Італійські міські республіки

Пізанська вежа. XII XIVcт. Сучасне фото

Портал собору в Генуї. Сучасне фото

Поступово міста-комуни підпорядкували собі сільську округу, перетворивши селянські громади на колективного васала. Наймогутніші з них стали міськими республіками зі своїм законодавством та адміністрацією, власним військом, правом карбувати монету, збирати мито тощо. У містах-республіках чітко розрізнялися такі групи населення: феодальна знать (гранди), середні та дрібні феодали (капітани, вальвассори), торгівці й ремісники (пополани), підмайстри та наймані робітники (плебс).

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XII ст. Німецький хроніст Оттон Фрейзингенський про італійські міста-республіки

Вони так прагнуть свободи, що для того, аби уникнути зловживань постійної влади, тут правлять консули, а не сеньйори… Завдяки цьому вся ця земля [Італія] розділена на безліч міст-держав, з-поміж яких кожне примушує довколишніх жителів підпорядковуватися собі… Вони не соромляться посвячувати в рицарі й наділяти найвищими посадами юнаків найнижчого звання, навіть з числа ремісників, що займаються гідним зневаги ручним ремеслом, тобто таких людей, яких в інших країнах женуть, як чуму, і не допускають до почестей та культури. Завдяки цьому вони [італійці] за багатством і могутністю перевищують інші держави світу.

В. Карпаччо. Лев святого Марка. Венеція.

Палац Дожів. 1516 р.

Згідно з легендою, на острові Ріальто, де згодом і постала Венеція, св. Маркові вві сні з’явився ангел, який сказав:”Мир тобі, Марку, мій євангелісте”. Згодом св. Марк став покровителем Венеції, а слова ангела прикрасили герб міста

Міст у Венеції. Сучасне фото

Деякі міста-республіки перетворилися на справжні середньовічні держави європейського зразка. Ідеться, передусім, про Венецію, Геную і Флоренцію. Законодавчим органом у Венеції була Велика рада, до якої входили представники знатних родин, а всю повноту адміністративної і військової влади зосередив у своїх руках дож, який обирався пожиттєво. Генуя та Флоренція були комунами з консульським правлінням.

В італійських комунах вирувало внутрішнє політичне протистояння, у якому зійшлися два угруповання – гвельфи та гібелгни. їхня поява пов’язана з боротьбою італійських комун проти німецьких імператорів. Гвельфи орієнтувалися на союз із папою, а гібеліни підтримували імператора. Проте основу конфлікту між гвельфами та гібелінами, що тривав понад два століття, становила не тільки прихильність до папи чи імператора, а, передусім, економічне суперництво, гостра конкуренція у внутрішній та зовнішній торгівлі. Опорою гвельфів переважно були купці, ремісники, банкіри, які виступали за розвиток торгівлі й республіканський устрій, а гібелінів – феодали-гранди, прихильники земельної власності та монархії.

Вироби зі скла. Мілан. XVI ст.

Флоренція. Сучасне фото

Із розвитком міського ремесла й торгівлі посилювалися позиції пополанів, які поділялися на “гладких”, тобто заможних, і “худих”, або бідних. Вони добивалися участі в управлінні комунами. Щоб зберегти свої позиції, знатні роди (нобілітет) передавали виконавчу владу одній особі, зазвичай, першому консулові. Наприкінці XII ст. консульське управління в багатьох містах було повністю ліквідовано. Влада там перейшла до подести, якого запрошували з іншого міста. Це був платний чиновник комуни, якого обирали, як правило, на рік. Незважаючи на протидію нобілітету, у Флоренції, Мілані та інших містах пополанська верхівка стала відігравати і провідну роль в управлінні містом.

Донателло. Лев. Скульптура. XV ст. Лев (Мардзокко) тримає щит із зображенням лілії – герба Флоренції

Флоренція. Мініатюра. XIV cт.

Розквіт пополанської демократії припадає на XIV ст. Однак насправді основні важелі впливу перебували в руках “гладких”. Це не могло не позначитися на їхніх стосунках із “худими”, невдоволення яких призвело до низки міських повстань. Серед них чи не найбільшим за розмахом було повстання чомпі (чесальників вовни та інших найманих робітників), що спалахнуло в липні 1378 р. у Флоренції. Повсталі вимагали підвищення заробітної платні, надання місць в органах управління, організації нового цеху найманих робітників тощо.

Чомпі захопили штурмом палац подести і сформували новий уряд із представників “гладких” і “худих” пополанів. На чолі Флоренції став вихідець із чомпі Мікеле ді Ландо. Було створено три нові цехи – один для чомпі і два для дрібних ремісників. Однак вимогу про підвищення заробітної платні не виконали. Тоді чомпі створили власний уряд, який отримав назву “Вісім святих божого народу”. Але Мікеле ді Ландо став на бік “гладких” пополанів, які готували проти чомпі змову. Він зібрав ополчення всіх цехів і вони розправилися з повсталими.

У XV ст. міські республіки так зміцніли, що зважилися розпочати боротьбу за переділ Італії. Передусім вони прагнули заволодіти торговими шляхами. Багаті міста наймали військові загони іноземців (кондотьєрів) і завойовували слабші. Так, Генуя контролювала більшу частину Лігурійського узбережжя, Флоренція – велику частину Тоскани, а Венеція заволоділа значною територією Північної Італії.

Політичні перипетії зумовили зміну республіканського ладу в окремих містах-державах синьйорією, а в інших – тиранією. Нерідко тиранами ставали багаті купці, підприємці та банкіри. Так, 1434 р. до влади у Флоренції прийшов багатий банкір Козимо Медічі, який і став повноправним володарем міста.

Флоренція стала сильною державою в роки правління його внука Лоренцо Пишного (1469-1492). Він був вправним дипломатом, досвідченим політиком, поетом і тонким шанувальником мистецтва. Свою владу рід Медічі вже передавав у спадок, але це не зробило Італію сильнішою за інші європейські держави.

СИНЬЙОРІЯ – орган самоврядування в середньовічних італійських містах – комунах.

ТИРАНІЯ – форма політичного устрою ряду міст-держав у Північній і Середній Італії, що характеризувалася зосередженням усієї повноти цивільної та військової влади в руках одноосібного правителя – тирана.

С. Боттічеллі. Лоренцо Медічі. XV ст.

Заснування папою Сікстом IV Ватиканської бібліотеки.

Фреска Мелоццо да Форлі у Ватикані

Після того, як наприкінці IX ст. франкські правителі втратили владу в Італії, папський престол опинився без сильної королівської опіки і став залежати від місцевих аристократичних родин. Влада пап ослабла.

Однак у XIII ст. ситуація змінилася і за понтифікату Інокентія III папська держава суттєво зміцнилася й розширилася, хоча її економічне становище було набагато гіршим, ніж Північної Італії.

У1143 р. торгівці й ремісники спробували створити в Римі комуну. Вони захопили урядові будівлі на Капітолії й проголосили республіку. Ідейним натхненником Римської республіки став релігійний діяч Арнольд Брешіанський. Його палкі виступи були спрямовані проти світської влади пап і збагачення духовенства.

Повстання придушив німецький імператор Фрідріх І Барбаросса. Влада в місті знову перейшла до рук папи.

Арнольда Брешіанського повісили, тіло спалили, а попіл розвіяли над Тібром.

Через 200 років у травні 1347 р. пополани знову повстали. їх очолив вихідець із міських низів, син корчмаря Кола ді Рієнцо, який назвав себе “трибуном свободи, миру і справедливості”. Він закликав усі міста Італії згуртуватися навколо Риму. Але це не знайшло відгуку серед італійських міст, які понад усе цінували власну незалежність. Народ також не підтримав “трибуна”, який діяв як диктатор. Наприкінці 1347 р. римська знать зуміла повернути собі владу в місті. Кола ді Рієнцо був змушений покинути Рим.

У другій половині XIV ст. Папська область опинилася в залежності від кондотьєрів та їхніх загонів. Вони придушували повстання в містах, які прагнули здобути незалежність. До смут призводила й Велика схизма, коли на троні опинялося по двоє, а іноді й по троє пап одночасно. Папи втратили свій колишній авторитет і відмовилися від претензій на верховну владу над світськими правителями. Наприкінці XV ст. Папська область перетворилася на звичайну італійську державу. Її існування було однією з перешкод на шляху до об’єднання Італії.