний) – політична ідеологія, яка базується на вимогах забезпечення свободи особистості, громадянських та політичних прав індивіда, дотримання принципів парламентаризму, вільного підприємництва та обмеження сфери діяльності держави.
Термін “Л.” увійшов до широкого вжитку в 30 – 40 роках XIX ст., коли в ряді країн Західної Європи з’явилися політичні партії “лібералів”. Однак світоглядними коренями Л. є римське право, ідеї автономії та самоцінності особистості,
Ринкова економіка сприяла формуванню середнього стану (купців, підприємців, управлінців, інтелігенції) з різночинців, тобто не дворян; інституцій соціального спрямування і різної політичної орієнтації, незалежних від держави. Внаслідок тривалої еволюції названих чинників сформувалися цінності сучасного Л. як системи соціально-економічних та політичних поглядів, яка захищає свободи та права особи, приватну власність, демократію, громадянське суспільство, договірний характер державної влади, вільну конкуренцію тощо. Л. виходить з положення, що світ підпорядковується законам, які нам не підвладні. Тому природним принципом поведінки людини повинні бути здоровий глузд, адаптація до обставин і вимог суспільства. Л. від самого початку не був тотожним егоїзму, аморальності, відходу від участі у виконанні суспільних завдань. Він звертався до високоморальної особи, яка діє виважено, поєднує свої інтереси з інтересами соціального цілого й несе за нього відповідальність. Основу політичної програми Л., яка найбільш концентровано виражена у вченнях Дж. Локка, Ш. Монтеск’є, І. Канта, Г. Гегеля, Т. Джефферсона, А. Сміта, становлять спосіб дій, який грунтується на особистій ініціативі й свободі вибору, готовність до сприйняття нових ідей і водночас заперечення диктату ідеологій, політики, влади. Такий “спонтанний порядок”, на думку деяких вчених (П. Сорман), спроможний забезпечити саморегулювання суспільного організму краще за будь-які плани. Елементами спонтанного порядку є окремі господарства як індивідів, так і організацій, якими керують свідомо. Розвиток приватного права полягає значною мірою у наданні можливості для створення добровільних асоціацій, які не мають примусової влади. Важливий постулат Л. – встановлення балансу між сферами суспільних та особистих інтересів. Вважається, що Л. – це не ідеологічна догма, а “проект суспільства”, який може бути адаптований до місцевих історичних, національних і культурних умов.
У ХІХ – ХХ ст. ідеї Л. розвивалися у філософській, соціологічній та політичній думці Б. Констана, І. Бентама, Г. Спенсера, Дж. Ст. Мілля, К. Поппера, Ф. Хайєката ін. Згідно з ліберальним ідеалом, мета створення держави – збереження і захист природних прав людини, відносини між окремою людиною і державою повинні мати договірний характер, а верховенство закону є інструментом соціального контролю. У суспільстві віддається пріоритет громадянським свободам над політичними, юридичними та моральними нормами. Вплив держави конституційно обмежений, вона не повинна втручатися в економічне життя суспільства. Для політичного стилю Л. властиві прагматизм, меркантилізм, раціоналізм. Спосіб політичних відносин – пошуки і досягнення консенсусу; засоби поліпшення суспільних умов – реформування, філантропія, добродійність.
У XX ст. поряд з традиційним Л. сформувалися течії, які намагалися поєднати його основні цінності то з більш “державницькими” уявленнями, то з більш соціально-орієнтованими ідеями, а то і з прямо протилежними поглядами, що повністю заперечували соціальну спрямованість діяльності держави. У другій половині XX ст. розвиток Л. спричинився до появи його “етатистського” різновиду – неолібералізму – з характерним для нього посиленням державно-монополістичного регулювання економіки, інституціоналізацією нових форм державного втручання в суспільне життя.
Більшість партій – прихильників Л. – об’єднані в Ліберальний Інтернаціонал, створений у 1947 р. Партіями – засновниками прийнято “Маніфест лібералів”. У Європарламенті ці партії (понад 30) мають п’яту за кількістю фракцію.
Мигул І. Політичні ідеології: порівняльний аналіз. – К., 1997; Бова А. Лібералізм і консерватизм як основні політичні ідеології посттоталітарного суспільства // Молода нація. – 1997. – № 6.
О. Бабкіна
(2 votes, average: 4,50 out of 5)