Стилістика української мови
Стилістика прийменників
Службові слова, які в поєднанні з повнозначними словами виражають залежність їх від інших слів у реченні або в словосполученні, називаються прийменниками. Вони використовуються для вираження найрізноманітніших відношень між синтаксично незалежним і залежним словом у реченні або в словосполученні. Прийменники вживаються тільки з непрямими відмінками іменних слів.
Прийменники в українській мові здебільшого розподіляють на такі групи:
– первинні прості прийменники.
– первинні складені прийменники. У цій групі 35- 38 слів: задля, з-за, з-під, з-посеред, проміж, щодо та ін.;
– вторинні прості прийменники. їх у мові понад 80: вглиб, вздовж, близько, довкола, замість, зсередини, кругом, мимо, наперед, обабіч, оддалік, опріч, опісля, попереду, посередині, праворуч, поряд, стосовно, шляхом, вслід, всупереч, назустріч, напереріз та ін.;
– вторинні складені прийменники. Вони утворюють найчисельнішу
Кількість вторинних прийменників приблизна, розподіл їх – дещо сумнівний, хоча він простежується і в словниках: наприклад, слово близько (див. СУМ) у реченні Близько лікоть, – та не вкусиш (Номис) виступає прислівником, а в реченні Рад був жити близько батька… (І. Франко) це ж слово вживається як синонім до біля, коло (набуває функції прийменника при родовому відмінку іменника), а також: жити при батькові.
Прийменник, будучи службовим словом, виражає певну низку семантичних і стилістичних відношень між повнозначними словами, семантично скріплює їх синтаксично-підрядним зв’язком. Отже, значення прийменників релятивне (відносне), його сутність полягає у вираженні прийменником певних семантичних відношень між повнозначними словами.
Прийменники, вступаючи у різні відношення, зв’язки із повнозначними словами, разом з ними виражають семантико – синтаксичні значення, стилістичні функції, використовуються багатозначно: звернувся до друзів (об’єктне значення), поїхав до міста (значення місця), вставав до зорі (значення часу), нагрів до двадцяти градусів (значення міри і ступеня). У складі речення іменник із прийменником до виступає обставиною (працював до ночі), додатком (підійшов до нього); зрідка прийменник входить до складу головного члена речення (Брат із сестрою поводилися ввічливо).
Прийменникам властива значна динаміка розвитку, їх стає дедалі більше внаслідок зневиразнення й ослаблення значення деяких повнозначних слів, переважно іменників і прислівників, які все частіше використовуються із службовою функцією.
Кожен прийменник якоюсь мірою фонетично й стилістично особливий, зовсім адекватно не може бути замінений іншим. Особливо значеннєві стилістично вторинні складені прийменники, які подекуди репрезентують собою дещо архаїчне у мові або мають публіцистичний чи виразно книжний, нерозмовно-побутовий відтінок: Дарунок згоди ліпший над здобуток, що на війні ціною крові взято (Леся Українка) – над здобуток замість по-сучасному стилістично зручнішого від здобутку; пор. також: розмовно-нормативне кров’ю взято. Отже, з часом деякі мовні форми змінюються, минуле нерідко контрастує із сучасним, не узгоджується з ним, однак талановито художнє й дотепер залишається стилістично вагомим. Про це свідчать твори класиків української літератури, зокрема Івана Нечуя-Левицького (1838- 1918), Панаса Мирного, Лесі Українки (1871 – 1913), Івана Франка, Михайла Коцюбинського.
Отже, з допомогою прийменників виражаються найрізноманітніші відношення, семантичні й морфолого-синтаксичні зв’язки між повнозначними словами, між членами речення і складниками одного члена речення: Кожен з нас трудар і воїн (В. Сосюра), кожен з нас – складений підмет.
Частина прийменників, особливо вторинних і складених (у відповідь на, у зв’язку з, під впливом, незалежно від, незважаючи на, всупереч бажанню), значеннєво-вагома такою мірою, що їх можна загалом вважати семантичними. Ця семантика відносна, особлива, часткова, бо лексичне значення, наприклад, іменника (відповідь, зв’язок та ін.) чи прислівника (близько, вглиб, вздовж і под.) при цьому послаблюється, виконує службову функцію.
Допоміжна синтаксична функція прийменника полягає в тому, що він виражає певне відношення між повнозначними словами, своєрідно поєднуючи їх в одне семантичне ціле, хоча й словесно розчленоване. В цьому заявляє про себе й стилістична роль кожного прийменника. Його функція особливо очевидна тоді, коли він уживається повторно, що найчастіше характеризує мовлення розмовно-побутове, особливо фольклорно-пісенне. Прикметникове означення при цьому вживається після пояснюваного іменника: За сльозами, за гіркими І світа не бачить; Пішла в садок у вишневий (Т. Шевченко); За колодою, за дубовою, Там козинії роги (Нар. творчість).
Стилістично увиразнюється художній текст і тоді, коли повтор прийменника простежується в сполученні інших слів (не тільки в сполученнях “іменник – прикметник”): Із города із Глухова Полки виступали (Т. Шевченко) сполучення “іменник – іменник”, пояснювальне слово і пояснююче (города Глухова); З весною вас, з вербою, з водою, з бідою (О. Довженко).
Отже, прийменники (як і сполучники, частки) завжди важливі функціонально: вони об’єднують повнозначні слова у всенародну усвідомлювану цілість (речення) і завжди додають будь-якому сполученню слів певного стилістичного значення, відтінку.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)