Звичаї, обряди, вірування

Розділ 15

ПОХОДЖЕННЯ І ДЖЕРЕЛА УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ

§ 44. Звичаї, обряди, вірування

Вірування, повір’я, утрадиційнені обряди, звичаї, міфологічні й демонологічні уявлення, увесь “живий музей історії народу” (С. Токарєв) – основа світогляду людей. Вони втілюють міжпоколінний досвід етносу, а мовні знаки відображають їхню семантику й конотацію. Соціальний фактор, наголошує польський лінгвіст Є. Курилович, котрий з першого погляду здається зовнішнім щодо системи мови, насправді органічно пов’язаний з нею. Розширення

вживання знака всередині системи є лиш “відбиттям розширення його вживання в мовному колективі”.

Фразеологічні одиниці, відображаючи у своєму значенні реалії, конотації, безперервний процес розвитку етнокультури, акумулюючи у внутрішній формі найрізноманітніші вияви національної духовності, зберігають виразно чи менш виразно “сліди” цієї етнокультури (Пускати ману, з легкої руки, поганий на очі, встати на ліву ногу, не виносити сміття з хати, замовляти зуби). Як Зірка пада, “то її відьма зловлює” . Родитися під гарною планетою, родитися під поганою планетою… “Хто з них родиться

під гарною планетою, той буде гарний, тобто буде турбуватися про свою душу й людям буде робити добро. Хто родиться під поганою планетою, буде зноситься з дияволом і шкодити людям” (П. Чубинський). Ось ще декілька прикладів “людових вірувань”, зібраних І. Франком у кінці XIX ст. в передгір’ї Карпат. “Кожний чоловік має свою звізду на небі; як чоловік умре, то звізда впаде або й так загасне” (Зійшла його зірка, зійшла його зоря, згасла його зірка); “Є така планета на небі, що як чоловік під нею уродиться, то буде щасливий, а під іншою буде бідувати” (розм. Така в нього планида), див. ще Уродитися під щасливою зіркою, уродитися під нещасливою зіркою. Зовсім недавно побутувало стійке переконання, що “світити волоссям” перед людьми, – для жінки великий сором. На Полтавщині говорили, що “сонце плаче”, коли жінка “світить волосом”, а на Чернігівщині вважали, що волосся, яке стирчить з-під головного убору, “притягає блискавку і грім може ввійти в людину”. Непокрите жіноче волосся, як уявляли, “може принести шкоду людям, господарству, урожаю” . Звідси й ФО Світити волоссям, покрити волосся, зав’язати волосся, зав’язати голову, зав’язати хустку.

Та звернімося знову до І. Франка. “Є такі люди, що як тільки дотулиться болючого зуба рукою, то зуб перестане боліти. Для того й приповідають: “Перестало боліти, так якби Руков відоймив” (як рукою зняло) . Пор. ще: ” – Я твою втому рукавом одведу, – провела рукою по його чолу” (М. Стельмах). Часом звичайний фразеологізм здається “одноплощинним”, а насправді він увібрав у себе численні вірування, звичаї, прикмети. Тертий калач – “досвідчена людина”, бо її життя “терло”, кололо, мололо, подібно до зерна й борошна. Усього вона зазнала “подібно до хліба”. Фразеологізми Побити горшки, розбити горщик, розбити макітру “посваритися” пройшли довгий шлях формування своєї семантики – символіки (в Україні ці предмети розбивали після першої шлюбної ночі; старший боярин перекидав горща з хмелем через хату; він же кидав горщик убік: якщо розіб’ється, то народиться син, а як уціліє – то дочка). У багатьох місцевостях батькам, котрі не зуміли зберегти дочки до вінця, дають на весіллі пити з розбитого посуду чи посуду з діркою (О. Потебня). Очевидно, подібні прикмети – вірування були підосновою евфемістичної ФО Горщечок надщерблений (про таку дочку). У придністровських селах, коли виносять чоловіка з хати, жінка б’є новий горщик. Цим позначається занепад господарства після смерті чоловіка. Як ритуально-магічна дія, биття посуду може мати як позитивний магічний смисл (побажання багатства, щастя), так і негативний (символіка знищення, нещастя, смерті) .

Фольклорно опрацьовані глибоко народні жартівливі вислови Хліб від зайця (“Мені хотілося вірити, що мама приносила Хліб від зайця”, М. Мащенко); (приніс) Від зайця, відняв у зайця, Випрохав у зайця, окраєць від зайця (О. Гончар), Окраєць од зайчика (Б. Олійник), “Приносив тато мені Окрайця, Казав, що в житі Відняв у зайця” (В. Кочевський). Такий сакральний хліб, який побував “на природі”, а головне – жаданий і романтичний, – “фонував” чистотою й незрівнянною щирістю батьків і дітей. “Як батьків гостинець, Як хліб солодкий від зайця, як радісне диво найперших дитячих снів, – хитались у відрах лозові свіжі кружальця, шуміли дуби, і стременами вітер дзвенів” (JI. Костенко). Його культурологічну оцінку знаходимо в етнографа В. Скуратівського: “Це хлібець від зайця… Вірили й не вірили ми в ті слова. Але з яким смаком ївся він, хліб “Від зайця” – прекрасно вибрана народом форма частування дітей невикористаним у полі сніданком”. Оте диво, яке завжди переносить нас у світле дитинство: “Хрещений батько дружить із зайцем, бо завжди… виймає з кишені або пряник, або цукерку, або яблуко, простягає мені й каже: – Оце ж перестрів мене по дорозі заєць і передав тобі, Васильку, гостинця. – Який заєць? Той, що й учора? – Той самий. Сірий. – А звідки він мене зна? – Та вже знає. Каже: отому слухняному хлопчикові передайте” (В. Захарченко).

Інваріантний рамковий образ подарунка (Від зайця – принести; відняти – від зайця), наприклад, у східнослобожанських і східностепових говірках реалізується в багатьох варіантах. Скажімо, на Луганщині побутують вислови зайчик передав (с. Містки Сватівського р-ну), Заєць передав (м. Лисичанськ), Заєць приніс (с. Оборотнівка Сватівського р-ну), у зайця вкрав (с. Містки), Гостинець від зайчика (с. Привілля Лисичанського р-ну), Зайчик у сумочку кинув (м. Ровеньки). Подібний образ (Зайчыкау хлеб ) є і в білорусів. Такі самі мотиваційні моделі знають і німці – Hasenbrot, Lewarkenbrot “хліб зайця, жайворонка”, Das hett die Krдhe fallen laten – “його ворона впустила”. У росіян, крім Заячий хлеб (гостинец), є ще лисичкин Хлеб, тобто хліб від лисиці. Так назване одне з оповідань М. Пришвіна. Мешканці Нижегородської губернії знають Березин гостинец (запис 1975 p.), власне, уже флористичний образ. Ще віддаленіша внутрішня форма кашубського вислову – To je od Coutkiz lasu, доел, “це від Тітки з лісу”, де Cotka (Coutka) z lasu – “дух – захисник борів і лісів в образі милої бабусі” .

За Ф. Боасом, мови відрізняються “за групами ідей”, а її особливості “відбиваються в поглядах і звичаях народів”.

У поемі “Марина” М. Рильський виводить образ “знахаря” Кіндратка такими словами:

Про сто вовків, що сани обступили,

Про куріп’ят, що по степу водили

Мисливця, доки смерть собі знайшов,

Про знахаря, що й зупиняти кров,

І страх у слабодухих виливати,

І рушниці несхідні замовляти

Був над усіх прославлений мастак.

Такі “прославлені мастаки” начебто вміли ружжа замовляти (“Чи вже ж між нами нема такого…, щоб “Ружже замовив” ), Виливати (злизувати) переполох, відводити очі, замовляти зуби, уроки проганяти, трясцю одшептати… У бойків Проливати Воду заст., фольк. – “знахарським способом лікувати переляк” . У романі “Маруся Чурай” Л. Костенко згадує чи описує десятки подібних виразів, що відбивають процеси ворожіння, відшіптування, натякають на прикмети, указують на вірування. Наприклад: “І що ми вже Грицькові не робили, – вишіптували, терли, ізсилали, свячене зілля клали під потилицю, водою мили І Переливали хоробу на бобренківського пса, – не помогло”; “Це ж полк виходить за далекі гони. Комусь Тополя стане в головах”; “Так дай же вам Боже щастя. Прибийте Собі підкову”; “О Господи, його вже поховали, Йому вже Всі зозулі відкували”. Як згадувалося раніше, долю багатьох людей чи окремої людини, її характер пов’язували з тим, що віщували зорі (“Вогненна зірка в небі пролітала, сичі кричали, вісники біди”), під якою зіркою вона народилася. Скажімо, “непряма дорога” Гриця пов’язана з тим, що він “Народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому”; “страшний руйнатор” України Ярема Вишневецький – “Кривавий кат з-під темної зорі”.

Часом вдавалися до виливання (викапування) з воску, олова або сирого яйця зображення людини й по-своєму мудрували над ним: “І ворожка ворожила, Пристріт замовляла, Талан-долю за три шаги З воску виливала” (Т. Шевченко). Пор. рос. (горьк.) Вылить на воск “заспокоїти дитину, зливши з неї воду на віск, де повинно з’явитися зображення злого духа, що злякав дитину” . Беруть миску води й держать на голові перестрашеного, розповідає І. Франко про гадання підгірян з оловом. Тимчасом баба в залізній ложці над огнем розтоплює олово й виливає його до миски з водою. З того олова пізнають потім, “чого перестрашилася людина” (“Людові вірування на Підгір’ю”). ФО (схожий) як викапаний фіксується академічним словником (Синонім – як з ока випав). Пор. ще Вилилась у матір, як з воску. Сполуки вилита мати, вилита в матір, вилитий батько тощо, очевидно, пов’язані якраз із виливанням, викапуванням. Такі ФО звичайні в художніх творах: “Дочка Вилита мати вдалася” (Панас Мирний). Бойківське Викапати з ока (кому) означає “бути подібним до когось” . Схоже і в поляків: jakby matce z oka wykapal; Tak podobien do niego Jako by mu z oka wypadl. Вилитий (викапаний) брат, вилита (викапана) сестра, як вилитий, як викапаний – вислови усталені, але мотивування їх уже дещо втрачене. Ось чому на Охтирщині (Сумська обл.), наприклад, частіше почуємо Як викопаний (від викопати) – свідчення переорієнтації внутрішньої форми.

Тільки незначна частина ФО з ремаркою “етн.” (етнографічне) потрапила до загальномовних фразеологічних словників. Серед них – Полоскати повивач “пити спиртне після хрестин” (І. Нечуй-Левицький), Слати (засилати, присилати, посилати) Старостів (людей) (до кого) “сватати” (“Зачали парубки Засилати старостів до дівчат”, Г. Квітка-Основ’яненко), Повернути слово (кому) “відмовлятися від обіцянки одружитися з ким-небудь” (” – Ярино – він враз упав на коліна… Ще не пізно, Поверни Максимові Слово, стань зі мною під вінець”, П. Панч), Обміняти хліб “домовитися про одруження” (“Обмінили хліб, а в неділю й весілля заграли”, Панас Мирний).

Виокремимо “сітку” стереотипів, накинуту на генетично давні уявлення нашого етносу, значеннєві домінанти, які відклалися в семантично-концептуальних опорах Чорт – болото – суха груша – суха верба.

“Улюбленими житлами чортів”, наголошує дослідник народної демонології В. Милорадович, крім пекла, визнаються болота, очерет, бузиновий кущ (бойки називають чорта табуїстично – той, що під бзом сїдит ), суха верба, вода (пор. водяник), глибокі яри, шинки, сараї, порожні напівзруйновані приміщення, млини; а ще – перехрестя доріг і роздоріжжя. Вони оберігають “закляті скарби”. Ось деякі лубенські веснянки, примовки, переконання: “А сей буде у болоті між чортами старший”; “На всякому млині є чорт”. До народної демонології належать також домовики, лісовики. У чорта є багато назв: сатана, біс, той, рябий, демон, диявол, чортяка, чорний, проклятий, лукавий, нечистий, нечиста сила, куций та ін. ; дідько, лихий, бенеря (бенеря його принесла; див. ще бойківські фраземи-табу: Іван безп’єтий, той панич, той скажешох, той ріжкатий (вважається, що в чорта є роги), той, що в смолі купасся.

У народних повір’ях східних слов’ян болото – “небезпечне й нечисте місце”, де водяться чорти, “нечисте місце, пов’язане з діями нечистої сили”, звичайне “місцезнаходження чорта”. Був звичай викидати в болото “нечисті” предмети (старий віник, речі померлого, горщик з водою від мерця, сміття) . За народними легендами, якраз сам чорт “створив це небезпечне місце” на противагу “доброчинній діяльності Бога” . Звідси мовні відшарування різної структури, експліковані або й зашифровані образи: бойк. габуїстичне той, що в болотї сідит, Антипко, Чорт болотний (болотяний), засів чорт в болоті, діал. ссл., сст. У чорта на болоті “дуже далеко” , “Мені вдалося все-таки розшукати його, хоч це і виявилося місце, забуте Богом і людьми, так би мовити – у чорта на болоті (Ю. Боцвінок), У чорта на колючках, у чорта на куличках, де трава не росте “дуже далеко” ; грубо – До чорта (до біса) в зуби, “Зачеплений міцною рукою жінки, побіг кудись До всіх бісів у зуби” (П. Загребельний), (помчався) К чорту в зуби (П. Куліш), До біса на роги (бо чорт “ріжкатий”, тобто має роги); Сидить, як чорт на грошах в болоті; рос. Не ходи при болоте: черт уши обколотит. Стійкий зв’язок чорта й болота виражається пск. Болото “чорт”, укр. “чорт”, укр. Нетеча “чорт” і “стояча вода” (“До людей саме сватів засилають, а до нас Нетеча Зілю Несе”, С. Васильченко; Якої нетечі?). Активно побутують приказки – Править як чорт болотом, Ганя як чорт по болоту, яку болоті не без дідька, таку селі не без горілки; біл. Аднаго балота чзрці; пол. bloto bez czarta nie obejdzie (болото без чорта не обійдеться); те саме в лайливих побажаннях – Щоб тебе понесло по нетрях та по болотах! .

Академічний фразеологічний двотомник фіксує грубі, іронічні ФО (закохатися) Як (мов, ніби) чорт у суху грушу (у стару вербу) “дуже сильно” (“Маланка бачить, що закохався Дмитро, Як чорт у суху грушу”, М. Зарудний); (причепитися) Як чорт до сухої верби (“Клятий Ботушкан причепився до мене, Як чорт до сухої верби…”, Казки Буковини) . Такі ж міфологічні уявлення властиві й білоруським віруванням (Улюбіуся як черту сухую вярбу), і польським (Zakochal siqjak djabel w starej wierzbie, тобто “закохався як чорт у стару вербу”). Узагалі дерево – місце проживання міфологічних персонажів: русалки живуть на березах, чорт сидить у корінні бузини, у дуплястій вербі, в осиці. У цю ж “демонологічну” мікрогрупу входять і говіркові та фіксовані фольклорними збірками вислови – варіанти – зполіс. Лубити, йек чорт суху грушу “не любити когось” , Закохавсь, як чорту суху грушу, Закохався як чорт в сухій вербі (Уманський повіт), гал. Тішитсі, як дідько сухов вербов. Коментуючи галицьке побажання Учіпи ся сухої верби, а не мене, І. Франко зазначає: “Місце, де навіть верба не може рости, але вехне (засохне), очевидно, погане, нечисте. От тим то й сама суха верба, що стоїть на такім місці, вважається “осідком нечистого духа”. Учепитися сухої верби значить “віддатися демонові, який живе в тій вербі, а може, й повіситися на ній” ; пор. асоціацію в бойк. Дурило з кривої верби “ошуканець” . Власне, у народній символіці розрізняються концепти Верба – суха верба – свячена верба, у яких поєднуються й “світлі” компоненти, і “темні”. Верба – не численний рід, рідня (за “Українською малою енциклопедією” Є. Онацького, “може розвинути понад сімсот гілок”), але одночасно й “неплідність” (“ніколи не плодоносить” – на вербі груші). Суха верба як місце побутування нечистої сили, як прокляте дерево (оскільки не дає плодів, не створює тіні; у сербів вона проклята й тому звичайно “гнила всередині”; у поляків – безплідна, трухлява і з кривим стовбуром, бо з неї були зроблені гвіздки для хреста, на якому “був розп’ятий Христос”) протиставлена Свяченій вербі Як охоронцю від нечистої сили (“Не я б’ю, верба б’є, за тиждень Великдень…”), була “цілющим засобом” у всіх слов’ян.

Таким чином, фразеологізми як відшарування матеріального й духовного життя (його конкретних мотиваторів), як продукти мовно-культурної здатності етносу освоювати й фіксувати стереотипи свого ставлення до дійсності представляють цю дійсність антропометрично-вивіреною, оціненою з погляду реалій життя того чи іншого періоду, з погляду народних вірувань. У процесі вивчення ми нібито знімаємо шар за шаром ті ідеї, котрі в них відкладались віками, і “доходимо до їх джерел” (С. Токарєв). Звичайно, у народних обрядах і повір’ях немало такого, що треба визнати загальнолюдським, указував Д. Зеленій. Окремі ж явища народного життя, якими б простими вони не були, завжди мають довгу історію “на грунті певного окремого народу”. Слово – концепт, уведене в діяльність людини, розглядається О. Потебнею “як живе, динамічне й унікальне, завжди інше, що виявляє ті або інші свої грані в тісній залежності від умов його вживання” . За допомогою слова людина не тільки пізнає, що вже було в її свідомості, а й “творить новий світ з хаосу вражень і збільшує свої сили для розширення меж цього світу” (О. Потебня). У ФО старий світ конотативно-представлений, інтеріоризований етносвідомістю й нерідко вже “зашифрований”. На зміну йому приходять актуальні сфери матеріального й духовного життя, репрезентовані в узусі нерідко вже як поетичні уявлення мовців.