Політична система суспільства

Політологічний словник

Політична система суспільства – сукупність державних і недержавних інститутів, які здійснюють владу, управління суспільством, регулюють взаємовідносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечують стабільність суспільства, відповідний порядок у ньому. П. с. с. включає в себе соціальний зміст влади, її носіїв, взаємодію з економічним ладом. Вона визначає інститути, організації через які реалізується влада в суспільстві й регулюються політичні відносини, а також принципи, норми і спрямованість

діяльності інститутів політичної влади.

Політична система суспільства – це три взаємодіючі підсистеми: інституціональна, інформаційно-комунікативна, нормативно-регулятивна. Інституціональна підсистема складається з таких інститутів, як держава, політичні партії, групи інтересів. Провідним інститутом, в якому зосереджено максимальну політичну владу, є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, органами внутрішнього порядку, збройними силами. В демократичному

суспільстві значну роль відіграють політичні партії і групи інтересів, які впливають на формування державних структур, політичний розвиток суспільства. Помітне, а в окремих країнах визначальне місце в політичному житті суспільства належить релігійним організаціям, церкві. Інформативно-комунікативна підсистема встановлює зв’язок між інститутами політичної системи, передбачає інформування влади (звіти підвідомчих установ, консультації із зацікавленими групами), а також засобів масової інформації. Якщо в демократичних суспільствах ЗМІ відносно незалежні, то в авторитарних і тоталітарних суспільствах вони повністю залежать від правлячої еліти. Нормативно-регулятивну підсистему утворюють різні норми, які визначають поведінку людей у політичному житті: їх участь у процесах висування вимог, перетворення останніх на рішення, здійснення цих рішень. Норми можна розподілити на норми – закони і норми – звички. І ті, й ті сприяють політичній взаємодії, запобіганню конфліктам чи хаосу в суспільстві. Норми – закони зумовлюють законодавчий процес, визначають (або не визначають залежно від режиму) права: голосу, свободи слова, утворення асоціацій та ін. Нормою – звичкою можна назвати участь громадян у політиці через політичні партії і групи.

До суб’єктів реалізації влади належать: індивіди – рядові громадяни, лідери політичних і громадських об’єднань, держав і наддержавних інституцій; соціальні спільноти – класові, етнічні, професійні, демографічні, територіальні, виробничі, представники тіньової економіки, а також політична еліта в наявних варіантах її функціонування; організації – політичні партії, об’єднання громадян, а також її формально не політизовані спільноти і рухи, які періодично змушені займатися політичною діяльністю; держави, державно-адміністративні і державно-етнічні утворення, міждержавні об’єднання, які обгрунтовано кваліфікуються як найбільш активні і впливові політичні суб’єкти. Найдинамічнішим елементом політичної системи суспільства є властиві їй політичні відносини, тобто відносини політичних суб’єктів щодо набуття, використання і перерозподілу політичної влади. Зміст політичних відносин визначається значною кількістю об’єктивних і суб’єктивних чинників, структуру утворюють їх “горизонтальні” і “вертикальні” складові, а також політичні принципи, норми і процедури. Розрізняють політичні відносини співробітництва, компромісу, консенсусу, солідарності, суперництва, ворожнечі і конфлікту.

Вагомими є політичні партії, суспільні організації (професійні, творчі, оборонні, жіночі, молодіжні, ветеранські тощо), засоби масової інформації (періодичні видання, радіо, телебачення, преса, кіно, аудіо – і відеопродукція), які, маючи значні можливості впливу на суспільну свідомість, метафорично визначаються як “четверта влада”. Загальним структурним елементом політичної системи суспільства є політична культура – сукупний показник рівня, характеру і змісту політичних знань, оцінок, навичок та дій громадян. Змістовно її утворюють: рівень, характер і зміст політичних знань, поглядів, оцінок, установок; політичні цінності, традиції, звичаї, почуття, норми і стереотипи; політична ідеологія; політична свідомість. Політичну культуру конкретного суспільства доповнюють політичні субкультури, детерміновані соціально-етнічними конфесіями, регіональними та іншими суб’єктивними відмінностями учасників політичного процесу.

Основні функції політичної системи суспільства: визначення мети, завдань, шляхів розвитку суспільства, розробка і здійснення конкретних програм його діяльності; визначення та розподіл матеріальних і духовних цінностей відповідно до інтересів та становища соціальних спільнот; гармонізація, узгодження інтересів державних утворень, соціальних спільнот, індивідів; духовно-ідеологічна діяльність, формування політичної свідомості й політичної культури громадян або маніпулювання нею; забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки суспільства.

Найпоширенішим критерієм класифікації П. с. с. є відповідність ідеалів і цінностей суспільства тим формам, у яких воно організоване. Розрізняють чотири типи П. с. с.: англо-американську, континентально-європейську, доіндустріальну (або частково індустріальну) і тоталітарну. Характерні риси англо-американської системи – прагматизм, раціоналізм; її основні цінності – свобода особистості, індивідуалізм, добробут і безпека. Цій політичній системі суспільства властиві чітко структурована багатопартійність, поділ влади і високий ступінь стабільності. Континентально-європейська П. с. с. вирізняється різноманітністю політичної культури, співіснуванням старих і нових культур. їй властива наявність великої кількості політичних партій з різноманітними ідеологіями і традиціями. Політичні партії мають значний вплив у суспільстві. До індустріальна, або частково індустріальна, система – це поєднання значних цінностей, етнічних та релігійних традицій, невиразний поділ влади. Для неї характерні особистий авторитаризм, влада однієї партії, високий потенціал насильства. Політична участь громадян у державних справах обмежена. Тоталітарний тип П. с. с. вирізняється надзвичайною централізацією влади і високим ступенем насильства, заідеологізованістю. Ця система характеризується функціональною нестабільністю, засиллям бюрократії. Партії, армії, службі безпеки доводиться часто виконувати не властиві їм завдання.

Білоус А. О. Політично-правові системи: світ і Україна. – К., 2000; Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. – К., 2002; Філософія політики. – К., 2003.

Ф. Рудич




Політична система суспільства