Антициклічне регулювання економіки

Антициклічне регулювання економіки – свідомі цілеспрямовані дії держави (певною мірою і могутніх корпорацій та наднаціональних органів) щодо промислового циклу з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон’юнктури і збільшення темпів економічного зростання. Найважливішу роль у цьому регулюванні відіграє держава. В основі А. р. е. – антикризове регулювання. Вперше в історії розвитку капіталістичного способу виробництва воно було застосоване у США під час кризи 1929 – 1933. Зокрема, для виходу з найглибшої

економічної кризи держава організувала і забезпечила широке проведення громадських робіт (будівництво доріг, мостів тощо) за кошти державного бюджету, закуповувала надлишки продукції, надавала допомогу розореним компаніям, здійснювала виплати безробітним тощо. Ці витрати поступово зростали і в наступний період. Теоретичне обгрунтування необхідності антикризового регулювання економіки дав англійський економіст Дж. Кейнс. Після другої світової війни у більшості розвинених країн світу антикризові
заходи були розширені за рахунок стимулювання житлового будівництва (держава страхує і гарантує отримання кредитів на житлове будівництво, регулює терміни кредитів, розмір відсотка тощо), здійснення політики прискореної амортизації, надання податкових знижок при встановленні нового устаткування, зниження податків на прибутки корпорацій тощо. У період високої економічної активності (або “перегріву” економіки, за класифікацією західних учених) держава значно підвищує ставку відсотка, що зумовлює подорожчання кредиту. Під час депресії і кризи держава знижує ставку відсотка і здешевлює кредит. За наявності державного сектора уряд під час кризи збільшує обсяг прямих капіталовкладень насамперед у галузі економічної та соціальної інфраструктури (транспорт і транспортне будівництво, електро-, газо – і водопостачання, житлове будівництво, атомну енергетику тощо). А. p. e. здійснюється економічними, адміністративними, правовими методами. До останніх належать зміна патентного законодавства, амортизаційних правил (запровадження відповідних законів), прийняття нових законів про податки або поправок до чинних тощо. А. p. e. у розвинених країнах світу у повоєнний період стало одним з важливих факторів послаблення глибини економічних криз, подовження фази піднесення і відповідно скорочення фаз кризи і депресії та інших форм модифікації економічного циклу. Водночас воно неспроможне повністю подолати циклічний характер виробництва, а отже, усунути важливі суперечності суспільного відтворення. А. p. e. з боку олігополій здійснюється певною мірою виробленням ними узгодженої політики, виконанням державних замовлень тощо. Водночас їх дії нерідко суперечать політиці держави у цій сфері. Наднаціональні органи в країнах ЄС провадять значною мірою уніфіковану промислову, структурну, податкову, амортизаційну політику, що є важливим фактором антициклічного регулювання.




Антициклічне регулювання економіки