МОРФОЛОГІЯ. ОРФОГРАФІЯ
Сполучник як службова частина мови
Сполучники сурядності й підрядності
Як засіб зв’язку слів у реченні сполучники поділяються на Сурядні і підрядні.
Сурядні сполучники з’єднують між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення. Наприклад: І яр, І ліс, І село – усе ховалося в зеленій тиші (М. Хвильовий). У вазах Та глечиках стояли свіжі квіти (В. Іваненко). Вони засвітили лампу, І від лампи гостро запахло горілим гасом, Зате в кімнаті виникли чудові сутінки (В. Шевчук).
За тим,
До Єднальних належать сполучники І, й, та (у значенні і), І… і, ні… ні, ані… ані, та й, також, а також, як… так, Ще й. І дід, і баба у неділю на призьбі вдвох собі сиділи… (Т. Шевченко). Прогуло прокляте лихо Та й Заснуло (Т. Шевченко).
До Розділових належать сполучники Або, то, чи, хоч, чи… чи, чи то… чи то, то… то, або… або, не то… не то, хоч… хоч. Осталася удовою, Хоч і молодою (Т. Шевченко). Міняться срібні хмаринки
До Протиставних належать Сполучники а, але, однак (одначе), проте, зате, так, та (у значенні але). Овес У трьох кожухах, А вітру боїться (Народна творчість). Іван як Іван, Та шапка не його (Народна творчість). Проти вічності неба були ми малі, Але небо схилялось над нами (Леся Українка).
Сполучники Підрядності виражають ту чи іншу залежність однієї частини речення від іншої. За їхньою допомогою у складнопідрядному реченні до головної частини приєднуються залежні. Місце для ночівлі вибрали на узвишші, Щоб вітром здувало мошву та комарів (В. Малик). Ні перед ким не станеш спину гнути, не віддасися ворогу в ясу, Якщо ти зміг, товаришу, збагнути свого народу велич і красу (В. Симоненко). Підрядні сполучники можуть також приєднувати порівняльний зворот: І люди йшли байдуже, Мов лелеки, із косами дідівськими на лан (В. Симоненко).
Сполучники підрядності за значенням поділяються на такі основні групи:
1) З’ясувальні (Що, щоб, як). Згадай, Як ми співом стрівали світання… (Леся Українка);
2) Часові (тільки-но, перш ніж, як, щойно, ледве, як тільки). Ще сонечко не позолотило вершини найвищих дерев, Як Сірки розпрощалися з Морозами (І. Багряний);
3) Умовні (Якщо, якби, аби, як, коли, коли б, якщо… то, як… то). Сумно і смутно людині, Коли висихає і сліпне уява… (О. Довженко). Як у травні дощ надворі, То восени хліб у коморі (Народна творчість);
4) Допустові (хоч, незважаючи на те що, дарма що, хай, нехай). Богдан поставив ринку біля коша і, Хоч йому було не до їжі, заглянув у розсохлу від років скриню (М. Стельмах);
5) Мети (щоб (щоби), для того щоб, аби). Суддя пождав, Щоб гамір трохи змовк (Л. Костенко);
6) Причинові (бо, тому що, через те що, у зв’язку з тим що, оскільки). Тихо в садку, тихо в місті, Бо пізня година (Леся Українка);
7) Порівняльні (як, мов, немов, наче, неначе, ніби, немовби, немовбито, неначебто). Недарма кажуть, що в купальські ночі дерева ходять, Неначебто люди (М. Стельмах).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)