31 Яку небезпеку приховує в собі політичний екстремізм?
Які основні витоки сучасного тероризму?
Політичний екстремізм – це схильність до крайніх поглядів і методів у політиці та ідеології. Він виявляється в ігноруванні реального аналізу політичної ситуації в країні та світі, нерозумінні законів виходу суспільства з кризи, бажанні значно прискорити події, прагненні підкорити політичний процес чиїйсь волі без урахування співвідношення політичних сил. Апелюючи до не найкращих якостей людей – заздрощів, шовінізму, крайнього націоналізму
Розрізняють екстремізм правий і лівий. Правий екстремізм – це фашистські та неофашистські концепції, що спрямовані проти демократії та прав людини й обстоюють необхідність диктатури, насильства й тоталітаризму. Лівий екстремізм
Крайнім виявом політичного екстремізму є тероризм – політична практика й одна з форм державної політики, що полягає в систематичному залякуванні, провокаціях та прямих насильницьких діях. Небезпека терору в тому, що за його застосування порушується природний шлях соціального руху, не реалізуються демократичні форми організації суспільства, вільного волевиявлення особи. Тому одне з нагальних завдань людства – боротьба проти світового тероризму.
Спробуймо визначити основні джерела сучасного тероризму на прикладі деяких країн. Досліджуючи російський тероризм XIX ст., можна зазначити, що його витоки – у надмірному замилуванні “французькими ідеями” – революційними, атеїстичними, ліберальними. Роман Ф. Достоєвського “Біси” присвячений тому, як російські інтелігенти (головні герої роману) буквально випестували тероризм, що міг би швидко виснажитися й не призвести до трагедії XX ст., якби суспільна думка північноросійських столиць не виявила до нього надмірної прихильності – кожна з восьми спроб замаху на Олександра II супроводжувалася вибухами радості в гімназіях, університетах, салонах вищого світу. В той час лише одиниці наважувалися засудити терор. Наприклад, філософа В. Соловйова, який насмілився це зробити, “суспільство” буквально зацькувало.
Після подій 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку в деяких країнах були люди, які не приховували зловтіхи від цієї трагедії. Це вельми тривожний симптом, особливо якщо врахувати, що ще 5- 7 років тому ставлення до США було майже культовим.
Збільшення кількості “ворогів” – шлях в нікуди. Зокрема, розпад СРСР розпочався з того, що московська інтелігенція, розгублена особливостями переломного моменту, перестала зважати на думку провінцій, які у словах про “права” і “свободи” вбачали лише одне – моторошну деморалізацію самої Москви, авторитет якої стрімко зменшувався. Події у Чечні – це “м’який” варіант того, що могло б статися, якби Радянський Союз не розпався.
Франція, як і деякі її союзники (Бельгія, Велика Британія), після укладення Версальського мирного договору, перебуваючи в ейфорії від перемоги, втішалася з поваленого супротивника, свого споконвічного ворога – Німеччини, що багато в чому сприяло націоналістичному вибухові в цій країні.
Після другої світової війни США, виявивши високу гуманність і шляхетність до переможеного, “збільшили” число друзів серед європейських країн.
На жаль, уже після перемоги в холодній війні американці припустилися тієї самої помилки, що й в 20-ті роки французи.
Що відбувається з переможцями у духовній війні, про яку ще наприкінці XIX ст. попереджав Ф. Ніцше, пояснює психолог Е. Нойманн. Він доводить, що придушення “Я” склеротичною свідомістю (забувши історію) призводить до появи “підпілля” з небезпечним емоційним зарядом, схильного до повстання, розгромів і повного знищення світу переможців.
Щодо внутрішнього тероризму слід зазначити: в умовах, коли сформована структура влади в країні спирається не на кращих (найавторитетніших) представників суспільства, підсвідомо завжди назріватимуть негативні процеси, що живляться “не каналізованими” настроями відділеної від офіційної еліти інтелігенції, яка стає новим “вогнищем” дисидентства і, свідомо чи ні, надихає молодь на боротьбу зі “злочинним режимом”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)