Музика – той різновид мистецтва, котрий якнайкраще реалізовує художній ідеал.
Оскар Уайльд
Мета. Удосконалювати знання учнів про танці різних народів, зокрема бальні танці; розвивати вміння відтворювати ритмічний рисунок твору; вчити відчувати настрій та ритмічний зміст запропонованих творів; засобами музичного мистецтва виховувати любов до народних традицій, музичного мистецтва.
Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності –
Фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти,
Хід уроку
I. Організаційна частина.
Починається урок.
Працюватимем старанно,
Щоб почути у кінці,
Що у нашім першім класі
Діти – просто молодці!
1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).
2. Музичне привітання.
Урок музики у нас Запросив усіх у клас.
Привітаймось дружно всі:
До, ре, мі, фа, соль, ля, сі!
II. Розспівування (за вибором учителя).
III. Ритмічні вправи.
IV. Повідомлення теми уроку.
1. Робота з підручником,
2. Пізнавальна бесіда.
Танець – вид мистецтва, в якому засобами створення художнього образу є рухи й положення тіла танцюристів. Кожен танець має свої особливості – ритмічний малюнок, мелодію, метр, темп, гармонію, рухи. Танці виконуються як окремі концертні твори або як один із номерів балету чи опери. Існують цілі збірки танців, об’єднані в один твір.
Український танець буває народним або сценічним. Народний – це фольклорний танець, який побутує у своєму природному середовищі і має певні традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми тощо. Сценічний танець, поставлений балетмейстером в професійному або самодіяльному колективі для показу на сцені, може бути українським, але вже не є народним.
Перші танці виникли як прояв емоційних вражень від навколишнього світу. Танцювальні рухи розвивалися також і внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше – жестів, що відображали певні трудові процеси (наприклад, деякі хороводи). Первісний танець, як і пісня, виконував магічну роль, тому серед календарно-обрядових танців збереглося чи не найбільше архаїчних рис.
Говорячи про українські народні танці, слід зазначити, що часто один і той же танець у різних місцевостях може мати різні назви. Наприклад, широковідомий український танець “Гопак” має ще й такі назви: “Гоцак”, “Козак”, “Козачок”, “Тропак” та інші. Танці отримують назви з різних причин. Наприклад, за якимось словом, що часто вживається в пісні, під яку танцюють.
Кожен народ має свої улюблені танці:
– Українці – гопак, козачок.
Гопак – український народний танець імпровізаційного характеру. Назва походить від дієслова “гопати” – стрибати. Виник у Запорізькому війську як чоловічий танок. Тепер гопак виконують разом чоловіки й жінки. Провідна партія – чоловіча. Танцювальні рухи чоловіка – присядки, стрибки, дрібушки; жінки – дрібушки, вихилясики, кружляння. Темп гопака швидкий. Він розкриває такі риси характеру людини, як спритність та відвага.
Аркан – військовий танець, який танцювали опришки перед військовими виступами. Танець мав на меті перевірити на міцність і витривалість чоловіка – воїна: хто не витримував і розривав руки, того проганяли з кола. Вірогідно, “Аркан” був своєрідною психологічною підготовкою до вирішальних дій, на – дихав, давав силу, енергію, піднімав бойовий дух.
Козак – танцює один “козак” або два, а рідше чоловік і жінка. Найголовнішим було дрібнесенько відбивати ногами по землі, щоби вона аж гуділа, витинати голубці, підскакувати щупаком вгору і виробляти при самій землі присядки, при цьому приспівуючи і викрикуючи на все горло. Козаки танцювали не тільки ногами, а й усім тілом: руками, плечима, головою і навіть “оселедцем”. Веселощі були помітні і в очах, і в усмішці, і в поруху вуса. Жінки танцювали дрібнесенько на місці, тільки час від часу описували коло.
Чеберячка – старий український танець з багатьма фігурами. Всі танцювали в колі, а один за одним по черзі, чоловіки танцюючи з закладеними за плечі руками, піднімали губами з підлоги чарку горілки, випивали її і перекидали одним махом голови через плече. Всі інші, танцюючи в колі, плескали в долоні, приспівуючи: “Чеберячки! Коло чеберячки припадаєм рачки! Або її вип’ю, або її виллю! Чеберячки!” Розкладали посередині вогонь і перескакували його по черзі (за описом Антонія Якси-Марцинківського).
– Росіяни – камаринська, тропак.
– Білоруси – бульба, крижачок.
– Чехи – полька, фуріант.
– Угорці – чардаш.
Чардаш – угорський парний народний танець імпровізаційного характеру. Складається з повільної та швидкої частини. З’явившись в Угорщині, чардаш поширювався циганами звідти до Словаччини, Словенії, Хорватії, Моравії. Прикметною ознакою чардаша є значна варіація його темпу. Танець, починаючись з повільного ліричного вступу ходи по колу, закінчується в надзвичайно швидкому, стрімкому ритмі.
– Норвежці – салінг, спрінгданс.
– Австрійці та німці – вальс.
Вальс – бальний танець у помірному темпі, музичний розмір 3/4, популяризований у XIX ст. (Й. Штраус-батько і син); види: віденський, англ., франц., америк. (т. зв. бостон); наявний в класичній музиці.
– Поляки – полонез, мазурка.
– Французи – менует, гавот.
Гавот – старовинний французький народний танець. Характерні риси танцю – помірний темп і розмір 4/4, 2/2. У XVII ст. гавот став придворним танцем, набув граційності. Жан Батист Ліллі (французький композитор) увів його в балет і в оперу. Пізніше цей танець став постійною складовою частиною інструментальних сюїт. І
Менует – старовинний французький народний танець. Походить від народного хороводного танцю провінції Пуату. В XVII ст. за часів правління ‘ Людовіка XIV став придворним танцем, для якого характерні плавність і повільність рухів та багато поклонів і реверансів. Менует поступово перетворився в “танець королів” і став “королем танців”.
3. Музична гра Василя Верховинця “Котику сіренький” (див. урок № 20).
V. Слухання музики. Фридерик Ніопен “Вальс”, “Полонез”.
1. Загальні відомості про композитора.
Фридерик Франсуа Шопен (див. урок № 8).
2. Аналіз прослуханого твору.
3. Музичний калейдоскоп, с. 73.
VI. Фізкультхвилинка.
Ходить білочка по лісі
Ходить білочка по лісі,
(діти ходять по кімнаті)
По високому, густому,
(розводять руки, піднімають руки вгору)
По зеленому, рясному.
(відводять руки в сторони, стежать поглядом)
В неї стежечок багато:
(відводять руку в загадану сторону)
По землі і по деревах (стежать поглядом)
Справа стежечка – до зірки,
(простягають руки вправо)
Зліва стежечка – до шишки,
(простягають руки вліво, стежать поглядом).
Ззаду стежка – до горішка.
(повертаються назад)
VII. Узагальнення знань.
1. Музичний калейдоскоп, с. 74.
Полонез є урочистим танцем-ходою. Виконується в помірному темпі. З’явився в Польщі.
Танцювали полонез зазвичай на початку балів, підкреслюючи цим урочистий, піднесений характер свята.
Пари, танцюючи цей танець, переміщаються за встановленими правилами геометричних фігур. Музичний розмір танцю – 3/4.
Полонез виник у Польщі близько 15 століття і називався “ходзоний” (пол. сИос^опу). Спочатку його вважали тільки весільним танцем. А після, зазнавши деяких змін, він став обов’язковим атрибутом будь-яких народних урочистостей.
У кінці 15 – початку 16 століття “ходзоний” почали танцювати і в середовищі дрібної шляхти. Але в замки магнатів полонез зміг проникнути тільки до кінця 16 століття, де став пишним палацовим танцем.
І
Західна Європа ознайомилася з полонезом за часів правління в Польщі Генріха Валуа (згодом став французьким королем Генріхом III).
Французькі балетмейстери трохи видозмінили полонез, пристосувавши його для придворних урочистостей, внаслідок цього при дворі польських королів він став елементом придворного церемоніалу, своєрідним парадом шляхти перед монархом.
У 17 столітті полонез набув популярності в усій Європі і отримав свою нинішню назву.
2. Повторення вивчених пісень.
VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.
1. Аналіз почутого.
2. Цікаві розповіді.
3. Робота в зошиті.
IX. Підсумок уроку. Релаксація.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)