Філософія світ людини
Антропологічні ідеї в історії української філософії
Систематика антропології
Як ми вже бачили, є багато видів антропології. В їхній сукупності можна знайти певний порядок, систематизувати або класифікувати їх. Це має сенс не лише тому, що легше оглянути ціле і розкрити зв’язки між його частинами, до чого взагалі прагне теоретичне пізнання, але й тому, що антропологічні явища як предмет вивчення досить молоді, види антропології ще не всі розвинулись і досягли зрілості, деякі з них зовсім відсутні й можуть
Класифікувати види антропології найбільш природно, і з їхнього змісту, розподіляючи їх за формами і відомості або формами духу. Таких загальних форм виокремлюється чотири, їм відповідають їхні різновиди, а останнім – види антропології. Форми духу – це мистецтво, релігія, філософія, наука, а в цілому схема має такий вигляд:
– мистецтво: а) література, скульптура тощо; б) літературна, скульптурна та інша антропологія;
– релігія: а) християнство, іслам, буддизм і т. д.; б) релігійна антропологія –
– філософія: а) структуралізм, трансцендентальна філософія, марксизм…; б) структурна, трансцендентальна, марксистська, інші види антропології;
– наука: а) біологія, психологія, історія, політика, економіка, інші науки; б) біологічна, історична, політична, інші види антропологічних знань.
Незаповненою майже залишається перша рубрика, бо поки що неясно, які види можуть їй відповідати. Вони ще не сформувалися. Відкритими є й інші підрозділи. Можна, наприклад, мислити економічну, математичну різновиди антропології.
Всі види відповідають на четверте запитання Канта: що таке людина? Щоб дати певну відповідь, потрібне знання, представлене в науках, релігіях і т. д. Крізь їх призму і висвітлюється людина, і в залежності від того, з якої точки зору дивляться на неї, виникає спектр антропології.
При цьому скрізь є деяке подвоєння: певний зміст вкладається в поняття людини або розглядається сам по собі. Наприклад, технічна, або технологічна, антропологія відповідає визначенню людини як істоти, котра створює знаряддя праці, але техніка і технологія мають і відносну самостійність, незалежність від людини, і тоді маємо “історію технології”, а не “технологічну антропологію”. Аналогічними є лінгвістика і лінгвістична антропологія, політика, філософія і відповідні їм антропології.
В такому аспекті слід виокремити питання про ті корені, з яких виникає той чи інший її різновид: у кожній релігії, філософії, науці так чи інакше присутнє і питання про людину – в історії техніки, мови, психології і т. п.; спочатку воно одне з багатьох, настільки ж або й більш важливих; за певних соціальних, наукових, духовних умов питання про людину стає головним і тоді весь масив даного наукового або іншого утворення повертається до проблеми людини, її висвітлення і вирішення. Тоді й з’являється з філософії – філософська, з лінгвістики – лінгвістична й інші відповідні антропології. Можливий і зворотний процес.
Таким є загальний принцип упорядкування антропологічних знань. Всебічний його аналіз – тема окремого дослідження.
В історії української культури можна виокремити: в середні віки – релігійну антропологію, в епоху Відродження і Нового часу вона була обмежена натуралістичним її різновидом, в XIX-XX століттях – історичну антропологію. В другій половині минулого століття на перше місце, не відкидаючи інших, виходить антропологія, яку можна було б назвати глобальною, бо породжена вона відповідними сучасними суперечностями людства і природи, які вже визначають і будуть ще більш визначати майбутнє людського життя і життя взагалі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)