БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК У БАНКАХ
ТЕМА 6
ОБЛІК ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ
5. Облік експортно-імпортних операцій клієнтів
Система безготівкових розрахунків уособлює сукупність принципів організації розрахунків, вимог до них, форм і способів розрахунків.
Порядок проведення та обліку платежів за експортно-імпортними контрактами викладено в інструкції НБУ № 139 від 16.06.1994 р. “Порядок проведення розрахунків за експортно-імпортними операціями за умови відстрочки платежів, або постачань”. У безготівкових
Наступний принцип організації безготівкових розрахунків свідчить про те, що платежі здійснюються, як правило, після відвантаження продукції, виконання робіт чи послуг. Отже, це не виключає авансових платежів та передплати, які допускаються за згодою платника та отримання коштів.
Платежі здійснюються за наявності коштів на рахунка платника чи його
Подальше розширення самостійності підприємств щодо витрачання зароблених коштів сприятиме скасуванню будь-якої черговості платежів та вивільненню банків від контролю за ними. Усі розрахунки повинні здійснюватись згідно з розпорядженням підприємства-власника рахунка.
Одним з принципів безготівкових розрахунків є згода платника на списання коштів з його рахунка. Згода дається платником шляхом виписки платіжних документів, або акцепту документів, виписаних отримувачем коштів. В окремих випадках розрахункові документи за товари та послуги сплачуються без згоди (акцепту) платника, що врівноважує стосунки з отримувачем коштів. При цьому визнається необгрунтованою наявність визначеної сфери списання коштів у безакцептному порядку.
Інше положення стосується стягнення податків та інших обов’язкових платежів у бюджет. Державні податкові адміністрації подають до беззаперечного стягнення, забезпечуючи тим самим загальнодержавні інтереси. Беззаперечне списання коштів з розрахункових рахунків виконується також на підставі виконавчих документів, які видані судами.
Крім того, законодавством можуть бути передбачені випадки беззаперечного списання коштів з рахунків, наприклад, деяких штрафів за розпорядженням стягувачів.
Вимоги до безготівкових розрахунків. Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати певним вимогам, а саме: сприяти нормальному обігу коштів, забезпечувати безперебійну реалізацію продукції. Це зумовлено тим, що завершальним етапом виробничо-збуткової діяльності підприємства, невід’ємною умовою здійснення повного господарського розрахунку та самофінансування є оплата споживачем продукції (робіт, послуг) згідно з вимогами угоди. У процесі безготівкових розрахунків відбувається визнання покупцем користі продукції, рівня затрат на її виробництво, додатковий продукт, перетворюючись на чистий прибуток.
Одна з умов, що висувається до безготівкових розрахунків, є їхня своєчасність. Підприємство-покупець повинно своєчасно сплатити поставлену йому, згідно з угодою, продукцію (роботи, послуги). Платоспроможність платника пов’язана з результатами його господарсько-фінансової діяльності, отриманням відповідного прибутку. Важливим засобом забезпечення своєчасності розрахунків є банківський кредит. Він дозволяє підприємствам подолати тимчасові фінансові труднощі. Своєчасність розрахунків запобігає відволіканню коштів підприємств у прострочену дебіторську заборгованість. Безготівкові розрахунки повинні бути організовані таким чином, щоб існував мінімальний розрив у часі між отриманням продукції покупцем та її сплати. Чим більший цей інтервал, тим довше покупець користується коштами, які йому не належать. Таким чином, у постачальника зростає потреба в кредиті.
Платники несуть відповідальність за здійснення платежів у визначені терміни; за затримку в розрахунках вони сплачують штраф за кожний день прострочки платежу у відсотках. У більшості випадків ця сума значно менша, ніж підприємство платить банкам за кредит. Тому нерідко підприємства йдуть на менші витрати, вносячи штраф за прострочку платежів. У результаті опиняються у скрутному фінансовому стані постачальники; виникає ланцюг неплатежів. Існуюча прострочена дебіторська заборгованість за своєю суттю є нелегальним комерційним кредитом.
Необхідність контролю за безготівковими розрахунками зумовлена для кожної сторони різними факторами. Для постачальника це своєчасне отримання грошового еквівалента виробленої у відповідності з угодою та відвантаженої продукції, для покупця – виконання постачальником умов угоди.
Державні податкові адміністрації контролюють своєчасність та повноту платежів у бюджет, банки – повернення кредитів. Банківські органи не мають права визначати і контролювати напрямки використання грошових коштів клієнта, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Одночасно банки самі несуть матеріальну відповідальність перед клієнтами. Якщо, наприклад, банк зарахує кошти на рахунок пізніше наступного дня після отримання платіжного документа, то він сплатить власникові рахунка штраф за кожен прострочений день. Такий самий штраф передбачений за затримку списання банком коштів з рахунка платника за його вказівкою, а також якщо списання або зарахування було здійснено неправильно.
Банки можуть визнати неплатоспроможним позичальника, який не виконує зобов’язання щодо своєчасного повернення кредиту або за іншими рахунками. Про це основний постачальник товаро-матеріальних цінностей повідомляє вищестоящому органу господарського управління (при наявності такого) і виконавчому комітету Ради народних депутатів, де зареєстроване підприємство.
Розрахунок між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні та іноземними суб’єктами господарської діяльності за експортно-імпортними операціями в межах торговельного обігу в іноземній валюті здійснюється у безготівковій формі через уповноважені банки (банки, що мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій).
Існують такі форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності:
1. Банківський переказ – це доручення клієнта банку перерахувати грошові кошти на користь іншої особи. У міжнародних розрахунках банк здійснює переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, де отримуються кошти. У зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:
– боргових зобов’язань за раніше одержаними кредитами, авансових платежах;
– рекламацій за поставку неякісної продукції;
– авансових платежів;
– розрахунків нетоварного характеру.
Схема розрахунків шляхом банківських переказів мало чим відрізняється від розрахунків платіжними дорученнями у внутрішньогосподарському обороті. Платіжне доручення – це наказ банку, що адресується своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми грошей бенефіціару (тобто переказоодержувачеві), пред’явнику чека або інших платіжних документів. Платіжне доручення дається банком на підставі вказівок відправника переказу – клієнта банку. Останній інструктує банк про умови виплати бенефіціару суми переказу. Існує певна, прийнята в міжнародній практиці, форма платіжного доручення. Кожне платіжне доручення повинно містити такі дані:
– найменування платника;
– найменування і номер рахунка бенефіціара (одержувача);
– банк бенефіціара;
– сума і валюта платежу;
– призначення платежу (на підставі яких документів і за що здійснюється оплата).
Відповідно з “Правилами здійснення операцій з іноземною валютою на території України”, валютна виручка об’єктів господарської діяльності – резидентів, тобто сума валютних надходжень від продажу товару і послуг за іноземну валюту (у тому числі й валюту країн колишнього СРСР), незалежно від джерел їхнього утворення, підлягає обов’язковому і повному зарахуванню сум на спеціальні розподільчі рахунки (балансовий рахунок № 2603 “Розподільчий рахунок у ВКВ і НКВ резидента України”). Вони відкриваються і ведуться в розрізі клієнтів та за видами валют. Після зарахування суми валюти, що надійшла на спеціальний розподільчий рахунок, банк не пізніше наступного дня повідомляє про це власникові рахунка. Якщо клієнт протягом п’яти банківських днів з моменту зарахування суми валютних коштів на розподільчий рахунок не подав у банк доручення на їх перерахування на розрахунковий валютний рахунок, то на шостий день банк самостійно перераховує ці кошти на рахунок резидента.
Уповноважений банк самостійно протягом трьох банківських днів здійснює продаж тих валютних надходжень на адресу резидента, що, згідно з нормативними документами НБУ, підлягають продажу в повному обсязі на міжбанківському валютному ринку України, а саме:
– валюти, отриманої резидентом на території України без індивідуальної ліцензії НБУ згідно з “Тимчасовим порядком використання готівкової ВКВ як засобу платежу на території України” № 13-135/1556-5528 від 18.09.1996 р.;
– валюти, отриманої резидентом при здійсненні розрахунку з використанням пластикових карток міжнародних платіжних систем;
– валюти, купленої на міжбанківському валютному ринку України для виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентом, у випадку їхнього повернення від нерезидента.
Гривні, отримані від продажу валюти, повинні бути зараховані на розрахунковий рахунок клієнта протягом двох робочих днів з моменту зарахування визначених сум на баланс банку.
Облік операцій при використанні документарного акредитива. Надійною формою платіжної гарантії для експортера є документарний акредитив. Більша частина зовнішньої торгівлі з року в рік здійснюється за допомогою цього випробуваного інструмента. Останнім часом значно зросла зацікавленість у акредитивах і в нашій країні.
Експортер пересилає імпортеру документи, передбачені контрактом. Імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати кошти на рахунок експортера (постачальника). Розрахунки банківським переказом вигідніші для покупця, але вони не захищають інтересів експортера.
Недоліком банківського переказу (крім авансових платежів) є те, що надходження валютної виручки експортеру затримується в часі. Як правило, експортери поєднують банківський переказ з гарантією на випадок несплати товару або відмови від його сплати імпортером.
Банк, який приймає від клієнта платіжне доручення, повинен перевірити, чи має резидент – одержувач валютних коштів – ліцензію НБУ, оскільки розрахунок між резидентами на території України здійснюється тільки в національній грошовій одиниці, тобто в гривнях. Використання іноземної валюти, як засобу платежу на території України дозволяється тільки для проведення платежів на підприємствах торгівлі, які мають індивідуальну ліцензію НБУ на здійснення торгівлі товаром з оплатою в іноземній валюті.
Крім того, клієнт повинен надати в уповноважений банк контракт, на підставі якого буде проводитись платіж, для перевірки законності операції (табл. 31).
Таблиця 31
ТИПОВА КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ ДЛЯ ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ З ВИКОРИСТАННЯ КРОС-КУРСІВ
Дебет | Кредит | Зміст операції |
1500А “Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ” | 2603П “Рахунки за довірчими операціями суб’єктів господарської діяльності” | Зарахування суми валюти в банку клієнта-постачальника |
2600П “Поточні рахунки суб’єктів господарської діяльності” | 1500А “Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ” | Зарахування суми валюти в банку клієнта-платника |
Або | ||
2600П “Поточні рахунки суб’єктів господарської діяльності” | 2909 “Рахунки за довірчими операціями суб’єктів господарської діяльності” | Зарахування суми валюти в банку клієнта-постачальника |
2909 “Рахунки за довірчими операціями суб’єктів господарської діяльності” | 1500 “Рахунок у банках – нерезидентах у ВКВ” | Зарахування суми валюти в банку клієнта-платника |
2600 “Поточні рахунки суб’єктів господарської діяльності” | 3800 “Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів” | Сплата комісії (як у першому, так: другому випадках) |
2. Розрахунки за відкритим рахунком полягають у продажу товарів у кредит, при цьому в експортера немає гарантій одержання платежу від імпортера. Тому такі розрахунки застосовуються тоді, коли існують регулярні і стабільні ділові відносини між покупцем і виробником (наприклад, асоційованими членами транснаціональних корпорацій) і немає законодавчих обмежень.
Розрахунки за відкритим рахунком передбачають, що експортер відвантажує на адресу покупця товар, надсилає йому відповідні документи та записує суму в дебет рахунка покупця. Цей рахунок відкривається не в банку, а ведеться підприємством-постачальником. Імпортер повинен оплатити одержані товари протягом заздалегідь обумовленого строку, причому він розпоряджається товарами на свій розсуд.
3. Інкасо означає операції, здійснювані банками на підставі одержаних інструкцій з документами з метою:
– одержання акцепту, або платежу, залежно від угоди;
– видачі комерційних документів проти акцепту, або проти платежу;
– видачі документів на інших умовах.
Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, бувають такими: фінансові – документи, за якими здійснюються розрахунки за контрактом (переказні векселі, чеки, платіжні розписки або інші документи); комерційні – документи, що надають право власності на товар і супроводжують його (відвантажувальні документи, документи на право власності).
Існує два види інкасо:
– чисте (означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами);
– документарне (означає інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо лише останніх документів).
У зовнішньоекономічній діяльності в основному використовують документарне інкасо, бо воно краще захищає інтереси постачальника. Постачальник має бути впевнений, що комерційні документи потраплять до покупця лише після оплати продукції.
Існує три різновиди документарного інкасо: документи проти платежу (банку, що інкасує, дозволено видавати документи одержувачу тільки проти платежу готівкою у зазначеній валюті), інкасо з акцептом (видача документів тільки проти платежу, банк, що інкасує, подає переказний вексель покупцю на акцепт) та документи проти акцепту (банку, що інкасує, дозволено видавати документи одержувачу тільки проти акцепту переказного векселя).
Техніка розрахунків у різновидах багато в чому схожа. Розрахунки починаються в банку експортера. Однак у першому випадку експортер здає своєму банку разом з товарними документами інкасове доручення, яке банком експортера пересилається через банк імпортера покупцеві, а той виписує на його підставі платіжне доручення і через свій банк проводить платіж.
У другому випадку продавець надає покупцеві певний термін для платежу, але повинен бути впевнений, що покупець зможе отримати документи тільки після того, як здійснить платіж. Якщо покупець відмовляється акцептувати переказний вексель, то продавець має завчасне попередження для себе, що його чекають неприємності після завершення угоди. Це дасть йому можливість вжити достатніх запобіжних заходів або, про всяк випадок, знайти іншого замовника для товару.
У третьому випадку експортер разом з товарними документами здає своєму банку переказний вексель (тратту). Ці документи пересилаються банку імпортера. Імпортер акцептує вексель і через свій банк повертає банку експортера. Той обліковує вексель і надає своєму клієнтові обліковий кредит до закінчення строку погашення векселя. При настанні строку погашення векселя імпортер здійснює платіж через свій банк банку експортера. Оскільки переказний вексель не виключає ризику неплатежу при настанні строку погашення векселя, банк імпортера може вживати заходів щодо захисту своїх інтересів. Це робиться так: товари, призначені для отримання імпортером, затримуються в місці вивантаження до строку погашення векселя. Після оплати векселя банк імпортера віддає клієнту документи, необхідні для отримання вантажу.
Банки надають також спеціальні послуги, пов’язані з документарним інкасо (табл. 32).
1) відвантаження товарів на адресу банку, що інкасує;
2) моніторинг (контроль).
Таблиця 32
ТИПОВА КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ ДЛЯ ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ ІНКАСО
Дебет | Кредит | Зміст операції |
2600 | 1500 | Оплата інкасових документів за рахунок імпортера |
2600 | 3800 | Оплата комісії за рахунок імпортера |
2600 | 2909 | Оплата інкасових документів за рахунок експортера |
2909 | 3800 | Оплата за рахунок експортера (комісія від суми платежу) |
В угоді за документарним інкасо беруть участь:
1) довіритель (відправник, продавець, експортер);
2) банк-ремітент (remitting bank);
3) покупець (платник, імпортер);
4) банк, що інкасує, або банк, що подає.
Певним недоліком інкасової форми розрахунку є значний розрив у часі між відвантаженням товару і одержанням валютної виручки, особливо при тривалому транспортуванні вантажу.
4. Акредитив являє собою угоду, відмежовану від договору купівлі-продажу, або іншого контракту, на якому він може грунтуватися.
Застосування акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів, які розроблені Міжнародною Торговою Палатою і затверджені в 1993 р. Ці Уніфіковані правила визначають документарний акредитив як угоду, згідно з якою банк, що діє на прохання та на підставі інструкції свого клієнта, повинен зробити платіж третій особі, або за наказом клієнта сплатити чи акцептувати, чи негоціювати (тобто купити чи взяти на облік) тратти проти передбачених документів, якщо було додержано всіх умов акредитива. Інакше кажучи, документарний акредитив – це грошове зобов’язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера на користь експортера.
Банк, який видає зобов’язання, повинен виконати платіж експортеру, або забезпечити здійснення платежу іншим банком. Коли банк виставляє акредитив, він надає гарантію платежу від імені свого клієнта. Тому банк погоджується на виставлення акредитива тільки у випадку, коли він довіряє своєму клієнту.
Залежно від ступеня забезпечення платежу для продавця документарні акредитиви поділяються на:
– безвідкличні, що можуть бути змінені або анульовані в будь-який момент. Ця форма дуже рідко використовується, бо вона не забезпечує належної гарантії:
1) не підтверджений банком, що авізує (fjiocable credit not confirmed by the advising bank). Безвідкличні документарні акредитиви завжди передбачають зобов’язання оплати з боку банку-емітента. У цьому випадку банк, що авізує, не дає жодних зобов’язань щодо платежу. Він тільки діє від особи банку-емітента;
2) безвідкличний підтверджений акредитив (irrevocable firmed credit). Підтверджуючи акредитив, банк, що авізує, підключається до зобов’язань заплатити незалежно від і в доповнення до зобов’язань банку-емітента. Банк, що підтверджує, гарантує виконати свої зобов’язання незалежно від спроможності банку-емітента відшкодувати суму.
– відкличні, тобто зобов’язання банку-емітента (банку покупця) виконати умови за документарним акредитивом у тому випадку, якщо бенефіціар виконав усі умови.
У зовнішній торгівлі доцільно застосовувати тільки безвідкличні акредитиви, оскільки безвідкличний акредитив може бути змінений чи відмінений тільки після отримання згоди всіх сторін цього акредитива.
Схема розрахунків за допомогою акредитива така. Після укладення контракту, в якому передбачена акредитивна форма розрахунків, імпортер звертається до свого банку з проханням виставити акредитив на експортера. Банк виставляє акредитив і тим самим гарантує платіж експортеру за умови, що будуть дотримані умови акредитива. Банк імпортера просить банк експортера повідомити останньому про виставлення акредитива. Банк експортера слідкує за дотриманням умов акредитива (зазначених банком імпортера). При цьому банк експортера не приймає на себе жодних зобов’язань щодо гарантії платежу за акредитивом. Цю гарантію надає тільки банк імпортера.
Банк імпортера може попросити банк експортера додати до вже існуючого підтвердження своє підтвердження акредитива. Підтвердження акредитива банком експортера буде означати, що банк експортера також стає гарантом платежу за акредитивом при дотриманні умов останнього. Таким чином, підтверджений акредитив має гарантію двох банків (одного – в країні імпортера, а іншого – в країні експортера).
Після відвантаження товарів експортер повинен подати у зазначений в акредитиві банк документи, що відповідають умовам акредитива (транспортні документи, копії рахунків-фактур та ін.).
Документарні акредитиви можуть передбачати подання експортером разом з іншими документами переказного векселя, виписаного постачальником на:
– банк імпортера;
– імпортера;
– інший банк, зазначений в акредитиві.
Якщо документи подані експортером і, на думку перевіряючого банку, оформлені правильно, постачальник може вибрати один із способів платежу залежно від того, що передбачено умовами акредитива:
– негайний платіж за векселем – сума за цим акредитивом підлягає до виплати одразу ж після подання документів і перевірки їх банком. Тоді виручка негайно надходить у розпорядження бенефіціара. У деяких випадках може минути декілька днів від пред’явлення документів і до власне переказу коштів. Як правило, цей час необхідний банку для переказу суми акредитива. У випадку з непідтвердженими акредитивами можуть виникнути такі ситуації, коли банк, що авізує, затримує платіж бенефіціару до того часу, поки він не отримає від банку-емітента зазначеної в документах суми;
– відстрочений платіж за векселем – платіж нараховується не одразу після подання документів, а лише після певного періоду, обумовленого акредитивом. Акредитив з платежем у розстрочку надає покупцеві пільговий період і створює гарантію продавцю, що платіж буде здійснений на вказану дату;
– акцепт векселя – з установленим терміном сплати іноземних векселів. Додатково до подання документів від бенефіціара вимагається виписати негайний вексель на певний банк (емітент, що авізує, або третій банк). Після з’ясування, що документи в порядку, експортер одержує тратту зворотно після того, як вона була акцептована банком-платником (трасатом), за його бажанням. Існує можливість дисконтувати акцепт цього банку. Тоді можна негайно отримати готівку за траттою продавцю, в той час як одержувач отримає суму тільки після закінчення строку платежу за векселем. Ця форма розрахунків гарантує отримання платежу експортером при додержанні останнім умов акредитива і дозволяє до того ж імпортеру отримати короткостроковий кредит, якщо умови платежу передбачають акцепт чи облік торгового чи банківського векселя. Експортер також може отримати платіж достроково шляхом обліку строкового векселя.
Крім вищезгаданих, існують спеціальні види акредитивів: резервний, переказний, револьверний та компенсаційний. По суті це заява про гарантію.
Револьверний акредитив – це зобов’язання з боку банку-емітента відновити акредитив до первісної суми після того, як він був використаний. Число використання і період, протягом якого вони можуть мати місце, обумовлені в акредитиві. У випадку некумулятивних акредитивів додавання невикористаних вчасно сум за терміном не виконуються. Револьверний акредитив використовується тоді, коли покупець потребує одержання певної кількості замовлених товарів частинами, що відправляються через визначені інтервали (контракт неодноразової поставки). Револьверний акредитив може бути комулятивним та некомулятивним. Комулятивний – це коли невикористані суми можуть бути додані до наступного чергового внеску. Некомулятивний – це коли додавання невикористаних своєчасно сум за строками не проводиться.
Компенсаційний акредитив – це новий акредитив, відкритий на базі вже існуючого, непереказного (базового) акредитивана користь іншого бенефіціара (експортера). Технічно цей акредитив роздрібнюється на два простих акредитиви:
1) переказний акредитив. Він звичайно використовується, коли перший бенефіціар сам не постачає товар, а діє як посередник між постачальником і покупцем. Він може бути також агентом, відповідальним за закупівельні контракти покупця. Перевага переказного акредитива полягає в тому, що він не зачіпає власних кредитних ресурсів посередника.
2) “Бек-ту-Бек” – це новий акредитив, відкритий на базі вже існуючого переказного (базового) акредитива на користь іншого бенефіціара.
Розрахунки за акредитивами відбуваються у звичайній послідовності, а саме:
– акредитив виставляє платник (покупець) на ім’я постачальника (країна, банк, сума тощо) до моменту відвантаження постачальником товару на його адресу і за його умовами;
– банк одержувача (постачальника-імпортера) – ремітент повідомляє останньому про суму і умови виставленого акредитива;
– постачальник відвантажує товар і подає в свій банк відповідно до умов контракту відвантажувальні документи (індосамент), завдяки чому на його розрахунковий рахунок зараховується платіж.
Отже, зобов’язань у банку постачальника не виникає. Бухгалтерський облік зводиться до відкриття на позабалансовому рахунка № 9802 особового рахунка одержувача “Акредитиви в іноземній валюті отримані” надходження з позначкою: країна, банк, номер акредитива, код валюти, сума, термін і т. ін. Акредитив подається у чотирьох примірниках: перший примірник пересилається бенефіціару; другий – інобанку платника; третій – використовується як прибутковий ордер у банку постачальника (прибуток – рахунок № 9802); четвертий – залишається в досьє.
Після цього інобанку надсилається лист із вказівкою про місце перерахування платежу: “Кредитуйте наш рахунок у Вас (або наш рахунок у певному банку)”, або “Кредитуйте рахунок інкомбанку у Вас на користь нашого банку і нашого клієнта”. Крім того, згідно з визначеним терміном платежу, його пересилають поштою – одразу, або впродовж 90 днів із дня передачі індосамента.
У міру одержання кредитового авізо про зарахування коштів на рахунок клієнта банк постачальника списує з обліку акредитив за позабалансовим рахунком № 9831 – видаток.
Угода за документарним акредитивом укладається так:
1. Експортер та імпортер укладають контракт, предметом якого є постачання деякого товару і в якому обумовлено, що розрахунки за угодою будуть проведені через акредитив (саме тут повинні бути обумовлені і найсуттєвіші умови акредитива).
2. Імпортер дає своєму банку доручення відкрити акредитив.
3. Банк, що відкриває акредитив (банк-емітент), пересилає його своєму банку-кореспонденту в країні експортера.
4. Банк авізує акредитив бенефіціару (експортеру).
5. Експортер відправляє товар.
6. Експортер одержує відвантажувальні документи від фрахтівника.
7. Експортер подає передбачені акредитивом документи банку, що авізує.
8. Цей банк перевіряє документи щодо їхньої відповідності умовам акредитива і, якщо він уповноважений здійснити оплату, а умови акредитива виконані, виплачує еквівалент суми за документами бенефіціара.
9. Згаданий банк пересилає документи банку, що відкриває акредитив (банк-емітент).
10. Сума, сплачена бенефіціару, фігурує в розрахунку між банком платником і банком-емітентом. Якщо банк, який відкриває акредитив при одержанні документів, виявить, що вони не відповідають умовам акредитива, він має право звернути на це увагу банку-платника і відмовити йому в рамбурсі.
11. Банк-емітент передає документи імпортеру.
12. Одночасно він дебітує його на еквівалент суми за документами.
13. Імпортер використовує документи для одержання товару.
14. Імпортер одержує товар.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)