Тема 4. УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ (середина 1960-х – початок 1980-х років)
§ 17-18. СТАНОВИЩЕ ЕКОНОМІКИ УРСР ПРОТЯГОМ ДРУГОЇ половини 1960-х-ПОЧАТКУ 1930-х років
5. Аграрна політика. Становище в сільському господарстві в УРСР у 1960-х – на початку 1980-х років.
Гострі проблеми постали перед сільським господарством України. Порівняно з промисловістю воно займало в УРСР другорядні позиції. Важкий стан сільськогосподарського виробництва насамперед був зумовлений колгоснно-радгоспною системою організації праці селян.
Комплекс названих причин призвів до того, що в 1964 р. з 9600 колгоспів 4000 стали
Яким же мав бути вихід із кризової ситуації? Тільки держава зі своїх ресурсів мала надати колгоспам необхідну матеріальну та фінансову допомогу, ставши передусім на шлях еквівалентного обміну промислових товарів і продукції сільського господарства.
Насамперед у жовтні 1964 р. була припинена політика утискування особистих селянських і міських підсобних господарств. Службовцям і робітникам надавалися в користування земельні ділянки від 0,08 до 0,4 га на сім’ю, скасовувались укази попередньої влади про заборону утримання худоби в особистій власності громадян, які проживали в містах, ліквідовувався щорічний податок на худобу колгоспників, їм повертали земельні наділи, відібрані за часів М. Хрущова. Відтепер земельні ділянки (залежно від регіону) становили від 0,31 до 0,61 га. Колгоспи отримали право продавати селянам велику рогату худобу з колгоспних ферм. Після вжитих заходів кількість присадибних ділянок зросла до 9 млн. Усього у власному користуванні колгоспників було 2,6 млн га землі (8 % орної).
Історичний факт
Колгоспники виробляли 31 % загальносоюзного обсягу м’яса, 29 % молока, 50 % яєць і картоплі, 24 % овочів, 35 % винограду.
У 1965 р. була зроблена спроба підняти рівень сільськогосподарського виробництва шляхом матеріального стимулювання. Передусім було підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, у тому числі включаючи велику рогату худобу та свиней. Відтоді визначалися стабільні плани постачання державі сільгосппродукті в на 5 років наперед. Усе це сприяло зростанню в 1966 р. обсягу валової продукції сільського господарства на 8 % (раніше воно становило 1,7 %).
У 1966 р. в колгоспах запроваджувалася хоча й мінімальна, але гарантована грошова оплата праці. Економічно слабкі колгоспи отримали від держави кредити для забезпечення оплати праці колгоспників, а також право мати власні рахунки в банку, брати короткотермінові та довготермінові кредити.
На цьому етапі найскладнішою галуззю сільського господарства залишалося тваринництво. Так, у 1970 р. в УРСР вироблялося 2,9 млн т м’яса. Однак витрати на його виробництво були надто великими. Молока виробляли до 18,7 млн т при середньорічному удої від однієї корови трохи більше 2,2 тис. л молока. Порівняно з провідними країнами Європи це був низький показник.
У другій половині 1960-х – у 1970-х роках в УРСР птахівництво було переведено на індустріальні технології. Яйця та м’ясо вироблялися на 38 великих птахофабриках. Однак збільшення виробництва м’яса серйозно гальмувалося через слабку кормову базу тваринництва.
Упродовж 1965-1985 pp. постійно зростало технічне оснащення сільського господарства. Однак це комплексне завдання було зведене до постачання сільському господарству однотипної низькоякісної техніки. Колгоспи та радгоспи щорічно отримували до 20 тис. тракторів, 30 тис. бурякозбиральних комбайнів. За цей період у 1,6 раза збільшився парк тракторів, у 1,5 раза – комбайнів, у 1,3 раза – вантажних автомобілів.
Третій Всесоюзний з’їзд колгоспників. Листопад 1969 р.
Частка ручної праці в українському селі в загальному обсязі робіт залишалася значною, особливо у тваринництві. Тут вона досягала 37 %. Дуже повільно відбувалася електрифікація сільського господарства. У 1967 р. 6 млн сільського населення (27 %) ще не були підключені до електромереж.
Одним із важливих напрямів підвищення родючості грунтів розглядалася хімізація сільськогосподарського виробництва. Виробництво мінеральних добрив для села забезпечували Вінницький, Черкаський, Рівненський та інші хімкомбінати. Хімічна промисловість України виробляла мільйони тонн мінеральних добрив і десятки тисяч тонн засобів для захисту рослин від шкідників. Разом із тим некваліфіковане застосування хімічних речовин часто призводило до забруднення грунтів і сільськогосподарської продукції.
У 1960-1980-х роках набули великих масштабів меліоративні роботи. Деколи вони проводилися без належного наукового обгрунтування. Унаслідок цього виникло порушення екологічного балансу природних комплексів: ерозія та виснаження родючих грунтів, підтоплення сіл, розорювання лук і пасовищ.
Технічне оснащення, меліорація, хімізація, електрифікація потребували величезних коштів, що привели до створення потужних виробничих фондів.
Історичний факт
Лише протягом 1970-х років у сільськогосподарське виробництво було вкладено 27 % коштів, призначених для економіки Української РСР.
Використання капіталовкладень було вкрай неефективним. Більше того, фондовіддача постійно знижувалася. Порівняно з 1965-1970 pp. у 1980-1985 pp. фондовіддача скоротилася майже на 60 %. Щоб посилити ефективність сільськогосподарського виробництва та збільшити фондовіддачу, з 1967 р. всі колгоспи й радгоспи почали переходити на госпрозрахунок. У травні 1970 р. знову були підвищені державні закупівельні ціни на м’ясо та молоко.
Влада намагалася підвищити ефективність сільського господарства шляхом чергової зміни системи управління. У 1982 р. в районах і областях республіки були утворені агропромислові об’єднання, покликані подолати відомчі бар’єри. Однак заходи адміністративного характеру не могли забезпечити міцних виробничих зв’язків сільськогосподарських підприємств із переробною промисловістю, подолати хронічне відставання колгоспно-радгоспного виробництва. Чергова управлінська реформа нічого не змогла змінити за суттю. Негативні тенденції стрімко зростали. Темпи приросту продукції сільського господарства знижувалися, що й змусило вище партійно-державне керівництво розробити спеціальну продовольчу програму. Ухвалена навесні 1982 р. й широко розрекламована, вона не була виконана. Промислово розвинуті регіони все більше страждали від нестачі продовольства. А колгоспи та радгоспи, маючи значні виробничі фонди, не спромоглися задовольнити зростаючий попит на сільськогосподарську продукцію.
Невтішний стан речей у сільському господарстві доповнювало вкрай неефективне використання трудових ресурсів. Підтвердженням цього сталії традиційні сезонні “мобілізації” армійських підрозділів, учнівських і студентських колективів, працівників науково-дослідних установ на “боротьбу за урожай”.
Проте зібрана навіть із використанням надзвичайних засобів продукція далеко не завжди доходила до споживача. Відсутність і недосконалість системи її переробки та збереження призводила до щорічних втрат, які за окремими видами продукції перевищували 30 % від зібраного.
Життя показало, що жодні програми, які грунтуються на старих формах господарювання та застарілих методах управління, не спроможні вивести економіку країни з глухого “застійного” кута. Назрівала нагальна потреба радикальних змін, однак радянське керівництво всіма засобами їх не допускало. Декларуючи в заявах підтримку ініціативи, самостійності, госпрозрахунку, брежнєвське керівництво своїми реальними діями зміцнювало командну систему та адміністративний контроль.
…Досвід чехословацьких подій знову нагадав про необхідність підвищувати пильність щодо підступів імперіалізму та ного агентури в країнах соціалістичної співдружності, про значення послідовної боротьби проти правого опортунізму, який під виглядом “поліпшення” соціалізму намагається вихолостити революційну сутність марксизму-ленінізму та розчищає шлях для проникнення буржуазної ідеології.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)