Які відмітні риси президентської системи державної влади?

56 Які відмітні риси президентської системи державної влади?

Президентська система передбачає поєднання повноважень глави держави і глави уряду в одній особі. Така система діє в США, багатьох країнах Латинської Америки, Азії та Африки. Однак у більшості європейських країн утвердилася парламентська система. Щодо інституту президентства в деяких країнах Азії й Африки, то там він найчастіше є лише конституційним прикриттям тоталітарних і авторитарних режимів особистої влади. У Російській Федерації й інших державах СНД складається президентська

система влади.

У державах, у яких президентська система функціонує в умовах дотримання демократичного принципу поділу влади, президент має широкі, проте не безмежні владні повноваження. Класичною президентською республікою є США, де президента обирають на загальних виборах і вже внаслідок цього він стає політичною фігурою загальнонаціонального масштабу. Будучи главою не тільки держави, а й уряду, саме президент очолює вищу виконавчу владу в країні і формує уряд. Звичайно, він консультується

з лідерами своєї партії й іншими впливовими політичними колами, однак міністрів призначає на власний розсуд.

Проте всі кандидатури на посади відповідальних керівників органів виконавчої влади підлягають обговоренню в парламенті, який як вищий законодавчий орган управі їх затвердити або відхилити. Крім того, ні президент, ні міністри не можуть поєднувати свої посади з посадами депутатів парламенту. Таким чином, на відміну від парламентської системи, за якої члени уряду можуть бути і депутатами парламенту, за президентської послідовніше дотримуються принципу поділу влади.

Кабінет міністрів безпосередньо підпорядкований тільки президентові і має статус лише дорадчого органу при главі держави й уряду. Водночас уряд значною мірою незалежний від парламенту, що за президентської системи не може виразити йому вотум недовіри й відправити у відставку. Отже, на відміну від парламентської системи, уряд не підзвітний парламенту. Однак і за президентської системи парламент вправі впливати на діяльність президента та його уряду, затверджуючи щорічний державний бюджет і ухвалюючи закони.

Найактивнішу роль президент відіграє у законодавчому процесі. Він пропонує проект держбюджету і виступає з пропозиціями. Так, відповідно до Конституції США тільки конгрес має всі законодавчі повноваження. Це означає, що пропозиції щодо законодавства можуть виходити від президента, політичних партій, громадських організацій, однак право законодавчої ініціативи мають тільки члени конгресу. Усі закони, прийняті конгресом, надходять на затвердження президентові, який має право вето на ухвалені парламентом закони, і вищий законодавчий орган може відхилити його тільки за умови, якщо депутати повторно, але вже кваліфікованою більшістю проголосують за відкинений президентом закон.

У деяких випадках конгрес США делегує певні законодавчі повноваження президентові або різним урядовим відомствам. Президент уповноважений видавати укази, які мають чинність закону, хоча сфера їх дії обмежена діяльністю органів виконавчої влади. Загалом же уряд залишається вищим органом законодавчої і представницької влади і за президентської системи, причому президент США не має права розпускати конгрес і призначити нові парламентські вибори. Проте глава держави й уряду впливає на процес законотворчості у парламенті.

Найвагоміші прерогативи президента у сферах військової та зовнішньої політики. За Конституцією США президент цієї країни є верховним головнокомандувачем, якому підпорядковуються збройні сили. Крім того, саме президент, а не уряд представляє країну під час міждержавних переговорів, від імені держави підписує міжнародні договори. Проте право повідомляти про війну та укладати мир має тільки уряд. До того ж кожен міжнародний договір, підписаний президентом, набуває чинності тільки після того, як його буде схвалено урядом.

Оскільки за президентської системи президент обирається окремо від уряду, то час від часу виникає ситуація, коли більшість у парламенті належить до однієї партії, а президент і очолюваний ним уряд представляють іншу. Хоча президент і є лідером власної партії, проте у США він не обіймає жодної офіційної посади в партійному керівництві. Більш того, нерідко опозиція політичному курсу адміністрації президента виникає саме в лавах партійної фракції його ж партії в конгресі США. Водночас, спираючись на свій статус вищої посадової особи, він менше залежить від партії, до якої належить, ніж глава уряду за парламентської системи державної влади. Президент може, незважаючи на позицію власної партії, апелювати до виборців, які його обрали і можуть чинити “тиск із місць” на законодавців, що перебувають в опозиції до глави уряду.

Якщо на чергових парламентських виборах правляча партія, лідером якої є президент, втрачає більшість у парламенті та йде в опозицію, то сам президент і його уряд продовжують залишатися при владі. У цьому полягає ще одна важлива відмінність президентської системи від парламентської і напівпрезидентської, за яких після чергових парламентських виборів склад уряду може частково або повністю змінюватися.

На відміну від прем’єр-міністра, який за парламентської системи у разі винесення парламентом недовіри його кабінетові змушений іти у відставку, президент залишається на своїй посаді і тоді, коли подає у відставку хтось із його міністрів або й увесь кабінет. Він може бути усунений від посади тільки в результаті імпічменту, тобто процедури, що передбачає право конгресу відсторонювати його від влади, якщо він припустився вагомих порушень або вчинків, що підривають авторитет уряду.

Загалом за президентської системи глава уряду та його кабінет більш незалежні від парламенту, ніж уряд за парламентської системи. Щоправда, за обох систем можливості глави уряду особливо великі тоді, коли його партія становить парламентську більшість. Однак в умовах демократичного режиму парламент і за президентської системи має достатньо повноважень для того, щоб контролювати дії президента і його уряду.

Окрім президентської у деяких країнах (Греції, Фінляндії, Франції, Польщі, Румунії, Індії, Пакистані, Монголії та ін.) утвердилася так звана напівпрезидентська система державної влади. Найповніше втілення вона дістала у Франції після прийняття там 1958 р. Конституції П’ятої республіки. Президент цієї країни обирається прямим голосуванням усього населення. Він призначає прем’єр-міністра, який формує кабінет, підзвітний і президентові, й уряду. І хоча прем’єр-міністр є керівником ради міністрів, головує на його засіданнях сам президент. При цьому він має право призначати прем’єром будь-якого політичного лідера незалежно від того, чи є той представником парламентської більшості, чи ні. Якщо парламент висловить урядові вотум недовіри, прем’єр-міністр зобов’язаний вручити президенту заяву про відставку свого кабінету.

Президент Франції є головнокомандувачем збройних сил країни, він відіграє провідну роль у визначенні її зовнішньої політики. Відповідно до конституції він може розпустити уряд і призначити нові парламентські вибори, без узгодження з урядом виносити законопроекти, міжнародні договори і поправки до конституції на загальнонародні референдуми, а також вводити надзвичайний стан (однак в умовах надзвичайного стану не має права розпускати парламент). Таким чином, напівпрезидентська система державної влади, що сполучає у собі елементи як президентської, так і парламентської, передбачає наявність сильної президентської влади й уряду, підзвітного парламентові.




Які відмітні риси президентської системи державної влади?