ТЕМА VI ПРОБЛЕМА ЗБАЛАНСОВАНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
§ 13. Найважливіші баланси у сфері природокористування.
Збалансованість між біологічною продуктивністю і споживанням біопродукції
Категорія “збалансований розвиток”. Найважливіші баланси у сфері природокористування. Збалансоване природокористування – така система діяльності, яка дає змогу забезпечити використання природних ресурсів і умов у найбільш ефективному режимі їх відтворення з урахуванням перспективи. Об’єктом природокористування є комплекс взаємовідносин
Категорія “збалансований розвиток” налічує не одне десятиліття. Дослідженню проблеми збалансованості присвячені праці А. Н.Алімова, Ф. Д. Заставного, І. О. Горленко, Л. Г. Руденка, Г. Б. Балабанова та ін. Однак за останнє десятиліття поняття “збалансований розвиток” зазнало істотних змін у зв’язку з появою концепції сталого розвитку. Ці зміни розширюють
Баланс завжди передбачає існування певних пропорцій. Так, за досягнення збалансованого розвитку території необхідно обгрунтувати певні пропорції розвитку економіки, соціальної і екологічної сфер. Тільки збалансований розвиток території може вважатися прогресивним.
Збалансованість між біологічною продуктивністю і споживанням біопродукції. Одним з найважливіших балансів у сфері природокористування є досягнення збалансованості між біологічною продуктивністю природних систем певної території і споживанням біопродукції. Існують певні нормативні межі споживання людьми і господарським комплексом продукції геосистем, ігнорування яких може призвести до деградації природних компонентів і геосистем загалом. На прикладі геосистем України проаналізуємо ступінь збалансованості процесів біопродуктивності і біоспоживання.
Величина первинної біопродукції, яку забезпечують угруповання живих організмів, територіально відрізняється. Середня її величина становить близько 9 т/га рік. Мінімальну первинну біопродукцію дають степові угруповання (б т/га рік) й агроценози (6,5 т/га рік), а максимальну – широколисті ліси (12 т/га рік). Знаючи площі поширення цих угруповань і їхню біологічну продуктивність, визначимо загальну біопродукцію геосистем України. Так, на одного мешканця України припадає 10,6 т/рік первинної біопродукції, з яких без будь-яких екологічних наслідків можна споживати 3,18 т/рік, або 30 %.
Під дорогами і населеними пунктами, промисловими об’єктами в Україні перебуває 2476,6 тис. га, під сільськогосподарськими угіддями – 42 868,7 тис. га. З цих територій люди використовують практично всю первинну біопродукцію. А це в середньому 0,96 га на одного мешканця.
Зважаючи на те, що середня величина первинної біопродукції в Україні становить 9 т/га рік, можна визначити її річне споживання однією людиною: 9 т/га х 0,96 га = 8,64 т/рік. Отже, споживання первинної біопродукції багаторазово перевищує допустиму норму 3,18 т/рік. Перевищення досягає 2,7 раза. Тобто з геосистем забирається надмірна кількість біомаси, а це порушує їхню здатність до саморегуляції, сприяє розвитку техногенного спустелення, призводить до деградації грунтів тощо.
Якщо процеси біопродуктивності і біоспоживання нанести на карту, то спостерігаються такі особливості. Істотному дисбалансу піддані рівнинні вододільні території, що охоплюють найбільші площі на межиріччях. У прируслових частинах річкових долин, у горбогірних заліснених територіях спостерігається відносна збалансованість біопродуктивності і біоспоживання. Ці процеси найбільш притаманні сільськогосподарськи освоєним областям лісостепової і степової зон України.
Щоб вирішити проблему дисбалансу біопродуктивності і біоспоживання, потрібно докоріно змінювати структуру земельного фонду, скорочуючи орні землі, вилучаючи з їхнього складу малопродуктивні і деградовані землі і переводячи їх під заліснення і залуження.
Примітка: ТК – це показник біологічної ефективності клімату у вигляді результату від множення суми температур за період із середніми добовими температурами вище 10 градусів на річний коефіцієнт зволоження; Б – величина чистої первинної продукції фітомаси; Е – затрати тепла на евапотранспірацію; MN – річне використання зольних елементів рослинністю.
ВИСНОВКИ
Проблема збалансованого природокористування на території України пов’язана з розбалансованою структурою землекористування. Її вирішення лежить у площині докорінної зміни стратегії розвитку природокористування, структури земельного фонду. Докорінна зміна структури природокористування проводитиметься в рамках провідних національних і регіональних програм, що визначають стратегію розвитку України і її регіонів. Серед них: програма сталого (узгодженого) розвитку території, розроблена на основі Міжнародної стратегії сталого розвитку (Ріо, 1992);
Програми формування регіональних екологічних мереж як складові загальнодержавної програми формування національної екомережі України (Київ, 2000); програма реструктуризації господарства, пріоритетного розвитку галузей у відповідності до природно-ресурсних можливостей території тощо.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)