Тема
2 ПРОЦЕСИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТВАРИН
& 41. Протистояння хижаків і жертв
1. “Гонка озброєнь” між хижаками й жертвами. Чому в еволюції тварин крок за кроком відбувається вдосконалення їхніх способів руху? Між хижаками та їхніми жертвами відбувається безперервне змагання за виживання “хто – кого”. Хижаки вдосконалюють засоби нападу й полювання, жертви – способи захисту від хижаків.
Найчастіше перемогу отримує більш швидкий організм. Наприклад, і гепард, і газель належать до найшвидших тварин (рис. 41.1). Це є
Проте успіх пов’язаний не лише зі швидкістю. Велике значення має маневреність, швидкість реакції, якість керування рухами. У змаганні морського лева з білою акулою перевага у швидкості й силі – на боці акули (рис. 41.2). Але завдяки швидкості реакції представник ссавців має шанси ви жити навіть під час нападу найжахливішої сучасної риби.
Рис. 41.1. Гепард майже наздогнав газель Томсона
2. Видозміни зовнішнього вигляду. Ще однією можливою запорукою успіху й хижака, і жертви є непомітність (рис. 41.3). Якщо жертва
Застережливе забарвлення є характерним для тварин, що можуть виділяти отруту чи мають неприємні запах і смак (рис. 14.2, с. 56; 37.6, с. 150). Досить часто кілька видів мають характерні ознаки, що попереджують про їхні засоби захисту. Бджоли, оси й джмелі мають характерне забарвлення з чорних і жовтих смуг, яке попереджає про їхнє отруйне жало. Утім, нічим не озброєні мухи дзюрчалки мають подібне забарвлення, яке надає їм певного захисту (рис. 40.3, с. 159).
Загрозливе забарвлення або загрозлива поведінка використовуються, щоб залякати можливого хижака (рис. 41.4, 41.5, с. 164).
3. Перешкоди для хижаків. Чи може жертва захиститися від хижака, якщо він її виявив і може напасти? Звісно, так. Тварини (як, між іншим, і рослини) можуть зробити себе непридатними для споживання хижаком. Є кілька способів пристосувань, що можуть забезпечити такий результат. Ви вже знаєте, що тварини можуть бути отруйними або мати неприємний смак. Вони можуть бути вкриті панциром, як черепахи (рис. 39.9, с. 158), або голками, як їжаки й дикобрази (рис. 41.6, с. 164).
Рис. 41.2. Біла акула стрімко атакує своїх жертв знизу.
У цього морського лева ще є шанси вислизнути.
Рис. 41.3. Маскуватися може як хижак, так і жертва: квітковий павук, що спіймав осу (а); гусінь нічного метелика п’ядуна (б); деревна ящірка гекон (в)
Рис. 41.4. Гусінь, що “перетворюється” на страховисько
Рис. 41.5. Сіра ропуха роздувається перед вужем, щоб здаватися більшою, ніж вона є насправді
Водночас досить багато жертв застосовує активну оборону. В окремих випадках спротив жертви може завдати значних ушкоджень хижаку (рис. 41.7). Особливо це стосується тих жертв, які живуть групами й можуть боронитися сумісно. До речі, досить часто на таких жертв полюють зграйні хижаки. Під час таких групових зіткнень перемога може дістатися тій групі, у якій взаємодія між особинами буде більш налагодженою.
Кожен спосіб боротьби має свої недоліки. У Північній Америці та Гренландії мешкають вівцебики – великі жуйні парнопалі. На них полюють полярні вовки. У разі нападу вовків вівцебики групуються й утворюють коло, усередині якого ховається молодняк (рис. 41.8). Удар вівцебика рогом або копитом може бути смертельним для вовка. Цей уроджений спосіб захисту вівцебиків допомагає їм протистояти вовкам, але виявився згубним у захисті від мисливців з вогнепальною зброєю. Якщо людина вбиває одного бика, інші не допускають її до загиблого, доки мисливець не переб’є все стадо.
І Безперервна “гонка озброєнь” між хижаками й жертвами є важливою причиною еволюційного вдосконалення тварин. І хижаки, і жертви можуть застосувати маскування, а в деяких випадках – полювати чи боронитися від хижаків групою.
Рис. 41.6. Молодий леопард, який зробив спробу напасти на дикобраза
Рис. 41.7. Бізон (американський дикий бик) – важка здобич для вовків
Рис. 41.8. Групова оборона проти групового нападу: вівцебики й вовки
“Гонка озброєнь” між хижаками й жертвами; захисне, застережливе та загрозливе забарвлення.
1. Поясніть відмінність між захисним, застережливим і загрозливим забарвленням.
2. Вівцебики населяли Америку та Євразію в часи мамонтів і збереглися до нашого часу. Однак в останні два століття їхня чисельність різко скоротилася. Цей вид перебував на межі зникнення; останніми десятиріччями його почали охороняти й розселяти. Чому ж скорочувалася чисельність цього виду?
3. Наведіть відомі вам приклади пристосувань хижаків до нападів на їхніх жертв. Як жертви можуть протистояти таким нападам?
4. Хто в протистоянні хижака й жертви є більш пристосованим до нього? Урахуйте, що більшість газелей (рис. 41.1, с. 162) рано чи пізно загине в зубах хижака, а будь-який дорослий гепард за своє життя вполював багатьох газелей або інших жертв.
4. Роги, кігті й копита. У ссавців виникають особливі органи, які часто пов’язані з протистоянням між хижаками та їхніми жертвами (хоча використовуються і з іншою метою).
У копитних ссавців роги можуть використовуватися для захисту, а також для турнірних двобоїв між представниками одного виду. Є два основні типи рогів (рис. 41.9).
В оленів роги кісткові, більш або менш розгалужені. Кожного року вони виростають під шаром шкіри. З часом шкіра відмирає, і кістка рогів оголюється. У певному сезоні роги відпадають, аби вирости знову. У родини порожнисторогих (або бикових), до якої належать бики, козли, барани, антилопи й ін., роги нерозгалужені й не відпадають. Вони утворені роговою (білковою) оболонкою, що міститься на кістковій основі.
Рогові чохли утворюються й на пальцях багатьох ссавців (рис. 41.10). Залежно від їх форми вони називаються кігтями, нігтями або копитами. Кігті ссавців подібні до кігтів у рептилій і птахів, вони мають загострену та досить часто зігнуту форму. Нігті – це сплощені рогові пластинки, що характерні для багатьох приматів, зокрема й людини.
Копита – рогові покриви, що охоплюють пальці знизу та з боків. Вони захищають кінці пальців і сприяють швидкому бігу.
Рис. 41.9. Два типи рогів ссавців
Рис. 41.10. Порівняння рогових утворень на кінцях пальців ссавців
Рис. 41.11. Захищаючись від нападу, жук-бомбардир застосовує свою зброю
5. Жива “артилерія”. Жуки-бомбардири – це туруни, які використовують незвичайний засіб захисту. У черевці такого жука містяться дві залози, кожна з яких виробляє певну речовину. Ці речовини накопичуються кожна у своєму резервуарі. При загрозі жук змішує ці дві речовини в особливій реакційній камері. Там відбувається хімічна реакція, унаслідок якої температура суміші сягає 100 °С! З особливим звуком, що нагадує маленький вибух, розігріта їдка суміш викидається з черевця бомбардира (рис. 41.11). Цього достатньо, щоб відігнати значну частину ворогів цього жука.
6. Мурашині леви. Для нападу на своїх жертв тварини іноді застосовують створені ними пастки, як-от павуки павутину (рис. 12.3, с. 48). Існують й інші приклади. На ділянках, вкритих піском, часто ніби самі собою з’являються акуратні ямки (рис. 41.12). Якщо побачите їх – придивіться! Це пастки, що роблять личинки мурашиних левів – малорухливих комах із ряду Сітчастокрилі. У середині воронки
Ховається личинка мурашиного лева, що висовує на поверхню лише свої величезні щелепи. Щоб побудувативоронку,
Вона викидала вбік піщинки й камінці, заглиблюючись у грунт. Якщо ви захочете роздивитися личинку й зробите різкий рух, вона відчує коливання піску та сховається у його глибині. Але якщо у воронку
Впаде якась комаха (наприклад, мураха), личинка мурашиного лева схопить її та з’їсть. Досить часто можна побачити, як мурашка ковзає сипучим піском на схилі воронки,
А личинка мурашиного лева кидає в неї піщинки, щоб збити на дно пастки.
Рис. 41.12. Мурашиний лев: доросла комаха (а) та її личинка (б); воронки
Мурашиного лева (а); спосіб використання пастки (г)
(2 votes, average: 4,50 out of 5)