Предмет і завдання методики

1.1. Предмет і завдання методики

Методика української мови належить до педагогічних дисциплін. Вона вивчає процеси навчання рідної (державної) мови, засвоєння мовної системи, розвиток мовних і мовленнєвих умінь і навичок, формування мовної особистості та її комунікативної компетентності.

Методика навчання мови – наука, що досліджує і визначає зміст, форми організації, технологію проведення уроків, застосування методів, прийомів і засобів навчання мови в різних закладах освіти. Методика забезпечує реалізацію принципів навчання

в умовах викладання української мови з усім її комплексом складних завдань: розуміння суспільної ролі мови, засвоєння необхідного мінімуму мовних понять, засвоєння рівнів і закономірностей функціонування мови, реалізації світоглядних функцій рідної мови, оволодіння усіма видами мовленнєвої діяльності, культурою усного ті писемного мовлення.

Методика забезпечує таку систему навчання мови, що відповідає сучасній теорії мовознавства про сутність мови та її суспільні функції, роль мови в історії народу та збереженні його менталітету. Особлива роль належить методиці навчання рідної мови, що служить

інструментом пізнавальної і творчої діяльності мовної особистості.

Методика навчання української (рідної і державної) мови – теоретична і практична наука. З одного боку, вона має теоретичну частину (зміст, загальні підходи, закономірності, принципи, методи, прийоми, форми і засоби навчання), а з другого – практичні рекомендації з навчання конкретних мовних явищ, рівнів мовної системи, формування мовних і мовленнєвих умінь і навичок.

Розрізняють методику загальну – методику мови (лінгводидактику) і часткову, конкретну (методику фонетики, синтаксису, стилістики тощо).

Термін лінгводидактика в 70-х рр. минулого століття ввів російський учений Міланський на означення теоретичних основ методики, в яких розглядають загальні закономірності навчання мови. За цим терміном закріпилося значення теоретичної методики навчання мови.

Лінгводидактика – термін, що вживається на позначення функціональної частини методики, в якій досліджуються закономірності засвоєння мови, розв’язуються питання змісту курсу на основі лінгвістичних досліджень, вивчаються труднощі засвоєння матеріалу з мови та їх причини, визначаються принципи і методі і навчання, шляхи і засоби формування комунікативної компетенції.

Конкретна методика розглядає шляхи і способи реалізації змістових ліній шкільних програм з української мови і досліджує особливості вивчення різних її розділів. Вона включає вивчення основ науки про мову, розвиток мовлення (форми і види мовленнєвої діяльності), позакласну роботу з української мови й особливості навчання української мови як нерідної.

Об’єктом методики є процес навчання української мови в різних закладах освіти, а предметом – професійна підготовка сучасного вчителя-філолога до роботи в середніх освітніх закладах України. У поняття навчання входить:

1) зміст мовної освіти, мовний і мовленнєвий матеріал, що повинні засвоїтися учнями;

2) діяльність учителя по відбору матеріалу й організації його вивчення, робота з розвитку мовлення учнів, виявлення їхніх знань, умінь і навичок;

3) діяльність учнів по засвоєнню знань, творчого їх застосування, формування комунікативних умінь і навичок.

Зміст мовної освіти містить відомості про мову, мовлення, мовленнєву діяльність і представлений змістовими лініями шкільної програми.

Діяльність учителя й учнів у методиці розглядається як взаємодія, співпраця із збереженням провідної ролі вчителя в навчально-виховному процесі. Така спільна діяльність учителя й учнів спрямована на формування особистості з високим рівнем інтелектуального розвитку, творчих здібностей і морально-етичних якостей. Найголовніші завдання методики:

– розуміння соціальної ролі мови, її функцій, мовленнєвої діяльності та її компонентів у житті окремої людини і суспільства в цілому;

– визначення цілей, змісту й обсягу курсу української мови в різних типах навчальних закладів і на різних етапах мовної освіти;

– реалізація світоглядної функції рідної (державної) мови, вплив на формування національно-мовної особистості;

– засвоєння мінімуму мовних і мовленнєвих понять, рівнів мовної системи і закономірностей функціювання мови;

– вивчення й опис найбільш раціональних, оптимальних та ефективних методів і засобів навчання залежно від змісту матеріалу, індивідуальних особливостей учнів, рівня їх мовної і мовленнєвої компетенцій:

– забезпечення належного рівня культури мовлення учнів, розвитку комунікативних умінь і навичок.

Методика української мови грунтується на наукових засадах – особливих правилах взаємодії вчителя й учнів. Ці засади можна поділити на дві групи – загальнодидактичні і специфічні.

Загальнодидактичні засади – науковість, систематичність, спадкоємність, перспективність, зв’язок теорії з практикою, наочність, свідомість, доступність, міжпредметні зв’язки та ін.

Специфічні – етнопедагогічний, комунікативно-діяльнісний аспекти, взаємозв’язок у навчанні споріднених і неспоріднених мов, зв’язок у вивченні розділів шкільного курсу, функціонально-стилістичне спрямування, комплексний підхід до формування різних видів мовленнєвої діяльності тощо.

Методика української мови розвивається на стику багатьох наук. Вона тісно пов’язана з філософією, мовознавством, психологією та логікою. Зв’язок з мовознавством зумовлений самою специфікою методичної науки: від змісту лінгвістичного матеріалу залежать вибір методів, прийомів і засобів навчання. Опора на дані психології дозволяє враховувати вікові особливості учнів, рівень розвитку їхнього мислення, мовленнєвих здібностей, удосконалювати форми мовленнєвої діяльності.

Перебудова змісту мовної освіти викликала необхідність опори методики навчання мови на дані психолінгвістики – науки, що досліджує закони, форми і види мовленнєвої діяльності. Зв’язок з дидактикою – наукою про теорію і практику навчання – виявився в необхідності впровадження нових технологій, що активно вивчає й розробляє ця наука.

Зв’язок методики мови з іншими науками виявляється на різних етапах мовної освіти, в реалізації аспектів і закономірностей, що виявляються в навчально-виховному процесі.

Методика як наука володіє системою методів дослідження, що діляться на три групи – теоретичні, емпіричні, статистичні.

Теоретичні методи дослідження включають аналіз філософської, психолого-педагогічної, лінгвістичної, лінгводидактичної літератури, аналіз програм, підручників, методичних посібників та рекомендацій.

Емпіричні методи – анкетування, цілеспрямоване спостереження уроків української мови. Метод експертної оцінки, діагностики. Методичний експеримент (констатувальний і формувальний).

Статистичні методи передбачають кількісний та якісний аналізи одержаних даних.

Методика навчання мови має свою історію розвитку, з якою повинен ознайомитися кожен майбутній учитель. Історія методики української мови включає три частини: історія світової педагогіки і дидактики, історія вітчизняної методики упродовж останнього тисячоліття та історія розвитку методики навчання української мови як навчальної дисципліни.

Ознайомлення з надбаннями світової педагогічної науки, з діячами європейської педагогіки дозволяє пізнати процес пошуків і розвитку ефективних форм і засобів навчання мови ученими Європи, Азії й Америки, ознайомитися з їхнім досвідом і теоретичними узагальненнями (Я. Коменськнй, Ф. Дістервег, Й. Песталоцці та ін.).

Вітчизняна методична наука пов’язана з іменами Г. Сковороди, Ф. Буслаєва, К. Ушинського, Л. Булаховського, Б. Грінченка, С. Русової, І. Нечуя-Левицького, І. Огієнка, В. Сухомлинського та багатьох інших. Ознайомлення з їхніми працями необхідне для осмислення процесів навчання рідної мови як основи духовно-інтелектуального розвитку особистості, розуміння пошуків ефективних форм і засобів навчання, удосконалення його змісту і методів.

Сучасний учитель повинен володіти арсеналом методичних надбань сучасних учених-лінгводидактів О. Біляєва, Т. Донченко, С. Карамана, Л. Мацько, Я. Мельничайка, Л. Паламар, М. Пентилюк, К. Плиско, Л. Скуратівського, М. Стельмаховича, О. Хорошковської, С. Яворської та ін., щоб осмислити всю складність процесу перебудови мовної освіти в Україні й оволодіти системою професійних знань, умінь і навичок.

Методика навчання української мови володіє значним запасом теоретичних знань, нагромадила значний досвід, однак процес її розвитку, удосконалення як самостійної науки потребує подальшої роботи іі пошуків як учених-лінгводидактів, так і вчителів-практиків. Реформування шкільної освіти взагалі і мовної зокрема викликало появу нових термінів, що потребують уточнення іі осмислення, нових технологій навчання тощо. Рекомендовані системи навчання мови не завжди одержують достатнє наукове обгрунтування: вони часто грунтуються на практичному досвіді іі здоровому глузді, і це не випадково. Адже розвивається методика як наука на базі передового досвіду роботи вчителів та наукових пошуків і теоретичні їх узагальнень учених-методистів.

Методика як наука і навчальна дисципліна забезпечує комплексну підготовку вчителя-словесника, що включає як теоретичний, так і практичний компоненти.