МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА
Розділ 1
СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ
1.1. ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА 1.1.3. Основні поняття міжнародної торгівлі.
Світовий ринок є сферою стійких товарно-грошових відносин між країнами, породжених міжнародним розподілом праці. Найпростіша модель світового ринку (модель часткової рівноваги) відображує основні функціональні взаємозв’язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією на світовому ринку, кількісні обсяги експорту та імпорту,
Для світового ринку властиві такі ознаки:
– товарне виробництво, що вийшло поза національні рамки;
– переміщення товарів зумовлено не лише внутрішніми, а й зовнішніми попитом та пропозицією;
– оптимізація використання факторів виробництва;
– забезпечення конкурентоспроможності товарів та їх виробників.
Товар у міжнародній економіці є об’єктом міжнародного обороту. Попит і пропозиція на товар діють як у національних межах, так і на міжнародному рівні, формуючи сукупний попит і сукупну пропозицію. Товари можуть бути спроможними до міжнародної торгівлі і неспроможними до неї. На перші з них ціни встановлюються взаємодією попиту і пропозиції як всередині країни, так і за кордоном. Ціна других товарів встановлюється попитом і пропозицією на національному рівні.
Сучасна міжнародна економіка формується і розвивається залежно від рівня забезпеченості країн факторами виробництва.
Поняття “світовий ринок” вважається вужчим за значенням, ніж поняття “світове господарство”. Якщо на світовому ринку відбувається лише міжнародна торгівля, то у світовому господарстві – окрім міжнародної торгівлі – ще й переміщення капіталу, робочої сили, технологій тощо.
Поняття “міжнародні економічні зв’язки” ширше, ніж поняття “міжнародна торгівля”, оскільки, зокрема, охоплює:
– товарну торгівлю;
– інвестиції;
– міграцію робочої сили;
– науково-технічне співробітництво;
– міжнародний туризм.
Виходячи із зазначеного переліку зовнішньоекономічних операцій, який не є вичерпним, міжнародна торгівля є складовою міжнародних економічних зв’язків.
Зовнішня торгівля регулюється з допомогою тарифних (мито, еквівалентні миту збори) і нетарифних (квоти, ембарго, фітосанітарні правила, стандарти тощо) методів.
Основні функції мита:
– фіскальна (поповнення державного бюджету або спеціальних фондів);
– захисна (захист вітчизняних виробників, товарів і послуг);
– балансувальна (уникнення небажаного експорту).
Митні тарифи класифікуються так:
– за напрямом руху товарів (експортний, імпортний, транзитний);
– за способом встановлення (адвалорний, специфічний, комбінований, альтернативний);
– за країною походження товару (максимальний, мінімальний, преференційний);
– за правовим джерелом походження (автономний, конвенційний);
– за напрямом дії (сезонний, дискримінаційний, зворотний, компенсаційний, антидемпінговий).
Державне регулювання міжнародної торгівлі може бути одностороннім, двостороннім та багатостороннім.
Митний тариф є переліком ставок мит, що застосовуються до товарів, які переміщуються через державний кордон. Номінальну ставку мита зазначають у митному тарифі. Дійсна ставка тарифу відображує рівень стягнення мита з кінцевих імпортованих товарів і враховує мито, стягнене з імпортованих проміжних товарів. Тарифною ескалацією називають підвищення стягнення мита, враховуючи ступінь обробки зазначених товарів.
До нетарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі належать ембарго, квоти (глобальні, індивідуальні), ліцензування, державні субсидії, державна закупівля товарів і послуг, валютне регулювання, сертифікацій тощо.
Нетарифні методи вимірюють:
– часткою тарифних позицій, на які поширюються нетарифні обмеження;
– часткою вартості експорту чи імпорту, охоплену нетарифними обмеженнями;
– співвідношенням цін світового ринку і внутрішніх цін на товари, що зазнають експортних або імпортних нетарифних обмежень.
Вартість нетарифних бар’єрів розраховують як еквівалент адвалорного мита.
Керівництво країн нерідко віддає перевагу нетарифним методам регулювання міжнародної торгівлі. За своєю природою вони не є додатковим податковим тягарем для населення і є зручнішими для досягнення бажаного результату порівняно з тарифними методами. Нетарифні обмеження поки що практично не регулюються міжнародними угодами, отже керівництво країн має широке поле для дій на власний розсуд.
Квота є найпоширенішою формою кількісних обмежень. Синонімом квоти вважається контингент, щоправда останнє поняття частіше вживається для позначення квот, що мають сезонний характер. Вирізняють квоти експортні, імпортні, глобальні, індивідуальні.
Ліцензування – метод регулювання зовнішньоекономічної діяльності за допомогою надання державними органами дозволів на експорт чи імпорт товарів. У ліцензіях зазначаються обсяги й терміни. Відомі такі види ліцензій: разові, генеральні, глобальні, автоматичні.
Добровільне обмеження експорту – це зобов’язання, яке бере на себе країна – партнер, щодо дотримання її суб’єктами певного кількісного обмеження експорту з неї.
Добровільне обмеження експорту розглядається як складова явища, що має назву “обмежувальна ділова практика”.
Добровільне обмеження експорту застосовується переважно у групі економічно розвинених країн.
Методами прихованого протекціонізму є технічні бар’єри, внутрішні податки і збори, державна закупівля тощо.
До фінансових методів торговельної політики належать субсидії (прямі, опосередковані, внутрішні, експортні), експортні кредити, демпінг (спорадичний, навмисний, постійний, зворотний).
Для регулювання міжнародної торгівлі найчастіше використовуються такі режими: режим нації найбільшого сприяння, національний режим, преференційні режими, а також режими митних союзів, зон вільної торгівлі, спільних ринків.
Виробники і споживачі здійснюють міжнародну торгівлю безпосередньо або через посередників (товарні біржі, торги, аукціони).
Основними показниками міжнародної торгівлі є експорт, імпорт, торговельне сальдо, торговельний оборот, платіжний баланс, торговельний баланс.
Експорт – це вивезення з країни товарів, капіталу, цінних паперів, послуг тощо для реалізації на зовнішньому ринку. Вивезення з країни товарів, які раніше були ввезені до неї, без їхньої переробки називається реекспортом. Імпорт – це ввезення до країни товарів з-за кордону для реалізації на внутрішньому ринку. Отже, міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків товарів і послуг. Торговельне сальдо означає вартісну різницю між обсягами імпорту та експорту, а торговельний оборот – суму вартісних обсягів експорту та імпорту.
Платіжний баланс країни відображає співвідношення валютних надходжень з-за кордону та її закордонних платежів за певний період часу.
Поняття “платіжний баланс” країни ширше, ніж поняття “торговельний баланс”.
В “Oxford Paperback Encyclopedia” (1998 p., p. 119) зазначається, що платіжний баланс є записом операцій, що відбулися протягом певного часу між резидентами якоїсь країни і всім іншим світом. Баланс складається з поточного рахунка (current account), рахунка капіталу (capital account) і балансової статті (balancing item), призначеної для коригування облікових помилок.
Поточний рахунок відображає грошові надходження і відпливи у сфері торгівлі товарами та послугами. Рахунок капіталу фіксує вхідні та вихідні потоки капіталу і фінансових активів, у тому числі на міжурядовим рівні.
Основними принципами побудови міжнародного платіжного балансу країни є подвійний запис і рівність його дебету і кредиту. З точки зору бухгалтерії, платіжному балансу завжди притаманна рівновага (саме тому він і називається балансом), але надходження та платежі не завжди рівновеликі. Активне сальдо одержують тоді, коли надходження перевищують платежі, пасивне – навпаки.
Позитивний (активний) і негативний (пасивний) платіжний баланс викликає відповідно збільшення або зменшення офіційних резервів іноземної валюти. Негативний платіжний баланс може призвести до знецінення і девальвації валюти країни.
Активний платіжний баланс країни означає, що сума платежів, що надійшли, перевищує виконані нею платежі. Пасивний платіжний баланс спостерігається за діаметрально протилежної ситуації.
Термін “торговельний баланс” можна застосовувати до торгівлі лише товарами і до сумарної торгівлі товарами та послугами. Якщо надходження якоїсь країни не дорівнюють її виплатам, то спостерігається gap (з англ. – ущелина) у зовнішній торгівлі цієї країни.
Активне сальдо торговельного балансу багато країн світу використовують для створення своєї “другої” економіки за кордоном. Пасивний торговельний баланс вважається ознакою слабкості зовнішньоекономічних позицій країни. Платіжний баланс регулюється адміністративними, фінансовими, кредитними, валютними важелями.
Торговельний баланс є співвідношенням вартості експорту і вартості імпорту країни за певний проміжок часу. Як правило, це один рік (календарний або фінансовий, якщо вони не збігаються). Активним є торговельний баланс у разі переважання експорту над імпортом. Якщо імпорт переважає над експортом, маємо пасивний торговельний баланс. Коли ж вартість експорту дорівнює вартості імпорту, то такий баланс називають нетто-балансом.
Якщо за певний обсяг експортованих товарів за кордоном можна придбати більшу, ніж на внутрішньому ринку, кількість потрібних товарів, то такий експорт вигідний. За кордоном не завжди купують лише ті товари, яких бракує на національному ринку. Часто купують товари, виробництво яких у своїй країні коштує дорожче.
Основні взаємозв’язки між секторами – реальним, бюджетним, грошовим і зовнішнім – визначаються за допомогою системи національних рахунків. Система є сукупністю міжнародно-визнаних правил обліку економічної діяльності. Основні макроекономічні показники фіксуються на поточних, накопичувальних та балансових рахунках. На рахунках зовнішнього сектору відображуються всі угоди між резидентами та нерезидентами. У рахунках кожного із секторів існує міжнародний елемент. У зовнішньому секторі він відображується у рахунку платіжного балансу. Кожна операція банківської системи із закордонними активами відображується у платіжному балансі країни – у рахунку руху капіталу або у загальному балансі.
Стандартна модель міжнародної торгівлі є моделлю загальної рівноваги у міжнародній торгівлі. Ця модель поєднує попит і пропозицію на товари всередині країни з попитом і пропозицією на них за кордоном. Вона оперує поняттям “взаємний попит”, що означає таку кількість імпортованого товару, яка потрібна певній країні для того, щоб спонукати її експортувати відповідні обсяги інших товарів. Вона відображує умови попиту і пропозиції, розміри виробництва і споживання, відносні переваги країн, їх рівень спеціалізації, фізичний обсяг торгівлі, умови торгівлі, виграш від торгівлі та його розподіл. Міжнародна (загальна) рівновага досягається тоді, коли одночасно урівноважуються попит і пропозиція на товар у внутрішній і міжнародній торгівлі.
Ефективність міжнародних торговельних операцій оцінюють, використовуючи поняття “світові ціни”. Якщо у певній країні ціна видобутої нафти становить 40 дол. за барель, то це не означає, що всі бажаючі купуватимуть нафту саме в цій країні. Багатьом покупцям така ціна видасться занадто високою, вони шукатимуть і знайдуть дешевшу нафту, яка не поступатиметься якістю.
На світовому ринку попит і пропозиція постійно взаємодіють, у результаті цього формуються ціни, які називаються світовими. Певною мірою на них впливають географічні чинники.
Наприклад, вартість зерен кофе визначатиметься затратами на його вирощування у різних географічних регіонах.
Співвідношення експортних та імпортних цін певної країни, яке відображується співвідношенням цін на певний товар або співвідношенням індексу експортних та індексу імпортних цін, має назву умов торгівлі. Якщо співвідношення збільшується, то відповідна країна стає заможнішою, а якщо зменшується – біднішою.
Одна з причин розвитку міжнародної торгівлі – нерівномірний розподіл виробничих ресурсів між країнами світу. Торгівля є засобом вирівнювання результатів такого розподілу. Зрозуміло, що успішність експорту залежить не лише від наявних ресурсів, а й від використаних можливостей економічного навколишнього середовища, зокрема від здатності конкурувати на зарубіжних ринках.
У давні часи торгівля була переважно бартерною. Економісти розглядають бартер як форму зустрічної торгівлі. На бартер припадає близько 30 % обсягу міжнародної торгівлі. Він залишається досить поширеним явищем не лише у країнах СНД. Його застосовують, зокрема, Іран та Нігерія, обмінюючи свої нафту та газ на товари обробної промисловості. Значним недоліком бартеру вважається надмірна затрата часу на фазу обміну. Гроші є зручнішим засобом платежу.
Обсяг міжнародної торгівлі у 1980 р. становив 2 трлн. дол., а в середині 90-х років – 4 трлн. дол. Найбільшою торговельною країною світу є США. У 1995 р. обсяг їх зовнішньоторговельного обороту становив 1,3 млрд. дол. Частка Європейського Союзу у світовій торгівлі дорівнює 40-50 %. Японія і Східна Азія забезпечують понад чверть світової торгівлі.
У 90-х роках найбільшими світовими торговельними потоками вважалися таки:
– мікроелектронний (спрямовувався з Японії, Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу, Сінгапуру до США; у свою чергу, дещо менший із США – до країн, що розвиваються; значний обсяг припадає на торгівлю у межах Європейського Союзу та Європейської зони вільної торгівлі);
– автомобільний (найбільший – у межах ЄЄ; світовим виробником стала Японія; американські компанії “Дженерал моторз” і “Форд” залишаються найбільшими світовими виробниками);
стальний (Західна Європа і далі лідирує за виробництвом і торгівлею; світовим постачальником стала Японія);
– текстильно-одежний (здебільшого з країн, що розвиваються, – країн Східної Азії, Індії, Китаю, країн Близького Сходу, Центральної та Південної Америки; провідними експортерами є Німеччина та Італія);
– продовольчий (США і Канада – основні експортери; великими експортерами у групі країн, що розвиваються, є Індія, Єгипет та Аргентина);
– сировинний (переважно з країн, що розвиваються, до Японії та Західної Європи; світовим експортером залишаються США).
У недалекому минулому наша планета була поділена на три світи. “Перший світ” – Західна Європа, Північна Америка, Австралія, Нова Зеландія і Японія. Дехто до нього зараховував також Південно-Африканську Республіку та Ізраїль. “Другий світ” асоціювався з Радянським Союзом і країнами Східної Європи. До “третього світу” належали всі інші держави Латинської Америки, Африки, Середнього Сходу та Азії. Іноді найбідніші держави цього світу виокремлювали у “четвертий світ”. У світовому господарстві та міжнародній торгівлі усі ці “світи” відіграють неоднакову роль.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)