Економічна безпека підприємства
Розділ 2. ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ
2.3. Поняття та ознаки комерційної таємниці. Об’єкти та суб’єкти права власності на комерційну таємницю
Комерційна таємниця, як засіб захисту господарської, торговельної та іншої діяльності, існувала ще в царській Росії. Вона була безпосередньо пов’язана з виробництвом, купівлею, продажем різноманітних продуктів, сировини, їх зберіганням, а також окремими аспектами фінансової діяльності заводів, фабрик, купців, майстрів та інших суб’єктів
В умовах планової економіки, яка склалася в подальшому і базувалася на державній власності, монополії держави в економічній сфері, широкому розповсюдженні та запровадженні в господарську діяльність досвіду провідних підприємств, новаторів в різноманітних галузях виробництва, питання про комерційну таємницю само собою відпало. Захист інформації при необхідності здійснювався за допомогою інститутів державної та службової таємниці.
Перехід до ринкової економіки та прийняття Україною західної (капіталістичної) моделі розвитку економіки і суспільства викликали потребу в нормативному
Для правового регулювання відносин суб’єктів підприємницької діяльності в цих умовах, захисту їх інтересів від неправомірних дій конкурентів необхідно було створити відповідну правову базу.
В зв’язку з цим Верховна Рада прийняла ряд важливих законів в галузі захисту підприємницької діяльності, серед них: “Про власність” від 7 лютого 1991 р., “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р., “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р., “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р., “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р., “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 01 липня 1996р., “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 р.
З прийняттям, зокрема, законів “Про підприємства в Україні” (втратив чинність у зв’язку з введенням в дію Господарського кодексу України 1 січня 2004 р.), “Про банки і банківську діяльність”, “Про державну таємницю” весь масив секретної інформації, що існував раніше, поділився на той період на два основних підмасиви:
– таємниці, що належать підприємствам, які не підпадають під державне управління (маються на увазі відомості, що становлять комерційну та банківську таємницю концернів, асоціацій, господарських товариств, комерційних банків і т. ін.);
– таємниці, що належать державі, тобто та інформація, яка становить державну таємницю.
Закон “Про інформацію” (далі – Закон) вніс деякі корективи до вказаного умовного підходу до класифікації секретів, встановивши поняття
“інформація з обмеженим доступом”, яка за своїм правовим режимом поділяється на:
– конфіденційну інформацію;
– таємну інформацію.
До таємної ст. ЗО Закону відносить інформацію: “яка містить відомості, що складають державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої може заподіяти шкоду особі, суспільству та державі”.
Положення даної статті чітко визначає суб’єкт, якому наноситься шкода в результаті розголошення секретної інформації. В переліку цих суб’єктів підприємство, як “самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності” (ст. 62 ГКУ) відсутнє.
З цього випливає, що комерційна таємниця не належить до секретної інформації.
Аналізуючи ст. ЗО цього ж Закону, слід зробити висновок про те, що до інформації з обмеженим доступом відноситься:
– інформація, яка містить комерційну таємницю;
– інформація, яка складає банківську таємницю;
– конфіденційна інформація, характер якої ст. 30 Закону не визначає.
Інститут комерційної таємниці є однією з важливих складових системи стійкості ринку, обмеження монополізму у виробничо-економічних відносинах, сфері надання послуг. Від того, наскільки ефективно він буде діяти, залежить успіх реформ, які здійснюються в Україні, та в кінцевому рахунку – благополуччя та процвітання підприємств і працюючих на них колективів людей.
Досвід багатьох західних фірм свідчить, що своєму становленню та розвитку вони багато в чому зобов’язані високому рівню організації та здійснення заходів, спрямованих на збереження своїх фірмових таємниць (“Кока-кола”, “Жиллет”, “Кодак”, “ІВМ” та багато інших).
Однак слід відзначити, що не кожні підприємницькі стосунки обов’язково є конфіденційними. Не кожна інформація, розкрита в конфіденційних відносинах, обов’язково є комерційною таємницею. Тому важливо встановити, що становить зміст комерційної таємниці.
Поняття комерційної таємниці підприємства та його право на її захист юридично закріплене в ст.36 ГК: “відомості, пов’язані з виробництвом,
Технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею”, а також в ст. 505 ЦК.
Можна припустити, що вказане визначення комерційної таємниці по мірі накопичення досвіду в практиці підприємництва може бути уточнене або скориговане.
Так, у тижневику “Аргументы и факты” (№28 за 1991 р.) автори публікації, пов’язаної з комерційною таємницею, пропонують поділити її на три види:
– власну комерційну таємницю;
– промислову таємницю;
– фінансово-кредитну таємницю.
До промислової таємниці вони, зокрема, пропонують віднести секрети виробництва, ноу-хау, відкриття, хімічну формулу будь-якої речовини, методи та засоби керівництва виробництвом, маркетинг і т. ін.
До фінансово-кредитної таємниці автори відносять – інформацію, яка міститься в бухгалтерських та інших фінансових документах. На їх думку, збереження в таємниці цієї інформації від усіх сторонніх суб’єктів господарювання є невід’ємною умовою в боротьбі з конкурентами, та її захист доцільний в зв’язку з небезпекою промислового шпигунства.
У проекті Закону “Про комерційну таємницю”, який пройшов перше читання у Верховній Раді України, ст.4 “Поняття комерційної таємниці” викладена в такій редакції: “Комерційна таємниця – це різновид інформації з обмеженим доступом ділового, комерційного характеру, яка має самостійну дійсну або потенційну економічну вартість завдяки тому, що не є загальновідомою або доступною іншим особам, які можуть використовувати її з комерційною метою, і належить юридичній або фізичній особам, є об’єктом розумних зусиль по її захисту, розголошення (передача, розкрадання, витік) якої може завдати матеріальної шкоди їх інтересам або сприяти успіху конкурентів”.
Слід зазначити, що ст.4 проекту закону та ст. ЗО закону “Про інформацію” містять вказівку на те, що суб’єктами права власності на комерційну таємницю є як юридичні, так і фізичні особи.
Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:
1) право на використання комерційної таємниці;
2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором, (ст.506 ЦК)
Своєрідно практикують поняття комерційної таємниці в західних країнах.
У США під комерційною (торговельною) таємницею розуміють будь-яку комерційну цінну інформацію або у формі винаходу, або у формі теоретичної промислової, або комерційної ідеї, або плану.
У Німеччині поняття комерційної і виробничої таємниці сформульовано в законі “Про акціонерні товариства” і законі “Про підприємства”. Під ці поняття підпадають комерційні задуми, комерційно-політичні цілі фірми, предмет і результати нарад та засідань органів управління фірм, розміри і умови банківського кредиту, розрахунок цін, баланси і бухгалтерські книги, таємні компаньйони товариств, комп’ютерні програми, списки представників або посередників, картотеки клієнтів та інше.
У Китаї згідно з законом проти недобросовісної конкуренції термін “підприємницької таємниці” належить до технічної або бізнес-інформації, що не є публічною, може давати економічні вигоди особі, яка має право на ці таємниці, є практичною і щодо якої особа вживала заходів для захисту її конфіденційності.
У вітчизняній та зарубіжній літературі, практичній діяльності трапляються такі терміни, як “виробнича таємниця”, “ділова конфіденційна інформація”, “промислова таємниця”, “торговельний секрет”, “секрет фірми”, ноу-хау, тощо. На думку вчених, це не що інше, як секрети підприємства, що мають належати до комерційної таємниці.
У зв’язку з цим слід відзначити наступне :
По-перше, комерційною таємницею підприємства може бути все, що не заборонено законом, корисно у підприємницькій діяльності та дає перевагу над конкурентами, які не володіють нею.
По-друге, інформація, яка складає комерційну таємницю підприємства, повинна мати певні ознаки та відповідно до Господарського кодексу, закону “Про інформацію” відповідати таким вимогам:
– бути власністю підприємства;
– бути засекреченою власником підприємства в його інтересах на визначений термін, у визначеному обсязі;
– мати дійсну або потенційну вартість з комерційних міркувань;
– не бути загальновідомою чи загальнодоступною згідно з законодавством України;
– надійно захищатися її власником або уповноваженою ним особою через систему кваліфікації інформації, розробку внутрішніх правил засекречення, схову, обігу, знищення та запобігання розголошенню, введення відповідного кодування носіїв інформації тощо;
– не захищатися авторським і патентним правом;
– не стосуватися негативної діяльності підприємства, здатної завдати шкоду суспільству (порушень законів, адміністративних помилок, забруднення навколишнього середовища тощо).
Крім цього, для комерційної таємниці характерно те, що вона :
– реально або потенційно створює переваги в конкурентній боротьбі;
– із всієї власності підприємства, в тому числі і майнової, може бути найбільш цінною;
– з часом може втрачати свою вартість, якщо не буде використана.
Комерційна таємниця, відповідно до законодавства України, є товаром, вона може продаватися або передаватися на договірній основі іншому підприємству за умови її нерозголошення.
Загальновизнаним є положення про те, що до комерційної таємниці не слід відносити фундаментальні наукові дослідження, оскільки вони не приносять прибутку. Якщо ж ці дослідження набувають прикладного значення, вони можуть класифікуватись в якості комерційної таємниці.
У певних випадках науково-технічну та ділову інформацію недоцільно класифікувати як комерційну таємницю через великі матеріальні витрати на її захист, труднощів проведення охоронних заходів, а також у зв’язку з її використанням в рекламній діяльності, або для підвищення іміджу підприємства.
Вартість інформації, яка складає комерційну таємницю підприємства, визначається, як правило, її власником або уповноваженою ним особою або органом. При відсутності на підприємстві кваліфікованих спеціалістів для оцінки вартості інформації, яка може класифікуватись як комерційна таємниця, можуть залучатися на договірних засадах відповідні експерти.
Згідно з проектом закону “Про комерційну таємницю” вартість інформації, що складає комерційну таємницю, може вимірюватись “прямою дійсною шкодою, що заподіяна її розголошенням, або в розмірі відшкодування, встановленого сторонами при складенні угоди про збереження комерційної таємниці незалежно від спричинення заподіяної шкоди”.
Однією з основних ознак комерційної таємниці, уже зазначалось, є те, що вона є власністю юридичної або фізичної особи. Під правом власності на комерційну таємницю, як різновид права власності, слід розуміти врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією, що її складає, яка прирівнюється в правовідносинах до майна і захищається законодавством, як і право власності на майно і в тому ж порядку. Комерційна таємниця є об’єктом права інтелектуальної власності (гл. 16 ГК, гл. 46 ЦК).
Право власності на комерційну таємницю виникає з моменту її класифікації як такої у визначеному законом порядку і діє до закінчення терміну її засекречення або відчуження у встановленому законодавством порядку. В разі прийняття підприємством рішення про відчуження вказаного права воно здійснюється в тому ж порядку, що й відчуження права майнової та інтелектуальної власності.
Власник комерційної таємниці може володіти, користуватися та розпоряджатися нею на власний розсуд. Він може використовувати її для здійснення підприємницької та іншої, не забороненої законом, діяльності, передавати її без оплати або за плату у володіння та користування іншим особам, встановлювати будь-який ступінь і режим її секретності, способи захисту, включаючи обмеження або заборону доступу до неї (крім випадків, передбачених законодавством). Власник комерційної таємниці має право ані підтверджувати, ані заперечувати сам факт існування або відсутності її в нього.
Згідно з закордонним досвідом та практикою підприємницької діяльності в Україні об’єктами права власності на інформацію, яка складає комерційну таємницю, можуть бути комерційні інтереси, включаючи формулу, склад, комбінацію, програму, пристосування, метод, техніку або процес, тощо та майно будь-якої цінності, яке являє собою документи, записи, звіти, протоколи, креслення, матеріали, штами мікроорганізмів, моделі, прилади, речовини тощо, а також різні ідеї у торгівлі, виробництві чи управлінні ними, та інші джерела інформації, які належать власникові комерційної таємниці, в тому числі у вигляді неоформлених або неповних патентів, формул, технічних проектів, ноу-хау, результатів досліджень, в тому числі програмних продуктів, різноманітних виробів, а також калькуляції витрат виробництва, структури ціни, зміст договорів, контрактів, даних про постачальників і клієнтів, ринки збуту, відомості про конфіденційні ділові переговори, огляди ринку, маркетингові дослідження, плани розвитку підприємств, їх інвестицій та інші відомості, які являють підприємницький, або інший інтерес, порушення якого може завдати збитків її власникові.
Суб’єктом права власності на комерційну таємницю, відповідно до чинного законодавства України, зокрема Господарського кодексу, Цивільного кодексу, законів “Про інформацію”, “Про науково-технічну інформацію” тощо, є: держава, громадяни України, інших держав, підприємства, установи, організації всіх форм власності, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України і визначили інформацію, яка складає їх комерційну таємницю, або придбали її у встановленому законодавством порядку, як комерційну таємницю.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)