Філософія посбіник
Тема 1. ПОХОДЖЕННЯ ФІЛОСОФІЇ, ЇЇ ФУНКЦІЇ І РОЗДІЛИ
§ 4. Класичні проблеми, розділи і функції філософії
Розділи філософії як осередки розв’язків її проблем
Породжений школою феномен подиву та зумовлена подивом філософія з найдавніших часів своєрідно подвоює світ. Вона припускає, що за фізичним світом емпірично заданих явищ та речей існує світ метафізичний (той, що міститься за фізичним), світ істинного буття, який не дається чуттєвим досвідом, а вимагає умогляду. Його становлять три різновиди найцікавіших
Платон був одним із перших, хто проаналізував і систематизував можливі варіанти відповідей на ці питання. Так, він виділив групу натуралістично мислячих філософів (давньогрецькі фюсіологи – дослідники природи речей), які вчать, “немовби все виникло завдяки природі і випадку”, які
Метафізика як частина філософії не зводиться лише до вчення про першоначала істинного буття онтологію, вона охоплює ще й раціональну психологію, або вчення про душу та дух, про їхній зв’язок з тілом і матеріальним субстратом. Яка природа душі, чи виникає вона водночас із народженням тіла, чи звідкілясь вселяється в нього, вона безсмертна, чи розпадається разом із тілом? – Ці питання можна називати основними в раціональній психології.
З матеріалістичною онтологією давніх фюсіологів пов’язані уявлення про душу як матеріальне утворення (згусток повітря, вогню, атомів), про її руйнування, смерть, матеріальність. Ця версія душі зумовлює специфічну відповідь на питання про те, як людина пізнає світ і чи взагалі він пізнаваний. Це питання є головним питанням гносеології, або філософського вчення про пізнання. Так, давні фюсіологи – матеріалісти вважають, що людина здатна пізнавати світ, оскільки її матеріальна душа може відбивати і зберігати відображення впливів матеріальних же речей.
Протилежну версію відповідей на головні питання раціональної психології і гносеології пропонує Платон. “Пізнавати, – каже Платон, – це якраз і означає згадувати”. Пригадування баченого душею в минулих життях (анамнезис) і є головним принципом гносеології Платона, який, зрозуміло, кардинально відрізняється від принципу відображення у матеріалістів-фюсіологів.
Пізнаючи явища, ми мусимо мислити, по-перше, те, що являється, тобто мислити онтологічні передумови явища, по-друге, того, кому являється, тобто людину; по-третє, взаємодію явища і людини, тобто процес пізнання, який є предметом гносеології. Як бачимо, людина як фундаментальна, чи не найголовніша тема філософії, поєднує та пов’язує і онтологію, і гносеологію з психологією. Розділ філософії, у якому досліджують гему людини, називають філософською антропологією.
Антропологія (від грец. “антропос” – людина та “логос” – вчення) – вчення про людину. Антропологія розглядає питання природи людини, її походження, буття, сенсу життя, призначення, смерті, безсмертя тощо.
Людина – істота, яка наділена здатністю долати власну обмеженість, уподоблятись безконечності. Таке трансцендування людини здійснюється через взаємодію протилежностей, що перетинаються у ній. Це – конечність і безконечність, постійність та зміни, зв’язок з реальністю та потяг до ідеалу, відображення наявного стану речей та рефлексія щодо стану належного тощо. У процесі трансцендування людина повинна, з одного боку, постійно заперечувати свої попередні стани, відмовляючись від пересудів, які обмежують її світобачення, ідолів, забобонів, а з іншого – постійно піклуватись про збереження спадкоємності минулих та майбутніх станів, про відносну констант-ність своєї особистості.
Змінюваність людини та світу, а також наявність взаємозв’язку між ними зумовлюють ту обставину, що з прадавніх часів філософія прагнула понятійно-осмислити процеси змін, побудувати теоретичну картину розвитку, пояснити його причини. Філософською наукою про зміни та розвиток стала діалектика як теоретична картина постійно змінюваного світу та людини.
Окрім названих, філософія охоплює інші розділи – праксеологію, яка розглядає проблеми використання знань, творчості, етики. Найфундаментальніші проблеми і гіпотези природознавства становлять предмет філософії природи. Наука теж цікавить філософію, особливо та частина її проблем, які виявляються нерозв’язними в межах наукових методів. Тоді за такі проблеми береться філософія. Культура, суспільство та історія теж стають об’єктами філософування і формують відповідні розділи філософії.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)