Урок 12. КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ. КОНФЛІКТИ
Мета: показати учням значення добрих взаємин, їх перевагу над конфліктами; розвивати вміння володіти собою; виховувати культуру спілкування.
Хід уроку
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
1. Перевірка домашнього завдання
Заслуховування складених учнями сценок-діалогів між гостинним господарем і гостем.
– Які три найголовніші правила поведінки в гостях ви обрали?
Із обраних учнями правил можна скласти збірку правил поведінки в гостях.
– Що
2. Слухання й обговорення вірша Є. Гуцала “Їжачиха та їжак”
Їжачиха та їжак Не помиряться ніяк.
– Ти колючий! Пострижися!
– Ти колюча! Не колися!
– Я колючий? Хто б казав?
– Нащо ти колючу взяв?
Від колючого я чую!
– Я колючій не дивую!
– Не дивуєш? От дивак!
А іще ж, либонь, їжак.
– Не дивуєш? От дивачка,
А іще ж, либонь, їжачка…
Їжачиха і їжак
Не помиряться ніяк.
– Чи сподобалася вам поведінка їжака та їжачихи? Чому?
– Про що ця історія? (Про
– Що таке, на вашу думку, конфлікт?
Конфлікт – суперечність, що виникає між людьми.
III. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ
– Сьогодні на уроці ви більше дізнаєтеся про те, що таке конфлікт.
ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Робота в групах
– Нерідко наше життя затьмарюють конфлікти. Вони, як правило, є наслідком невміння спілкуватися.
Розгляньте ілюстрації до казок.
– Що було причиною конфлікту між героями казок?
– “Два цапки” (впертість);
– “Кирило Кожум’яка” (жорстокість);
– “Про дідову та бабину дочок” (неприязнь).
Учні складають перелік причин конфліктів.
Причини конфліктів
– Особиста неприязнь;
– різні думки, характери;
– небажання вислухати одне одного;
– зіткнення інтересів;
– невміння слухати;
– знущання над слабшими;
– невміння товаришувати;
– невміння прощати.
2. Робота за підручником (с. 52-55)
Учні виконують завдання рубрики “Повтори те, що знаєш”.
Вправа “Мікрофон”
Учні виконують завдання рубрики “Поділися своїми думками”.
Потім читають текст рубрики “Я хочу дізнатися”.
Опрацьовують матеріали рубрики “Ознайомся з думкою інших людей”. Виконують завдання на с. 53-55.
– Прочитайте і запам’ятайте висновки на с. 55. (Я дізнався, що… Я прагну…)
– Якими словами ви збагатили на уроці свій словник?
3. Фізкультхвилинка
V. УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ
1. Практичні поради “Як побороти гнів”
– Відчувши наближення злості, заплющте очі і полічіть до 10. Наступного разу спробуйте не лічити, а рахувати предмети.
– Відчуваючи приплив гніву, подивіться на годинник та відкладіть спалах гніву на 15 хв. Так можна навчитися контролювати себе.
– Придумайте фрази, які могли б послабити ваш гнів. Наприклад: “Не слід кричати, мене і так всі добре чують”, “Йому теж боляче. Не варто підсилювати чужий біль”.
– Отже, найкращі ліки від ненависті і гніву – це прощення.
Що означає прощати?
– Не тримати в серці гніву. Гнів завжди породжує гнів.
– Не звинувачувати інших у поганих думках або вчинках.
– Знайти в собі мужність визнати свою помилку.
2. Читання й обговорення оповідань В. Сухомлинського
БО ЦЕ БОЛИТЬ МАРІЇ ПЕТРІВНІ…
Це було в останній рік війни. Якось Володю образила однокласниця Ніна. Вона сказала йому під час перерви:
– П’ять латаних суконь.
Ніна натякала на те, що у Володі п’ять сестричок, мама часто недужає, батько загинув на фронті, ні за що купити новеньке. Того в сестричок латані сукні. Володя не міг витерпіти образи. Він не пішов жалітися до Марії Петрівни. Він ударив Ніну, а вона залилася сльозами. Марія Петрівна все чула, все бачила. Вона зітхнула й сказала:
– Сьогодні, Володю, я прийду до вас додому.
Марія Петрівна веде їхній клас недавно, всього два тижні. До неї була в них сильно строга вчителька Зоя Миколаївна. Коли вона приходила до когось додому, без ремінця не обходилось. Ми засмутилися. На Володю дивилися співчутливо: будеш битий, Володю…
Наступного дня Володя прийшов до школи радісний. Він не раз повторив:
– До нас приходила Марія Петрівна…
Потім він розповів, що Марія Петрівна ні слова не сказала про те, що він дуже вдарив Ніну. Вона принесла його сестричкам іграшки, а найстаршій – платтячко. А коли вже йшла, то дуже тихо сказала Володі:
– А битися не можна…
– Я більше не битимусь,- сказав Володя,- бо це болить Марії Петрівні…
ЗАПЛЮЩЕНІ ОЧІ
У хаті біля відчиненого вікна сиділа молода мати. На її обличчі – щаслива усмішка. Бо з хати вийшов, став за ворота на зеленій долині її п’ятирічний син. Який він красивий, який він розумний!
Ось до маленького Віті підходять два хлопчики – сини інших матерів – Коля та Боря. Вони такі ж п’ятирічні хлоп’ята, як і Вітя. “Але,- думає Вітіна мама,- їм далеко до її сина. Адже Вітя й розумніший, і сміливіший, і спритніший.”
Дивиться мати на дітей, усміхається. Ось вони засперечались, махають руками, мов півники крилами. Вітя стиснув кулачка і… вдарив Колю. А Коля стоїть і мовчить.
Мати заплющила очі… “Нічого страшного в тому немає,- думає мати.- Діти ж не б’ються, граються”. Розплющила очі й побачила, як Боря стиснув кулачок і вдарив Вітю. Вітя голосно заплакав.
Від жаху в матері затрусилися руки. Вона вибігла з хати й закричала:
– Що ж це ви знущаєтесь із беззахисного дитяти? Як вам не соромно! Ви ж бачите, що він скромний і привітний.
Вона підбігла до гурту, взяла сина за руку. Той розплакався ще дужче та притулився до мами.
На лавці біля сусідньої хати сидів дідусь. Він усе бачив.
Дідусь тихо промовив:
– Любов із заплющеними очима – майже ненависть. А неправда з відкритими очима – гірше за ненависть.
Та мати не чула цих мудрих слів.
ПОЗБИРАЙ ЇЇ СЛЬОЗИ
Анатолій дружив із гарною дівчиною – Ольгою. Вони були однокласники (сьомаки!), але хлопець був на рік від дівчини старший. Він добре знав математику, то й не раз допомагав їй, коли було важко.
От прийшли вони до школи, як ще нікого не було. Ольга й просить допомогти з алгебри. Посідали вони в класі, захопилися задачами. Хтось побачив їх удвох та й став насміхатися: ось, мовляв, молодий та молода.
Анатолій побоявся глузування. Підійшов він на перерві до дівчини та сказав:
– Більше не підходь до мене. Це ти винна, що наді мною сміються.
Ольга ошелешено дивилася на Анатолія:
– Чого ж це я винна? Не звертай на дурниці уваги – от і добре буде.
Тут Анатолій випалив дівчині грубе слово. Ольга – в плач. Так і простояла біля вікна цілу годину, на урок не пішла.
Анатолій схаменувся: навіщо ж дівчину образив? От досада! Йому заболіло. Він прийшов додому й не міг заспокоїтися. Мучили докори сумління. З думки не йшли слова дівчини. Він зараз бачив її заплакані очі.
Увечері він розповів усе матері.
– Мамо, дорога, ну, скажи, що мені робити, щоб Ольга забула те слово?
– Скажу. Позбирай її сльози. До єдиної. Тільки тоді, може, дівчина забуде, як образив її хлопець.
КАМІНЬ ЗА ПАЗУХОЮ
Були собі два селяни – Молодий і Старий. От запросив Старий селянин Молодого в гості.
Прийшов Молодий селянин до сусіда. Правою рукою тисне сусідові руку, вітається, а ліву за пазухою заховав: камінь тримає.
Пильним оком помітив Старий селянин камінь за пазухою в Молодого, та змовчав.
Посадив Старий Молодого за стіл, пригощає, їсть Молодий та все вихваляє страви, лівої руки з пазухи не виймає.
– А тепер,- каже Старий селянин,- пригощу тебе медом. Але ж звичай у нас такий: із діжки дорогому гостеві наливають меду в тарілку, і він бере тарілку й несе до рота обома руками. Як совість у гостя чиста – жодна крапля меду не розіллється.
Зблід Молодий селянин, та що поробиш – звичай. Налив Старий повну тарілку меду, поставив перед сусідом. Вийняв Молодий селянин ліву руку із пазухи, ледве хотів доторкнутися обома руками до тарілки, а камінь вислизнув з-під сорочки, упав і розбив тарілку з медом.
Ось що буває, коли тримаєш камінь за пазухою.
ТАТКО З МАМОЮ ПОСВАРИЛИСЯ…
Татко з мамою ще вчора посварилися. Татко щось говорив мамі, а мама, схиливши голову, плакала. Потім мама вийшла з кімнати, а татко довго ходив із кутка в куток.
Сьогодні, повернувшись із роботи, татко і мама не сіли обідати, як завжди, разом за стіл, не посадили поруч із собою маленьку Тіну.
Спочатку сів обідати татко, потім мама. І татко, і мама окремо просили Тіну: “Сідай, доню, обідати…”. Але Тіні не хотілось їсти.
Коли Тіна залишилася у кімнаті сама, до неї підходили то мама, то татко, гладили по голівці, цілували. Але Тіні здавалося, що вони пестять її крадькома.
Настав вечір. Мама сіла за стіл – читає книгу. Татко сів на канапу – теж читає книгу.
Тіна вмостилася між татком та мамою. Вона взяла мамину руку, опустила її на канапу й поклала на таткову руку. І тої миті відчула, як і таткова, і мамина руки здригнулися. Мама немовби хотіла відірвати свою руку від таткової, але Тіна не пускала.
У дитячих очах засяяла усмішка.
Татко міцно стиснув мамину руку.
3. Гра “П’ять речень”
Учні в п’яти реченнях формулюють засвоєні на уроці знання.
VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ. РЕФЛЕКСІЯ
– Що нового ви дізналися на сьогоднішньому уроці?
– Що означає слово конфлікт?
VІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Підручник (с. 52-55).
Скласти поради “Якщо ти в класі новачок…”.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)