Тема 2. УКРАЇНА В ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ
(1945 р. – початок 1950-х років)
§ 8. ЗАХІДНА УКРАЇНА В ПОВОЄННІ РОКИ
3. Боротьба ОУН та УПА.
Тоді, коли радянська влада прагнула приєднати Західну Україну до СРСР, щоб знищити головні вогнища українського національно-визвольного руху та зміцнити свої геополітичні позиції в Європі, ОУН убачала майбутнє Західної України іншим. Передбачаючи, що після розгрому нацистської Німеччини західні країни та СРСР неминуче продовжать збройну боротьбу між собою, ОУН поставила перед собою завдання перешкодити
Вояки бойового підрозділу УПА
Тому зі вступом радянської армії на територію Західної України УПА розгорнула збройну боротьбу проти радянської влади та її регулярного війська. У бойових підрозділах У ПА, які мали по 500-600 бійців, загалом налічувалося майже 90 тис. вояків. До їхнього складу входили кавалерійські та артилерійські частини. УПА утримувала під своїм контролем територію майже 150 тис. км2, на якій утворила власні органи місцевої влади. З’єднання УПА вели відкриті бої з невеликими гарнізонами, групами радянських
Боротьба ОУН та УПА мала достатньо масштабний і напружений характер. Після звільнення від гітлерівців Західної України з лютого 1944 р. до пізньої осені 1945 р. повстанці здійснили майже 6 тис. операцій проти радянських частин, 14,5 тис. терористичних і диверсійних актів. Війська НКВС, солдати Львівського та Прикарпатського військових округів провели тоді 27 тис. бойових операцій проти ОУН та УПА. Отже, протягом перших 20 місяців існування радянської влади в Західній Україні на один день припадало не менше 500 сутичок.
Протягом січня-квітня 1946 р. радянська влада здійснила широкомасштабну операцію під назвою “Велика блокада”. У ній були задіяні 585 тис. солдатів, авіація та бронетехніка. УПА втратила майже 40 % свого складу, однак зброю не склала. Зважаючи на несприятливе співвідношення сил та усвідомлюючи ілюзорність своїх сподівань щодо радянсько-американської війни, Українська головна визвольна рада наприкінці 1946 р. прийняла рішення про демобілізацію частини повстанців, прорив певної кількості вояків на Захід, реорганізацію решти УПА для потреб ведення партизанської війни невеликими групами чисельністю 10-15 бійців. Одночасно значну частину найстійкіших і най витриваліших оунівців було залучено для ведення масштабної підпільної боротьби, організації акцій саботажу, ведення антирадянської пропаганди, здійснення індивідуальних терористичних акцій проти представників радянської влади.
Історичний факт
Командування УПА здійснювало збройно-пропагандистські рейди на територію сусідніх з УРСР держав. Улітку 1947 р. був здійснений рейд до Чехословаччини, улітку-восени 1947 р. – до Угорщини, узимку 1947/1948 pp. – до Східної Пруссії, наприкінці 1948 р. – на початку 1949 р. – до Румунії.
Протягом 1944-1948 pp. УПА проводила бойові операції в Закерзонні – на українських етнічних землях, які за радянсько-польським договором увійшли до складу польської держави й зазнавали цілеспрямованої деукраїнізації.
Радянське керівництво, стурбоване неспокійною ситуацією в Західній Україні, постійно шукало можливостей нейтралізації повстанського руху. З цією метою починаючи з травня 1945 р. і до 1949 р. радянська влада оголосила 7 амністій для учасників збройної боротьби та підпілля. Амністією 1945 p., яка передбачала повне прощення в обмін на добровільне складення зброї, скористалися майже 30 тис. повстанців, а в грудні 1949 р. – понад 77 тис.
Серед засобів боротьби проти українського озброєного підпілля радянські органи безпеки створили 379 конспіративно-розвідувальних спецгруп, які використовувалися для перевірки підозрілих осіб щодо причетності до ОУН та УПА, компрометації українського підпілля, його керівників і т. п. Діяльність таких формувань МДБ УРСР супроводжувалася численними провокаціями, насильством, грабежем, мародерством, винищенням сіл. У відповідь служба безпеки ОУН також створювала спеціальні підрозділи, що діяли “під маскою совєтів”.
Масові репресії, депортації “антирадянських елементів”, насильницька колективізація західноукраїнських сіл поступово звужували соціальну базу для руху Опору, унеможливлювали його матеріальну підтримку. Тому у вересні
1949 р. головнокомандувач УПА генерал-хорунжий Р. Шухевич видав наказ, згідно з яким наприкінці 1949 р. підрозділи УІ1А мали припинити свою бойову діяльність і зосередитися на саботажі та пропагандистській роботі. Загибель Р. Шухевича в березні 1950 р. призвела до подальшого згортання спротиву ОУН та УПА. У травні 1954 р. був заарештований останній керівник УПА – полковник Василь Кук. Останню боївку УПА в Тернопільській області органи держбезпеки розгромили аж у квітні 1960 р.
Історичний факт
Утрати ОУН та УПА в боротьбі з радянським тоталітаризмом становлять 155 108 осіб. Чисельність тих, хто загинув з радянського боку, за неповними даними, становила 30 676 осіб, з них 4 тис. були представниками органів влади.
Частина бійців УПА пробралася на Захід. Іноді воякам удавалося зробити це поодинці, іноді навіть достатньо численними групами. Наприклад, частина групи “Сян” після депортації українців із Закерзоння пробилася через територію Чехословаччини в Західну Німеччину. У такий спосіб у Західній Європі були засновані закордонні частини ОУН.
Намагання дезорганізувати національне підпілля в Західній Україні в середині 1950-х років підштовхнули радянські спецслужби до вбивства в еміграції ідеолога українського національного руху, професора Українського вільного університету в Мюнхені Лева Ребета (1957) та голови Проводу закордонних частин ОУН Степана Бандери (1959).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)