ДІЛОВА УКРАЇНСЬКА МОВА
Розділ 3. Граматична парадигма самостійних частин мови в ділових паперах
3.1. Іменник
Іменник – це самостійна частина мови, що означає предметність, відповідає на питання хто? (до істот) і що? (до неістот), виконує синтаксичну функцію як головних членів речення (підмет, присудок), так і другорядних (додаток, означення, обставина).
За значенням іменники поділяються на назви істот і неістот.
Назви істот поділяються на:
А) назви осіб (тобто назви людей за різними ознаками, назви міфологічних істот, персонажів
Б) назви тварин (тобто назви всіх представників тваринного світу, включаючи найпростіших): корова, лоша, мікроб.
Назви неістот поділяються на:
А) назви чітко окреслених предметів і понять (тобто назви охоплюваних зором речей, деталей, частин тіла, різних мір, місяців, днів тижня тощо): стіл, олівець, портфель, ключ, дуб, рука, метр, кілограм, липень, середа;
Б) назви нечітко окреслених предметів і понять, тобто назви предметів, що не охоплюються зором, не мають чітких меж, збірні назви територій, речовин, явищ, почуттів,
Іменники бувають загальні і власні.
Загальна назва дається багатьом однаковим предметам: чоловік, слухач, місто, управління, журнал, день, незалежність.
Власна назва дається окремому предметові, щоб відрізнити його від інших подібних: Луценко, Володимир, Київ, “Інформаційний бюлетень НАДУ”, Національна академія державного управління при Президентові України, Чумацький Шлях.
Рід іменників
1. Іменники мають чоловічий, жіночий або середній рід. Рід іменника визначаємо, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно або поєднуючи із займенниками цей, ця, це: цей службовець (він), цей сум (він), цей спеціаліст (він), ця довідка (вона), ця адреса (вона), це зобов’язання (воно).
2. Деякі іменники можуть бути спільного (подвійного) роду – чоловічого або жіночого: цей сирота і ця сирота, цей листоноша і ця листоноша, цей нероба і ця нероба; чоловічого або середнього: цей ледащо і це ледащо.
Залежно від конкретного змісту значення чоловічого або жіночого роду мають прізвища: Шевчук, Кудлай, Муха.
3. Рід незмінюваних іменників установлюється так:
А) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, ця леді;
Б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей какаду, цей шимпанзе (але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця какаду, ця шимпанзе)’,
В) назви неістот мають середній рід: це кашне, це комюніке, це меню, це жюрі, це алібі;
Г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Кракатау (вулкан), цей Хоккайдо (острів), ця Міссісіпі
(річка), ця Монако (країна), це Гельсінкі (місто), це Онтаріо (озеро);
Г) незмінювані складноскорочені слова мають рід відповідно до роду іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку: цей райво (відділ), цей НБУ (банк), ця СБУ (служба), ця НАДУ (академія), це МЗС (міністерство), це ТОВ (товариство).
4. Іменники, що вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці ножиці, ці канікули, ці Карпати, ці Суми.
Число іменників: однина й множина
Іменники в однині можна співвіднести із займенниками він, вона, воно або поєднати із займенниками цей, ця, це: цей світ (він), ця громада (вона), це товариство (воно), це читання (воно).
Іменники у множині можна співвіднести із займенником вони або поєднати із займенником ці: ці плани, ці розпорядження, ці двері, ці Чернівці.
Однина й множина іменників різняться між собою закінченнями: наказ – накази, службовець – службовці. Проте в іменниках середнього роду на – я (зобов’язання, знання) закінчення в обох числах збігаються. Число цих іменників визначаємо, орієнтуючись на слова, що стоять при них: зобов’язання виконується – зобов’язання виконуються, грунтовне знання – грунтовні знання.