Мохоподібні

Розділ 2. РІЗНОМАНІТНІСТЬ РОСЛИН

Тема 4. ВИЩІ СПОРОВІ РОСЛИНИ

34. Мохоподібні

О. Бардунов

Мохи – це рослини, у яких усе навпаки.

Іл. 34.1. Різноманітність мохоподібних: 1 – маршанція мінлива: 2 – гілокоміум блискучий; 3 – плеврозіум Шребера; 4 – фунарія гігрометрична; 5 – сплах – нум; 6 – плагохіла; 7 – річчія сиза; 8 – дикранум

Дайте визначення поняттям “спорофіт”, “гаметофіт”.

Поміркуйте “Дно долини набухло від води, що просякла густий мох. Вона цвіркала з-під

мокасинів, і щоразу, коли він одривав ногу, мокрий мох чвакав, неохоче відпускаючи свою здобич. Він ішов слідами товариша від болітця до болітця, намагаючись ставати на каменюки, що витикались острівцями серед зеленого моху” (Джек Лондон. Любов до життя). Які найголовніші особливості мохів відображені автором у цьому фрагменті?

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Мохоподібні – це невисокі, переважно багаторічні, рідко – однорічні рослини, які за своєю організацією близькі до водоростей. Як і водорості, вони не мають провідних тканин і коренів. Доросла рослина, яка представляє статеве покоління, має пластинчасту

або листкостеблову будову й прикріплюється до грунту за допомогою виростів у нижній частині рослини – ризоїдів. Нестатеве покоління формується на верхівці материнської рослини. Складається зі стопи, ніжки та коробочки, у якій утворюються спори. Мохоподібні – вищі спорові рослини, у циклі відтворення яких переважає статеве покоління.

До мохоподібних відносять близько 35 000 видів, які поширені по всій земній кулі. Для існування на суходолі в мохоподібних є багато пристосувань. Вони можуть вбирати вологу всією поверхнею тіла, здійснювати фотосинтез за будь-яких умов освітлення, висихати, залишаючись при цьому живими, тощо. Мохоподібні дуже чутливі до нестачі води, тому найбільше видів мешкає в добре зволожених місцях – вологих лісах, на луках тощо. Найбільше мохоподібних живе в помірному та холодному поясах обох півкуль. Трапляються вони й у тропіках, у степах і пустелях. Є серед них і водяні рослини (акваріумний мох фонтіналіс).

Більшість мохоподібних не має практичного значення для людини. Але всі вони є складовою частиною рослинного світу й відіграють помітну роль у природі. Вони є основою рослинного покриву боліт, у яких накопичується вода і які живлять річки. Для людини велике значення має торф, який утворюється з торфових мохів. Його використовують як паливо, добриво, сировину тощо.

Іл. 34.2. Будова й розмноження зозулиного льону:

1 – ризоїди; 2 – листки; 3 – стебло; 4 – верхівка жіночої рослини зі статевими органами; 5 – верхівка чоловічої рослини зі статевими органами; 6 – коробочка зі спорами; 7 – зелена багатоклітинна нитка, що виросла зі спори

Іл. 34.3. Маршанція мінлива

Які загальні ознаки будови та розвитку мохоподібних?

Мохоподібні – це найбільш примітивні вищі рослини, свідченням чого є їхня подібність із водоростями. Ознаками, що зближують їх із водоростями, є: залежність запліднення від води, відсутність тканинної будови, наявність ризоїдів, сланева будова тіла тощо. Під час проростання спор у мохів спочатку розвивається зелена нитка (прото-нема), що нагадує нитчасту водорість. У той же час мохоподібні є вищими споровими рослинами, які мають пристосування до життя на суходолі. У них з’явилися покривні й основні тканини, листкостеблова будова тіла. Для мохоподібних характерне чергування поколінь, але, на відміну від інших вищих спорових рослин, у них у циклі відтворення гаметофіт переважає над спорофітом. Спорофіт розвивається на гаметофіті, він не живе самостійно (іл. 34.2). Саме у зв’язку з цим мохоподібні розглядаються як тупикова гілка в історичному розвитку рослин. Предками мохоподібних, найімовірніше, є давні зелені водорості. Отже, найхарактернішими ознаками мохоподібних є проста будова тім рослин і переважання в циклі відтворення гаметофіта – статевого покоління.

Як мохоподібні пристосовані до життя на суходолі?

Серед Мохоподібних є таломні пластинчасті (наприклад маршанція мінлива) та лист – костеблові (зозулин льон, торфові мохи тощо) рослини. Маршанція мінлива трапляється там, де затінок і ніколи не буває сухо: на березі річок, у болотистих місцях, на вогких скелях, зрубах старих колодязів, стінах сільських хат, хлівів тощо. Ці рослини мають пластинчасту слань темно-зеленого кольору до 10 см завдовжки. На поверхні талому маршанції можна побачити вирости-підставки, призначені для статевого розмноження, і виводкові кошики – для вегетативного розмноження (іл. 34.3). Політрих звичайний, або зозулин льон, – багаторічна рослина, яка живе

У вогких місцях лісів, на луках, болотах тощо. Гаметофіт має нерозгалужене, прямостояче стебло до 40 см заввишки, що густо вкрите дрібними зеленими листками. У нижній частині рослини є багатоклітинні ризоїди, за допомогою яких рослина прикріплюється до грунту. Зозулин льон – дводомна рослина. На верхівках одних рослин розташовані антеридії (чоловічі статеві органи), що оточені розеткою червонуватих листків, а на верхівках інших рослин, в оточенні зелених листків, – архегонії (жіночі статеві органи). Дводомні рослини – це рослини, у яких чоловічі та жіночі органи розмноження розташовані на різних рослинах. Спорофіт складається зі стопи, ніжки та коробочки. Коробочка зверху вкрита ковпачком, що за формою нагадує зозулю (іл. 34.4). Коробочка має зубчики по краю, що є пристосуванням для розсіювання спор. У суху погоду вони відгинаються та відкривають коробочку, сприяючи висіванню спор. Сфагнові мохи, або білі мохи, які також називають торфовими мохами, поширені на болотах та інших дуже зволожених місцезростаннях. Стебло в них прямостояче, на верхівці розгалужене, до 50 см заввишки. Листки не мають жилок і складаються з двох типів клітин: дрібних живих зелених (фотосинтезуючих) і великих мертвих безбарвних (водоносних). Завдяки водоносним клітинам колір сфагнових мохів ніколи не буває яскраво-зеленим, через що їх і називають білими мохами. Водоносні клітини здатні накопичувати й довго утримувати таку кількість води, яка в 30-40 разів перевищує масу самого моху. Ризоїди в них у дорослому віці відсутні й вода надходить через водоносні клітини. Сфагнові мохи – однодомні рослини. Антеридії розвиваються в пазухах листків на бічних гілочках, архегонії – на верхівці. Ці мохи наростають верхівкою, а нижня частина стебла поступово відмирає. Відмерлі частини занурюються у воду, але не перегнивають, оскільки сфагнові мохи виділяють кислоти, що вбивають мікроорганізми, які розкладають органічні рештки. Накопичуючись, відмерлі рештки утворюють торф. Отже, мохоподібні ростуть переважно в добре зволожених місцях, де оселяються на поверхні грунту, стовбурах дерев, камінні, скелях тощо.

Які особливості мохоподібних зумовлюють їхнє значення в природі та в житті людини?

Мохоподібні відіграють важливу роль у природі. Завдяки невибагливості до умов довкілля вони можуть першими оселятися там, де немає рослин, виступаючи в ролі рослин-піонерів. Суцільний шар живих мохів, їхніх відмерлих решток перешкоджає випаровуванню води та сприяє її зберіганню в грунті. Однак часто таке розростання мохів може призвести до заболочування і утворення боліт на місцях лісів, озер, лук. Мохоподібні є основою рослинного покриву боліт, які відіграють виняткову роль у формуванні та збереженні річок, вбираючи в себе дощові й галі води. Цікаво, що тварини майже не живляться мохами. Але не тільки хребетні тварини не живляться мохами: їх не пошкоджують ні комахи, ні бактерії. Значення мохів у господарській діяльності людини визначається передусім сфагновими мохами. Торф використовують у промисловості (хімічна сировина для отримання карболової та оцтової кислот, парафіну, спиртів, пластмас, лаків, фарб), у медицині й ветеринарії, у сільському господарстві (наприклад як підстилка для худоби, як органічне добриво, як будівельний матеріал, паливо) тощо. Деякі види мохів стали зникаючими й тому занесені на сторінки Червоної книги України. Отже, значення мохоподібних у природі визначається їхньою здатністю вбирати й утримувати воду, а для людини першорядне значення мають сфагнові мохи й торф, в утворенні якого вони відіграють головну роль.

Іл. 34.5. Сфагнові мохи:

1 – сфагнум Магеллана; 2 – сфагнум бурий; 3 – сфагнум болотний