Міжнаціональні відносини

Тема 6. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

§ 31. УКРАЇНСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ В РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

5. Міжнаціональні відносини.

Україна характеризується порівняно стабільною ситуацією в міжнаціональних відносинах. Це зумовлено насамперед тим, що відродження державності України було сприйняте представниками всіх націй і народностей, які проживають на її території, позитивно. Українська держава Fie лише декларує, а й послідовно здійснює політичний курс, який утверджує рівність перед законом усіх громадян, незалежно від їхнього етнічного походження.

Названі

причини є одночасно й запорукою поступового формування української політичної нації – сукупності громадян України, які об’єднуються належністю до однієї держави. Для українців, кримських татар, гагаузів, караїмів, донецьких греків (відмінних від середземноморського типу етносу) Україна – єдина батьківщина. Представники інших етносів прибули на землю України з власних етнічних територій, знайшли тут нову батьківщину.

Україна – багатонаціональна держава. Однак її багатонаціональність як представниці Старого Світу аж ніяк не можна порівняти з багатонаціональними країнами

Нового Світу. Це ілюструють дані Державного комітету статистики України за переписом 2001 р. (див. табл.).

Назва народу	Кількість, тис. осіб	За переписом 1989 р., %	За переписом 2001 p., %
Українці	37 541,7	72,7	77,8
Росіяни	8 334,1	22,1	17,3
Білоруси	275,8	0,9	0,6
Молдавани	258,6	0,6	0,5
Кримські татари	248,2	0,0	0,5
Болгари	204.6	0.5	0,4
Угорці	156,6	0,4	0,3
Румуни	151,0	0,3	0,3
Поляки	144,1	0,4	0,3
Євреї	103,6	0,9	0,2
Вірмени	99,9	0,1	0,2
Іреки	91,5	0,2	0,2
Татари	73,3	0,2	0,2
Роми	47,6	0,1	0,1
Азербайджанці	45,2	0,0	0,1
Грузини	34,2	0,0	0,1
Німці	33,3	0,1	0,1
Гагаузи	31.9	0,1	0,1
Інші національності	177,1	0,4	0,4

Як бачимо, лише два етноси становлять абсолютну більшість мешканців України. 16 етносів представлені від 0,1 до 0,6 % від загального складу населення. Решта 112 етносів у 2001 р. були представлені 177,1 тис. осіб, питома вага яких становила 0,4 %. Етнічний довідник за 1996 р. повідомляв, що в Україні проживав 1 ненець, 1 нганасан, 2 ороки, 9 іжорців, 10 негідальців тощо.

Національні права – невід’ємна частина прав людини. Особливістю втілення їх у життя є те, що людина може задовольнити ці права як член етнічного колективу. З огляду на це, державна політика в етнонаціональній сфері спрямована на підтримку національно-культурного розвитку етнічних спільнот. Разом із державою сучасні форми економічної діяльності створюють для етнічних спільнот можливості самостійно фінансувати свій розвиток у межах чинного законодавства України.

Складною проблемою для значної кількості громадян після розпаду СРСР постало питання, як український народ, створивши власну державу, поставиться до них як до представників національних меншин. 1 листопада 1991 р. Верховна Рада України прийняла “Декларацію прав національностей України”, а 1992 р. – Закон України “Про національні меншини України”. Стаття 1 визначила національні права як невід’ємну частину загальновизнаних прав людини. Стаття 2 зобов’язувала всіх громадян України, незалежно від походження, дотримуватися Конституції та законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мову, культуру, традиції, звичаї, релігійну самобутність українського етносу та всіх національних меншин як представників єдиної політичної нації.

Сприятливі умови для культурного й духовного розвитку представників усіх націй етнічних меншин України забезпечують також Закони України “Про освіту”, “Про мови в Україні”, “Основи законодавства України про культуру”. Вони дають можливість меншинам, які проживають компактно в кордонах певних адміністративно-територіальних одиниць, використовувати, разом із державною, мови національних меншин, вільно сповідувати свою релігію, використовувати національну символіку, відзначати національні свята. В Україні працюють заклади народної освіти з навчанням національними мовами. У Київському, Львівському, Сімферопольському, Ужгородському, Чернівецькому університетах готують викладачів для викладання шкільних предметів мовами національних меншин.

Український фонд культури створив і втілює в життя програму “Збереження і розвиток культур народів, які живуть на території України”. Національні меншини на початок 2000 р. створили майже 450 національно-культурних товариств. З них 25 отримали всеукраїнський статус. Серед них – німецьке товариство “Відергебурт” (“Відродження”), товариство російської культури “Русь”, татарське товариство ім. Г. Тукая, румунське товариство ім. М. Емінеску. В Ужгороді працює центр з вивчення угорської культури, видається щорічник “Акта хунгаріка”. В Україні діє широка мережа єврейських товариств.

У дружньому колі братніх народів України

На початку XXI ст. в Україні діяло 2,5 тис. шкіл з російською мовою навчання, 108 – 3 румунською, 65 – з угорською, 18 – з молдавською, 5 – з єврейською і 3 – з польською. Крім того, у 2339 школах викладання здійснюється двома і більше мовами. 8,5 тис. дітей навчалися в недільних школах, національно-культурних товариствах.

Громадяни України – представники різних етнічних груп – легко знаходять спільну мову. На жаль, окремі політики заради власної користі намагаються залучити під свої знамена якомога більше виборців, удаючись до різних політичних технологій, які грунтуються на розділенні й протиставленні національностей. Проте більшість громадян не реагує на різноманітні провокаційні заяви та заклики, завжди шукаючи порозуміння, а не конфронтації.

З Декларації прав національностей України

1 листопада 1991 р.

Верховна Рада України, виходячи з Декларації про державний суверенітет України, з Акта проголошення незалежності України, керуючись Загальною декларацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи особистості; прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп народу України; беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100 національностей, які разом з українцями становлять 52-мільйонний народ України, приймає цю Декларацію прав національностей України:

Стаття 1. Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні й культурні права.

…Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається законом.

Стаття 2. Українська держава гарантує всім національностям права на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе відповідальність за створення належних умов для розвитку всіх національних мов і культур.

Стаття 3. Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх галузях життя, включаючи навчання, виробництво, одержання й поширення інформації.

Верховна Рада України трактує статтю 3 Закону УРСР “Про мови в Українській РСР” таким чином, що поруч з державною українською мовою в межах адміністративно-територіальних одиниць, де компактно проживає певна національність, може функціонувати її мова нарівні з державною мовою.

Стаття 4. Усім громадянам України будь-якої національності гарантується право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів.

Стаття 5. Пам’ятки історії та культури народів і національних груп на території України охороняються законом.

Стаття 6. Українська держава гарантує всім національностям право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об’єднання. Ці організації можуть здійснювати діяльність, спрямовану на розвиток національної культури, проводити в установленому законом порядку масові заходи, сприяти створенню національних газет, журналів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій.

Стаття 7. Національні культурні центри і товариства, представники національних меншин мають право на вільні контакти зі своєю історичною батьківщиною.