СИСТЕМА “ПРИРОДА – НАСЕЛЕННЯ – ГОСПОДАРСТВО”
ТЕМА 2 СВІТОВИЙ РОЗВИТОК І ЕКОЛОГІЯ
§ 12. Глобальні моделі і сценарії майбутнього
Перші кількісні методи вивчення екосистем були застосовані у 1925 році для створення математичної моделі росту окремих популяцій і їхньої динаміки. Перші спроби створення глобальних моделей були здійснені наприкінці 60-х років ХХ ст. за допомогою методу системного аналізу, розробленого Дж. Форрестером. З ініціативи італійського економіста А. Печеї у квітні 1968 року у Римі зібралась група з 30 вчених,
Перша з доповідей – “Межі росту” – підготовлена у 1972 році групою вчених Массачусетського університету під керівництвом подружжя Медоуз. Їхні моделі мали передбачити розвиток суспільства у майбутньому за умов збереження сучасних економічних і політичних методів. Результати моделювання показали, що зростання промисловості і споживання ресурсів відбуватиметься прискореними темпами, водночас зі збільшенням
Друга доповідь – “Людство на роздоріжжі” – була підготовлена М. Месаровичем (СТТТА) і Е. Пестелем (ФРН) на основні методики ієрархічних систем. У доповіді аналіз проводився на основі формування на І Землі 10 регіонів по відмінності проблем, що виникають перед людством. у кожному із них. Кожен з регіонів, у свою чергу, поділявся на взаємодіючі ієрархічні сфери: екологічну, технологічну, демо-економічну, соціально-політичну. Результати їх моделювання показали, що в перспективі можна очікувати не одну глобальну, а декілька регіональних катастроф. Модель передбачала продовольчу кризу в Південно-Східній Азії. Автори зазначили, що загрозу екологічної катастрофи можна від термінувати за умови обмеженого збалансованого росту всієї економічної системи.
Концепції “меж росту” Месарович і Пестель протиставили концепцію “обмеженого росту”, враховуючи, що екологічні проблеми можуть бути подолані без відмови від росту світової економічної системи у тому разі, якщо це зростання буде збалансованим і органічним.
Третя доповідь – “Перебудова міжнародного порядку” – була підготовлена голландським економістом Я. Тінбергеном і показувала, що поєднання локальних і глобальних цілей є можливим.
Четверта доповідь – “Цілі для глобального суспільства” – була підготовлена філософом Е. Ласло і висвітлювала два фундаментальні питання: у чому полягає мета людства і чи згодні ми замінити матеріальне зростання на розвиток духовних людських якостей?
Наступні моделі були присвячені складовим частинам глобальних проблем, однак відображали окремі, часто галузеві їхні аспекти. Наприклад, модель В. Леонтьєва “Майбутнє світової економіки”, енергетичні моделі, кліматичні моделі, моделі розвитку природних процесів тощо.
У даний час розроблено декілька поколінь глобальних моделей, які прогнозують розвиток до кінця ХХІ ст. Вони базуються на аналізі таких компонентів розвитку, як економіка, природні ресурси, населення, продовольство, хід природних процесів, стан навколишнього середовища. Окремі отримані результати та прогнози перенесені в офіційні документи урядів і матеріали міжнародних організацій, які стали основою розробки на початку 90-х років ХХ ст. концепції збалансованого розвитку. У декларації міжнародної конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку у Ріо-де-Жанейро (1992 р.) проголошено 27 принципів, які визначають права і обов’язки країн, “Програму дій на ХХІ століття”, що передбачає напрямки сталого соціально-еколого-економічного розвитку.
Концепція зазначає, що певні параметри мають зберігати постійне значення, а саме: фізичні константи, генофонд, ділянки всіх основних екосистем, здоров’я населення. Модель визначає, що і в якій кількості можна вилучати з біосфери, а чого не можна вилучати. Ця концепція дає змогу поєднати біологічну сутність сталого розвитку з його соціально – економічною сутністю. Синонімами сталого розвитку вважають розвиток збалансований, виважений, відповідальний, невиснажливий тощо.
Аргументи і факти
Історична ретроспектива подій міжнародного значення, які заклали підвалини нової моделі розвитку суспільства:
1968 p., Париж. Спеціальна конференція ЮНЕСКО довела глобальний характер впливу людини на біосферу.
1970 р. Генеральна конференція ЮНЕСКО приймає рішення про організацію спеціальної Міжнародної програми “Людина і біосфера”.
1972 p., Стокгольм. Конференція ООН з проблем навколишнього середовища, яка запропонувала концепцію екологічного розвитку.
1982 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Всесвітню хартію охорони природи.
1987 р. Міжнародна комісія з охорони навколишнього середовища і розвитку представила в ООН доповідь “Наше спільне майбутнє”, висновки якої лягли в теоретичну і концептуальну основу рішень “Ріо-92”.
1989 р. Конференція з навколишнього середовища і стратегії людства наголосила на необхідності скоординованих заходів для об’єднання економічного і екологічного імперативів.
1992 p., Ріо-де-Жанейро. Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку приймає декларацію та програму дій “Порядок денний на XXI століття”. 1997 р. Міжнародний екологічний форум Ріо+5 підбиває підсумки виконання “Плану дій”. Спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН наголосила на необхідності до 2002 року сформулювати та розробити в усіх країнах національні стратегії сталого розвитку.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)