Стилістика української мови
Стилістичне використання омонімів
Різні за лексичним значенням слова найчастіше неоднакові й фонетично, своїм звуковим складом. Водночас у мові є немало й однозвучних слів, семантика яких позбавлена схожості, однаковості. Це омоніми.
Омоніми (грец. homos – однаковий і onima – ім’я) – слова, які мають різне лексичне значення, але однакове написання і звучання.
Пор.: 1. Очі в неї були великі, дві чорні коси, перекинуті наперед, обрамляли лице (І. Сенченко). 2. Косарі
Косять, а вітер повіває, шовкова
Омоніми найчастіше утворюються внаслідок семантичного розвитку багатозначності слів, через що не завжди вдається встановити чітку межу між омонімами і багатозначними словами.
Найтиповішими є повні омоніми, всі форми яких однакові, збігаються (деркач – птах і деркач – віник; листопад – назва передостаннього в році місяця і листопад – опадання листя восени; лютий – хижий, ненажерливий, злий (про звіра, тварину) і лютий – другий календарний місяць року; насаджувати – проводити посадку чого-небудь (про рослини) і насаджувати – накладати наконечник на спис. Виокремлюють і неповні омоніми, в яких немає повного звукового збігу. До них належать:
– іменники, які різняться лише закінченням родового відмінка однини: мул, мулу (на дні рік, озер, морів) і мул, мула (свійська тварина), образ, образу (в літературі, мистецтві) і образ, образа (те саме, що ікона), роман, роману (художній твір) та Роман, Романа (ім’я);
– слова, які належать до різних частин мови, але в певних формах збігаються: мати, поле (іменники) і мати, поле (дієслова), три (числівник) і три (дієслово у формі наказового способу від терти), носи (Н. в. множ, від іменника ніс) і носи (дієслово), долі (іменник) і долі (прислівник); справа (тобто діло, іменник) і справа (прислівник), стало (сер. р. дієслова мин. часу від стати) і стало (тобто постійно, прислівник), братові (іменник у Д. в.) і братові (присвійний прикметник, чиї?), військовий (прикметник та іменник), слідом, ранком, вечором (іменники в О. в. одн. або прислівники).
Особливі різновиди неповних омонімів становлять омофони (грец. omophones – однозвучний, від homos – однаковий і phone – звук) й омографи. Омофони – слова, які утворені з однакових фонем, але відрізняються семантично і написанням: Допомогли своєчасно вжиті заходи (дієприкметник, одне слово) і В житі перепілка звила гніздо (два слова: прийменник та іменник); вогонь погас (дієслово, одне слово) і пішов по гас (прийменник та іменник); Я уздрів, побачив сонце! І здалося мені – сон це! (П. Усенко). Отже, омофони – це такі омоніми, які пишуться по-різному: як окреме слово або як поєднання двох слів. Омографи (грец. homos – однаковий і grapho – пишу) – це слова з різною семантикою, які розрізняються лише наголосом: приклад (зразок; те, що варто наслідувати) і приклад (у гвинтівці), обід і обід (зовнішня частина колеса, звичайно обведена шиною).
До власне омонімів не належать так звані омонімні (омонімічні ) форми слів, лексичне значення яких однакове: фабрики, машини (Р. в. одн. і Н. і Зн. в. множ.). Деякі з форм таких слів мають різний наголос: озера, води (Р. в. одн.) і озера, води (Н. і Зн. в. множ.).
Більшість омонімів становлять іменники, зрідка – дієслова, ще рідше – прикметники. Омоніми досить активно використовують у мовленні. Проте серед них трапляються й менш уживані в літературній мові. Це передусім застарілі слова й діалектизми: Око – орган зору і око – одиниця ваги, яка приблизно дорівнює 1,2кг.; міра хмільних напоїв в 1 – 1,5л (обидва значення застарілі); чайка – птах і чайка – човен; без – прийменник і без – бузок (діалектне); гостинець – якась річ або ласощі (подарунок) і гостинець – великий битий шлях (діалектне).
Лексичне значення омонімів можна точно встановити тільки в контексті. Іноді для цього замало навіть одного речення. Тоді вдаються до ширшого контексту: з речення Недалеко стояла баба неможливо зрозуміти лексичне значення слова баба. Але Пустила баба внука, то він побіг, тільки дверима стукав (А. Свидницький); Важко грюкнула… сталева баба (важка підвісна довбня для забивання паль).
Омоніми часто вживаються в художніх творах, виступають одним із засобів мовленнєвої образності: Думи мої, думи мої, квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас, – Де ж мені вас діти? (Т. Шевченко); Погана та мати, що не хоче дитя мати (Нар. творчість). їх використовують і для створення каламбурів – гри слів, дотепів, метою яких є вираження іронії, сміху, гумористично прихильного чи осудливого ставлення до когось, чогось: Він володіє дорогоцінним даром: нікому не робив нічого даром; Мало б змогу те чорнило, То б усіх підряд чорнило (З газети); Жук пішов у сад за дачу і розв’язує задачу. А комар години цілі лиш тиняється без цілі. То з нудьги, без всяких діл, полетів з гори у діл. Повернув за тин до льоху, розбудив за сажем льоху, у смолі липкій зав’яз, зачепивсь крилом за в’яз, з бузини упав незграба і радіє, що не з граба (В. Плахотников).
Використовуючи омоніми, треба дбати про те, щоб контекст точно окреслював властиве їм лексичне значення. Невдале вживання омонімів може породжувати двозначність думки: Горобець маленький, але й він серце має (Номис), тобто або вразливий, або сердиться; Це глина – чи цеглина; У селі Суха Ліщина баба є Капітоліна. Звуть її тут просто Капа. Самогон у баби капа (М. Карпов).
У багатьох випадках немає (і не може бути) чіткої розрізнювальної ознаки між омонімією і полісемією. Наприклад, слово батьківщина (з наголосом на передостанньому складі) фіксується в словнику як омонімне, це дві лексеми: 1) батьківщина – країна, держава для тих, хто народився в ній, є її громадянином: То велике щастя наше – мати, батьківщина – правда і любов (А. Малишко); те саме, що й вітчизна: І колишеться м’ята, І тремтить далина, І доріг тих багато, А вітчизна – одна (А. Малишко); батьківщина – це також місце народження кого-небудь: Звенигородський край – пишний куточок України, край садків, Шевченкова батьківщина (І. Нечуй-Левицький); 2) батьківщина – це спадщина від батьків; спадковий маєток: Батьківщини ми з нею не розтратили (Г. Квітка-Основ’яненко); Він одружився, взяв половину батьківщини (М. Коцюбинський); або у фразеологічному сполученні слів нам батьківщини не ділити (у значенні нам нема за що сваритись).
Омоніми, як і багатозначні слова (також і синоніми), належать до стилістично “природних” лексем: майже в будь-якому контексті їх значення функціонально активізоване, використовується з певним стилістичним відтінком.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)