Політологічний словник
Національно-культурна автономія – форма самоорганізації етнічних груп для збереження та розвитку їх самобутньої культури і забезпечення відповідних прав. На відміну від національно-територіальної Н.-к. а. встановлюється не на певній території компактного проживання етнічної групи, а як екстериторіальна форма, пов’язана з дисперсним розселенням етнічного масиву.
Національно-культурна автономія реалізується через такі організаційні форми, як етнокультурні товариства, центри, земляцтва, громадські ради
В Україні у 20-х – на початку 30-х років у рамках здійснення політики “українізації” було створено 8 російських національних районів, 7 німецьких, по 3 – грецьких, болгарських, єврейських та 1 польський, до складу яких входило понад 300 національних сільських рад. Функціонувало 3579 національних шкіл, що охоплювали 400 тис. учнів різних національностей, з них 1539 російських шкіл, 786 єврейських, 628 німецьких, 381 польська, 121 молдавська, 73 болгарських, 16 грецьких, 15 чеських, 10 вірменських, 8 татарських і 2 ассирійські школи. Існувало 4 єврейські педагогічні технікуми, 2 російські, 2 німецькі, польський та болгарський. Діяли Одеський німецький, Миколаївський російський та Київський польський педагогічні інститути.
У демократичних поліетнічних державах Н.-к. а. дістає легітимність і законодавче закріплення. Так, у РФ прийнято закон “Про національно-культурну автономію” (1996). Питання реалізації Н.-к. а. в Україні регулюються Конституцією України, Законом України “Про національні меншини в Україні” (1992). У ст. 6 цього закону закріплено положення про те, що “держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Пам’ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом”. В Україні діє понад 450 громадських об’єднань етнокультурного характеру.
Етнічний довідник. – К., 1996; Етнічні меншини в Східній і Центральній Європі. – К., 1994; Українська нація і етнічні меншини: перспективи інтеграції в громадянське суспільство та майбутнє Східної Європи. – К., 1994; Етнонаціональний розвиток України: терміни, визначення, персоналії. – К., 1993; Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996; Національні меншини України: Інф. довід. – К., 1995.
І. Кресіна
(1 votes, average: 5,00 out of 5)